Писати про реальних людей – важко. Важко хоча б тому, що вони є (були), тож потрібно розповісти про них так, як є – нічого не перебільшуючи, нічию роль в історії цього персонажа не переменшуючи, але треба написати, щоб не залишилося сумнівів, про кого ти розповів, щоб читач сказав: я вірю тому, що ти стверджуєш, авторе. Інший підводний камінь життєписів – ті люди, які знали героя твоєї книжки особисто, ті персонажі, думка яких важлива, хто може в першу чергу закидати тебе помідорами.
Але в кожного своя правда, а письменнику потрібно абстрагуватися, щоб мати можливість творити історію Людини (саме з великої літери) якщо не однобоко, то охопивши все важливе й кожну дрібницю, не піддаючись тиску ні з боку громадськості, ні з боку близьких твого героя. Чи, навпаки, – варто не бути стороннім спостерігачем і холодним констататором, а стати ближчим до свого персонажа, спробувати проаналізувати його вчинки, прийняти точку зору всіх без винятку, зрештою, зробити власні висновки?
Саме останній принцип Волтер Айзексон перетворив на стратегію, яка й забезпечила успіх біографії «Стів Джобс», що ось уже 5 років поважною ходою крокує по світу літератури, упевнено й вигідно відрізняючись не лише від біографій засновника Apple, але й від історій інших легендарних і великих. Суттєва відмінність і величезний плюс даного життєпису – це підтвердження всіх фактів, що є в книзі, чи то близькими батька Мас людьми, чи його колегами та працівниками, чи навіть опонентами.
Зазвичай інформацію, яку ми отримували про Стіва Джобса, потрібно було перевіряти не раз і не двічі, адже навколо нього снувалися легенди та вибудовувалися міфи незвіданого, бо до кінця не з’ясованого, «аргументовані» черговими чутками. Читаючи ж Айзексона, ми не можемо сумніватися в тому, що він пропонує нам, бо вигадкам і «білим плямам» у цій масштабній джобсорозвідці просто не може бути місця. Зрозуміло, що подібне може зустрічатися лише в тому випадку, якщо самі інтерв’юйовані не побажали про щось говорити.
Матеріал, зібраний і опрацьований Айзексоном для найповнішої та найточнішої біографії Джобса, дійсно вражає: це й близько сорока інтерв’ю з самим Джобсом, і більше сотні розмов з тими, хто був з ним добре знайомий, і спеціальна література про комп’ютерні технології. У цьому всьому найлегше – заплутатися, найважче – з’ясувати, хто ж він такий – Стівен Пол Джобс?
Завдяки кропіткій праці Волтера Айзексона ми маємо можливість наблизитися до образу легендарного батька Apple не, так би мовити, поверхнево, а наче хто взяв і прочинив перед нами двері до царства комп’ютерного генія. І ми отримуємо від цього незрівнянну насолоду, адже читаємо не лише про Джобса-людину, а й про Джобса-техніка. Волтер Айзексон гармонійно поєднав ці «елементи» особистості Стіва Джобса. Попри те, що життєпис і сповнений комп’ютерної термінології, він містить у собі те, що «розвуалює» характер Джобса, вкаже нам шляхи для розуміння психології вчинків Стівена Пола, але лише укаже шлях, бо Стів Джобс так і залишиться загадкою, усе ж закритою книгою, до якої зазиратиме одним оком кожне покоління, але так і не зможе перегорнути більше кількох сторінок.
І ця книга-людина – Стів Джобс – є епопею епохи хіпі з Кремнієвої долини, соціально-психологічним романом про над суперечливу постать, яка вплинула на розвиток усього людства. Джобсом можна захоплюватися або ж не сповна розуміти глибину його поглядів, але не знати про нього нічого для молодої людини – моветон. Якби не Джобс… Та навіть не хочеться говорити це безглузде «якби не», бо без нього важко уявити, що було б. Так, його характер, м’яко кажучи, – складний, образ бунтівника та сутність перфекціоніста – його родзинка, яка зробила Джобса-просто-амбіційного-хлопця Джобсом-найкращим-мотиватором.
Особисто ж я вдячна Волтеру Айзексону за те, що він презентував Джобса не тираном-керівником, не перекрутив факти, а представив усе якомога неупереджено. І Айзексону віриш, бо цей автор – майстер своєї справи і просто давній друг Джобса. Викликає приязнь до тексту Айзексона хоча би те, що Стівен Пол сам і запропонував Волтеру написати свою біографію, до того ж, активно сприяв цій справі (та аж ніяк не занадто втручався, контролюючи процес написання).
Ті, хто хоча б оглядово знайомі з постаттю Джобса, цьому можуть здивуватися: цей вулкан пристрастей, ця людина, що була страшною в гніві та прекрасна в натхненному й тому піднесеному настрої, – і навіть не тільки запропонував Айзексону взятися за цю справу, а й повідомляв йому ту інформацію, яку зазичай не надто волів розголошувати (якщо не сказати, що надто не хотів розголошувати). У 2009 році уже Лорен Пауел, дружина Джобса, звертається до автора з аналогічною пропозицією щодо біографії, адже якщо той планує писати про Стіва, краще поквапитися, бо згодом може бути запізно.
Тоді Волтер Айзексон починає свою працю про людину-комп’ютерну-епоху, яку закінчив за два роки. Сам Джобс так висловився про книжку друга: «Це твоя книга. Я її навіть читати не буду». Невже той, хто звик усе контролювати до найменших дрібниць, так кардинально змінився? Чому? Не дарма Лорен попередила Айзексона: рак зовсім скоро міг поглинути творця Apple. Може, саме тому Джобс і вирішив нічого не приховувати й усе розповісти Волтерові, щоб мінімізувати по собі кількість непідтвердженої інформації, яка за сприятливих умов могла бути хибно трактованою?
Минулого року батьку сучасних смарт-технологій могло виповнитися 60 років. Погодьтеся, він помер зарано? Якби не рак, з яким Джобс змагався 8 років, ми б і сьогодні шаленіли від його чергових революційних розробок, замиловувалися чорними гольфами та синіми джинсами, захоплювалися святою безкомпромісністю та визначним перфекціонізмом і спостерігали, як він винаходив майбутнє. Без Джобса не було би нашого теперішнього, не буде без нього й майбутнього. Так, він не геніальний інженер, але залишається єдиним і неповторним послідовником дзен-буддизму, що запропонував усьому світові думати інакше, принаймні, ми повірили, що зможемо те, що й він, – не створити щось геніальне, а робити те, від чого отримуємо задоволення, перетворюючи неможливе на можливе, і пам’ятати: «Смерть – це найкращий винахід життя. Вона – причина змін. Вона забирає старе, щоб відкрити дорогу новому». Може, саме тому Стів Джобс так поспішав жити?
Вікторія Беркут
12 thoughts on “Епопея однієї людини”