Одного разу мене запитали, чому я написав книгу. Як зазвичай буває, на подібні прості питання письменник шукає складну відповідь. Наводить десятки аргументів, чому він раптом встав на письменницьку стезю і зважився орати поле словесності. Безумовно, спектр відповідей може бути аж надто широким, але в той момент я, несподівано навіть для себе, усвідомив нескладну істину, яка, за відомим висловом, завжди була поруч.
Отже, сучасна література повинна нести соціальну місію. Спробую пояснити чому. Нинішній світ – це складне павутиння інформації, в якій легко заплутатися. Але більш того, в цьому павутинні даних і смислів людина часто знаходить потрібні для себе відгуки, отримує повідомлення і проникнення у навколишній всесвіт. І часто вже не потребує інтерпретацій, які відображуються в літературі.
Саме письменництву з кожним днем все складніше конкурувати в цьому павутинні. Основна мета – просвітництво вже запозичена на стяги іншими. Якоїсь хвилини стає зрозуміло, що сучасна література – це така річ в собі. Ті, хто багато читав з дитинства, відстежують новинки, цікавляться всесвітньо відомими авторами, ганяються за новими смислами у старій обгортці, а значного розширення аудиторії не відбувається.
Авжеж, я не применшую літературу і мистецтво в цілому. Завдання останнього – змінювати свідомості. Після прочитання роману чи споглядання картини людина не повинна залишитися такою, як раніше. Це логіка творення. І друге – геніальність – це здатність сказати про буденні речі новою мовою. Також залишається ідея роману як скріплюючий цемент глузду і логіки.
Це все істотно і зрозуміло для багатьох. Але, щоб публічні презентації письменників знову збирали зали читачів, щоб про літературу говорили не як про долю «обраних», потрібно переглянути підходи до основ письменницької діяльності.
Література повинна стати альтернативним голосом для одноманітного багатоголосся сучасного світу. Зрозуміло, що таке почасти вже мало місце в століттях і письменник ставав голосом епохи.
Голос сучасності, який і через п’ятдесят років буде актуальний і затребуваний.
Але якщо у книги буде очевидна, зрозуміла і вкрай необхідна в суспільстві яскрава соціальна місія, скажімо, потреба в примиренні сходу і заходу країни, тоді сучасна українська література стане совістю і душею неспокійного і такого примітного часу змін.
(Yakaboo) Максим Бутченко – автор книги “Художник війни”, історії сучасної України, показаної крізь призму долі маленьких людей, які беруть участь у військовому протистоянні на Донбасі.
10 thoughts on “Література як соціальна місія”