Кінець світу вже у 2084-му?

«2084: Кінець світу» — це роман-антиутопія алжирського письменника Буалема Сансаля, що розповідає про тоталітарну теократичну державу Абістан, у якій після перемоги у Священній війні нарешті запанував «ідеальний» лад. Спостерігаючи за життям головного героя на ім’я Аті, ми дізнаємося, яким жорстоким і лицемірним є світ, де панує релігійний фундаменталізм і немає місця співчуттю.

Аті страждає на сухоти, живе в ізольованому санаторії в горах разом з іншими тяжко хворими і багато думає про релігію, віру і світ, в якому йому довелося народитися. З його роздумів ми дізнаємося, про те, що люди в Абістані живуть у страшенній бідності і все їхнє життя чітко регламентоване приписами священної книги Ґабулу, «від народження до смерті, від сходу до заходу сонця», тому у них не залишається часу і сил на те, аби зупинитися на хвильку і подумати чи помріяти. При цьому вони щиро вірять в те, що країна процвітає, а уряд працює виключно на благо вірних.

«Розум кожного відрегульований відповідно до офіційного канону, і його регулярно настроюють».

Усіх, хто схиблює і відходить від чітко регламентованих правил життя, відразу ж проголошують приспішниками відступника Баліса і страчують. При чому відбувається це на стадіонах, де самі ж абістанці забивають їх камінням. Сусіди доносять на сусідів, діти — на батьків, а добровільні комітети пильно слідкують за кожним. Люди живуть в окремих кварталах, межі яких заборонено покидати усім, окрім хворих та прочан, і думають що їхній квартал — то і є усе місто, подібно до того, як усі абістанці думають, що Абістан — єдина країна на землі.

Читати дотичне: 7 антиутопій, які покажуть вам зовсім інший Китай

Аті лякається думок про природу віри та Абістану, що виникають у нього під час хвороби, і тому радіє, коли дивом одужує і може повернутися у рідний квартал. Там його приймають радо, бо ж простій людині видужати від сухот в Абістані, то справжнє диво. Аті занурюється у роботу в міській управі і за щоденними клопотами та незмінно повторюваними релігійними обрядами на якийсь час забуває свої нечисті думки.

«В царстві Ґабулу віра починалася зі страху й міцніла в покорі, отара мала бути згуртована і йти просто до світла».

Однак зерна неспокою все ж проростають, і йдучи на неймовірний ризик, Аті потрапляє у квартал, в якому знаходиться Абіур, осередок уряду. Обставини складаються так, що йому вдається дізнатися більше про те, як живуть наближені до керівника Абістану — представники Справедливого Братства і їхні родичі. Вони розкошують, маючи власні авто, літаки, світло та воду в оселях, тоді як простий люд має один плащ-бурні, який латається до кінця життя і усюди ходить пішки. Ці родини нехтують багатьма правилами, граються в ігри з почуттями народу та плетуть інтриги один проти одного, в які й виявляється вплутаним герой роману.

«Ми вигадали такий абсурдний світ, що нам самим треба щодня ставати ще абсурднішими, щоб тільки знову знайти своє вчорашнє місце».

«2084: Кінець світу» показує, що окрім звичного для європейців укладу життя, можливий і інший — повністю підпорядкований релігії, яка не дає нічого в цьому житті, вимагає неймовірної покори і винищення невірних і натомість обіцяє неймовірні багатства і насолоди після смерті. У цій книзі ми бачимо, як виглядає таке життя з точки зору гвинтика у системі, здатного лише підійти до розуміння, але не змінити світ довкола себе: «Кругла земля — запаморочлива драма для тих, хто звик її бачити пласкою і обмеженою».

Дарина Стремецька, beautyandgloom.wordpress.com

Купити книжку в Yakaboo.ua

Дарина Стремецька
Люблю фантастику, граюся в настільні ігри, займаюся іншими важливими речами. Вважаю, що найкраща суперсила, якою може володіти письменник — вміння говорити несерйозно про серйозне. Читаю англійською, вболіваю за хороші тексти українською, не забуваю дякувати перекладачам.
https://beautyandgloom.wordpress.com/

15 thoughts on “Кінець світу вже у 2084-му?

    Залишити відповідь