Питання ембарго на ввезення книжок російських видавництв в Україну не тільки економічне. Про втрати, які чекають на дистриб’юторів у результаті його введення, про проблему конкурентності в цінах на книжки російського і українського виробництва вже сказали чимало. Та проблема, що українські видавці досі не в змозі задовольнити читацький попит в галузі світової сучасної думки – гуманітарній, економічній, науковій – багато в чому лежить в площині законодавчої бази. Але для мене ця дискусія поставила питання більш глобальні. Правові, соціальні та етичні.
Лицемірство, подвійні стандарти – не та основа, на якій можлива побудова модерної держави, орієнтованої на європейські стандарти. Ці стандарти – верховенство права, індивідуальні права і транспарентність. І, зрозуміло, розуміння культури як системоутворюючої галузі суспільства.
За такого підходу прирівнювати культурний продукт до загальноспоживчого, книжку до ковбаси і макаронів, цинічно. Ще більш цинічно це виглядає на тлі останніх офіційних даних про те, що, перебуваючи у десятці головних світових постачальників зброї, Україна продовжує продавати її і Російській Федерації. Виходить, купувати книжки у країни-агресора більш загрозливо для національної безпеки, ніж постачати їй зброю? Дюрренматовської жорсткості абсурд виходить.
Що ж до верховенства права, то й цензура, офіційно заборонена українським законодавством, і будь-які заборони на ввезення літератури в країну не відповідають конституційним положенням про свободу слова та інформації. Доросла людина має право вживати будь-який культурний продукт, який вважає за потрібне, це – її індивідуальне право.
У питанні поширення інформації підривного характеру, що пропагує речі, українським законодавством заборонені, зрозуміло, слід діяти згідно із законом. І тут не потрібно ніяких додаткових юридичних актів. Держава має право вивчати асортимент українських дистриб’юторів друкованої продукції. І в разі виявлення такої, яка порушує законодавство, в судовому порядку долучати їх до відповідальності. Хочемо ми того чи ні, але суд – єдина інстанція, яка виносить вердикт про винуватість чи невинуватість того чи іншого суб’єкта в цивілізованому світі.
Протиставляючи свій європейський вибір заборонній системі, яка розростається в Росії на законодавчому рівні, українське суспільство і держава не повинні діяти такими самими методами, що і супротивник, якого вони декларують. Інакше в чому сенс такого протистояння? Як можна боротися за свободу, свободи обмежуючи, притискаючи громадян у конституційних індивідуальних правах.
Заборона на поставки української зброї в Росію сьогодні мені бачиться більш логічним у всіх сенсах рішенням, ніж ембарго на ввезення книжкової продукції. Розумію, що економічно це буде болючіше: доходи від української книготоргівлі й торгівлі зброєю непорівнянні. Але така ціна транспарентності, етики та верховенства права. Якщо наш стратегічний вибір – про них.
12 thoughts on “Глобальні питання книжкового ембарго”