Дитячі письменниці Наталка Малетич, Катерина Бабкіна, Наталка Трохим та Катерина Михаліцина розповіли, про що їхні книги, які будуть презентуватися на Дитячому форумі видавців з 12 до 15 травня у Львові.
Наталка Малетич про «Щоденник Ельфа», художники – Андрій та Діана Нечаєвські, Оксана Тисовська. – Видавництво Старого Лева. Вік читача: 11-14 років.
Коли ти вже не дитина і ще не дорослий, дуже складно буває порозумітися і з батьками, і з друзями, а іноді навіть із самим собою. Можливо, тобі теж кортить втекти з дому, де, як здається, обмежують твою свободу? Мабуть, і тобі іноді до нудоти набридають вчителі й уроки? Часом хочеться мати собаку, а батьки не дозволяють. Іноді здається, що ти в окулярах – справжнісінька почвара і тебе ніхто не любитиме.
Іноді любов таки приходить – і перший поцілунок стає справжнісіньким дивом? Може, тобі б також хотілось мати сестру – але не маленьку, а ровесницю, та чи згодились би твої батьки взяти її з інтернату? А може, колись така сестра жила на світі, але батьки досі не готові розповідати тобі, як її втратили? Оповідання у «Щоденнику Ельфа» – про ці та інші ситуації, в яких опиняються герої – твої ровесники, і в них ти, можливо, впізнаєш себе.
Катерина Бабкіна про книжку “Шапочка і кит”, художниця – Юлія Пилипчатіна. – Видавництво Старого Лева. Вік: 6-9 років.
«Шапочка і кит» – дуже доросла книга для дітей. Це хороший початок й привід до розмови про інакших: людей, які живуть серед нас і разом з нами, але мають інші можливості, відмінні від наших, мають свої небезпеки, хвороби та потреби, але так само мають бути любленими і щасливими… Світ Шапочки, його уявлення про дружбу, смерть, чудеса, вдячність, кохання зумовлені його дуже відмінним від інших дітей досвідом. Але його розуміння світу може виявитися чеснішим і глибшим, аніж у багатьох дорослих.
«Шапочка і кит» – книжка про те, як бути щасливим, про те, як розуміти свої плани на майбутнє, навіть якщо ти не знаєш, скільки конкретно у тебе майбутнього.
Наталя Трохим про “Львівські віршики”. Художник – Зоряна Базилевич. – Видавництво «Джезва». Вік: 5-8 років.
«Львівські віршики» навіяні Львовом, написані у Львові, у них присутній Львів – як місто, яке ти любиш-любиш. Але у цих віршиках є те, що цікаве дітям загалом: елементи гри, фонетичної і лексичної, гумор, персоніфікація, очуднення. Ну і якісь тематичні моменти: про природу, про страхи, про зовнішність, про самостійність і самодостатність, про любов, про самотність… Це робить книжку універсальною.
Що ж до читацької аудиторії, то ми задумували «Львіршики» (забула, хто придумав таке скорочення) як книжку для родинного читання – щоб батьки читали її дітям, розглядали її разом з дітьми, розповідали дітям про якісь історичні і мистецькі події і явища, на які натякають ілюстрації: про статую Артеміди та інші статуї на площі Ринок, про левів біля Порохової вежі і Ратуші, про львівську Ратушу і львівські кам’яниці, які в книжці вималювані так впізнавано, і навіть про філософію Сковороди і Платона – через величезну тінь маленької мишки на сторінці з віршиком про страх. Тобто, це книжка для інтерактивного читання – заглибленого, коментованого. Принаймні хотілось би, щоб так було.
Катерина Міхаліцина та Наталка Гайда про “Про драконів і щастя”. – Видавництво Старого Лева, 2016. Вік: 4-10 років.
Дракони бувають різні: задерикуваті і страшні або, приміром, кумедні і з купою дітей, імена яких нагадують скоромовки-язиколомки. Це історія саме про таких. А ще про те, що кожен день нашого життя може бути хоч трошки казковим.
Насправді я сама з дитинства дуже люблю тварин, і завжди вважала, що злих серед них немає. Є жорстокі, так, бо принцип «або ти з’їси, або тебе з’їдять» ніхто не скасовував, як і потребу захищатися, зокрема й від надто цікавих чи доскіпливих людей. Але злість, злоба – то щось радше людське, а не тваринне. Дуже спрощено кажучи, ти маєш вибір бути внутрішньо злим чи не злим. І що більше прикладів не злого трапляється тобі на шляху, то певніше ти станеш не просто не злим, а по-справжньому добрим. От і мої дракони – кумедні, веселі, трохи безпорадні й наївні – такий собі терапевтичний приклад не злого. Їм добре так, як вони живуть, навіть якщо при цьому деякі інші дракони вважають їх непутящими.
Цю історію я в буквальному сенсі написала разом зі своїми дітьми. Точніше, вони її вигадали, а я просто оформила в слова. Почалося все так: Яринці було десь коло 2 років, вона мала нежить і намагалася щось мені розповісти. Я ніяк її не розуміла, аж тут прибіг Антон і гукнув: «Ну як ти не розумієш, вона ж тобі про дракона розказує»! Якого ще дракона? «Носослона» – не задумуючись відповів малий. І пішло поїхало: «Жив колись один дракон, називався Носослон…» тут уже, що називається, ім’я зобов’язує бути кумедним і трохи пришелепкуватим, з яким гарно розважатися, бешкетувати і вчитися. Мої малі вигадали всі драконячі імена в книжці, ми з ними добряче нареготались, перставляючи склади в різні позиції й пози. Але, наприклад, імена драконенят – це ще й добра вправа для тренування скоровимовляння складних звукосполучень, як «бр», «др» та ін.
Довершила всю історію Наталка Гайда, її ілюстрації це щось абсолютно мультяшне, щире й живе, це стовідсотково ті дракони, про яких ми з дітьми писали. До того ж Наталка зробила нашу книжку відкритою для читачів: там є смішні завдання і «голі» місця, які потрібно домалювати самому.
Джерело: сайт Форуму видавців.
11 thoughts on “Дитячі письменники розповіли, про що їхні книжки”