Ландшафти для “Дванадцяти обручів”

Якби вам випадково захотілося відчути себе причетним до доброго маршруту добрим романом (українським!) та максимально пропустити його крізь себе, то я би порадила “Дванадцять обручів” та дорогу на Піп Іван Чорногірський. 25 кілометрів полонинами, лісами, хащами ялівцю та повз розквітлі рододендрони – так цю літературу можна одночасно любити й ненавидіти (або згадувати, як навесні обіцяли собі кидати курити та збільшувати кардіонавантаження у спортлайфі).

Я не надто досвідчений мандрівник, але точно можу казати, що серце своє згубила десь у Чорногорі. І то дуже легко та невимушено, бо дорогою із фестивалю Meridian Czernowitz несподівано звернула з франківської траси десь у напрямку Бребенескула (30 з хвостиком кілометрів у білих конверсах, уявіть собі мою дурість). Зате після цих мандрівок дуже радісно повертатися додому і ще тиждень відмивати запах ватри з волосся чи перебирати рослинки, які насправді ендеміки Карпат, або складати гугл-карти та рахувати пройдені кілометри. До того я й уявити не могла, що гори – це кайф та клас, але ж Карл-Йозеф колись писав у своїх листах з України, що “Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо і чого сподіваємося, обов’язково з нами трапляється. Штука лише в тому, що завжди надто пізно і завжди якось не так. Отже, коли це постає перед нами, навіть не впізнаємо його в обличчя.” І коли я мріяла про місце для втечі, то й уявити не могла, що ним стане Чорногірський хребет. І відчула його не одразу (спробуй його відчути, коли єдині слова, які можеш вимовити перші 10 км – це “залиш мене під отою смерекою” і “не було тут ніякого довбуша”).

Але вертаємося до Андруховича. “12 обручів” – це Карпати, Антонич, любов, Австрія, алкоголь, сирник, поезія, персонажність масок, історії, моделювання дійсності. Роман, де герої – не так люди, як слухняні персонажі в руках автора, до того ж із гіперболізованими рисами, які дуже тяжко вподобати. Ця персонажність найдужче подобалася мені, коли читала текст уперше, і найбільше торкнула, коли перечитувала його нещодавно. А все тому, що любити хочеться живих людей (навіть у художній літературі), а не персонажів. А в Андруховича любиш атмосферу. Герої потрапляють у карпатський простір, санаторій у приміщенні старої обсерваторії, у якому чітко вгадується одна із вершин Чорногори. У тексті присутній також і Львів – “середохрестя загубленої Європи” – насамперед, дім Антонича. Андрухович в університетський період написав дипломну роботу про Антонича і точно добре знав деталі його біографії, однак дуже ефектно додав їй художності та перетворив поета 20-их років на члена клубу “27”, котрий начебто помирає за загадкових обставин, а насправді досі ходить вулицями Львова, захоплюється красою юності та спілкується із молодими дівчатами. Зрештою, це ж у Антонича “палючі строфи хлопець креслив, весни дванадцять обручів”. Визначити обручі – завдання ці дівчини Колі, придумане для неї старим Професором (чи не Антоничем знову?), чим вона й займається упродовж сюжету:
* * *
— Ну, перший обруч — це напевно… пояс невинності на дівчатах.

* * *
— А другий… Другий — це напевно… такий танець, коли всі танцюють у колі. Ну там, стелять хусточку
на підлогу й усі з усіма цілуються.

* * *
— А третій обруч — це обійми мого далекого милого…

* * *
“Четвертий обруч — це обійми теплого вітру, кружіння енергій”

* * *
тому що вона була захищена п’ятим обручем весни — своєю зеленою неторканістю.

* * *
(“шостий обруч — це залізне кільце двобою велетнів”)

* * *
(“сьомий обруч — це коли з кимось раніше не знайомим почуваєшся легко
і вільно, ніби сто років знаєшся”)

* * *
восьмий обруч — це коли стискається серце

* * *
Бо дев’ятий обруч — це коли залишаєшся сам на сам і від цього нікуди подітися.

* * *
(Десятий обруч — це полон, з якого неможливо
повернутися, нічого не втративши, визначила для себе Коля приблизно тієї ж хвилини)

* * *
бо одинадцятий обруч — це коли двоє стають одним

* * *
дванадцятий обруч. Це — коло вічності, початок і кінець в одному, Альфа і Омега, всі ми і кожне з
нас…

Інші герої виконують свої запрограмовані ролі, тобто змагаються, грають в шахи, знімають кліпи, б’ються на мечах, п’ють горіхівку в підозрілому генделі, мріють про роман, про нові досвіди, уявляють ситуації, снять дивовижні сни та роблять інші речі, які належить робити героям, а не справжнім людям. Однак ця ситуативність загострює погляд на дуже конкретних простих деталях, очевидно в той час важливих для автора. Наприклад, на щоденній любові – звичній, недооціненій, сильній. Чи азарту змагання, якому не здатна протистояти жодна умовна культура.

Щодо практичних порад для романтизації мандрівки – рекомендую добиратися до села Шибеного Верховинського району (не забудьте паспорт, бо прикордонна зона), звідти – до озера Марічейка (де русалки мали би забирати молодих красивих хлопців, та не забирають) і на Піп Іван розглядати обсерваторію, тоді через гору Смотрич до села із дзвіною румунською назвою Дземброня (люди ходять і навпаки, але чесно скажу – тяжко уявляю, як вони дряпаються на Смотрич, не ризикуйте:). За словами самого Андруховича, Обсерваторія – “особливий релікт міжвоєнної архітектури, уламок того міфічного львівсько-варшавсько-віденсько-паризького вектора, про який сьогодні циркулюють лише чутки і здогади. Це споруда і це структура, житло, робітня, цитадель, академія, бібліотека, зали для конференцій, танців і гімнастики, салон, басейн, машинне відділення, ресторація, електростанція, котельня, анфілада комор, а ще підземелля і безліч інших загадкових приміщень з вічно зачиненими дверима,, це ковчег, це комплекс. Це комплекс Європи, тут, у найдальшій з її околиць, на межі з не-Європою, в самому центрі Європи”. Тепер за відновлення Обсерваторії на горі Піп Іван взялися поляки. Ну і, звісно ж, почитайте ЮА (не забудьте про есей ‘carpathologia cosmophilica’) – крім доброго роману, для таких прихильників Патріарха, як-от я, там купа алюзій, відсилань та самоцитувань, які так приємно знаходити. А ще юний Антонич. Ну і “Я ніколи не говорив би про місяць комусь, мені байдужому. Я ніколи не біг би услід за кимось, мені байдужим”.

Джерело: блоґ Book&Breakfast

Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com

8 thoughts on “Ландшафти для “Дванадцяти обручів”

  1. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. Second life is literally my second life (pun intended lol). If you want to see more you can see these sl articles and blogs

  2. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a online game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life articles and blogs

  3. Have you ever heard of second life (sl for short). It is essentially a video game where you can do anything you want. sl is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life articles and blogs

  4. Have you ever heard of second life (sl for short). It is basically a video game where you can do anything you want. SL is literally my second life (pun intended lol). If you would like to see more you can see these Second Life websites and blogs

  5. 764589 861420I discovered your weblog site on google and check a few of your early posts. Continue to keep up the really excellent operate. I just additional up your RSS feed to my MSN News Reader. Seeking forward to reading far more from you later on! 913593

Залишити відповідь