Викинь мотлох із життя!

Почнімо з того, що я обожнюю позбуватися зайвих речей. І коли ловлю за хвіст настрій провести розкопки у квартирі й не шкодую жодної, достойної викидання, штуки, почуваю себе як Брюс Всемогутній:)

Напередодні переїзду від батьків до нашої квартири у мене були грандіозні плани викинути все зайве і почати історію свого життя з чистого листка і незабитих шаф. Вгадайте, чим це закінчилося? Під час переїзду свекруха жартома запитала, чи всі ці речі точно наші – може, ми прихопили ще й трохи сусідських?:) Хлам, хоч і не в повному обсязі, переїхав з нами, освоївся і вже потроху починає розмножуватися і перти з шаф. Відчуваю, скоро мене знову накриє цунамі генерального викидання. Тому книжка Марі Кондо “Викинь мотлох із життя!” виявилася дуже в тему. Дякую Христині zhutext за позичений примірник. Я багато чула про цю книгу, не чекала, що там буде магічне заклинання проти бардаку, тому вона мене не розчарувала, але й не вразила. Як завжди, пишу у форматі плюсів і мінусів.

Ідеї, які сподобалися:

• Міф про зберігання. “Хоча я і думала, що наводжу лад у своїй кімнаті, насправді я лише марнувала час, забираючи з поля зору те, що мені не потрібно” – пише Марі, і це чиста правда. Доки речей забагато, порядку не буде. Думаю, усім знайоме відчуття, коли все розіпхано по коробках і шухлядах після прибирання, але щоб дістати що-небудь, треба пройти сім кіл пекла, знову вивернути півшафи або перетрусити всю шухляду, бо необхідна річ неодмінно лежить десь в глибині. Отожбойвоно. У моєму ідеальному світі шафи напівпусті, а шухляди вільно закриваються. Майже реалізувала це в себе на кухні, але поки програю битву посуду з серії “раптом гості” у такій кількості, що у мене стільки людей вдома не вміститься).
• Викидати речі, які не тішать. Давно користуюся цим правилом. Життя непередбачуване і може легко підсунути негативні емоції. Нащо їх шукати ще й в речах: тримати у шафі красиву сукню, яка робить з тебе женщіну-булочку , наприклад? Правда, речі я, власне, не викидаю – біля дому саме недавно поставили контейнер для збору одягу, охохо, чекай мене!
• Прибирати речі за категоріями, а не за кімнатами. Кльова, хоч і не нова ідея: наприклад, знести увесь одяг чи книжки в одне місце і там з ними жорстокорозправитися. Одразу буде видно, хто лишиться в живих.
• Скручувати одяг як суші-роли – мабуть, найвідоміший лайфхак з цієї книжки, який давно інтернетом гуляє. Роблю так з колготками, і це справді зручно. Ще є хороша ідея для таких сумкоманіяків, як я зберігати одну сумку в іншій, щоб було видно ремінець. Теж давно й успішно користуюся.
• Домашній одяг також має подобатися. До цього я давно дійшла сама, крізь терни маминої ощадливості – бо кожна стара футболка “на вихід” може стати домашньою. Але ні, я у це не граю. Речі, які мені не подобаються, не мусять бути в жодному з відділів шаф – навіть там, де лежить домашній одяг.
• Коли-небудь означає ніколи. У батьків залишилися стоси університетських конспектів і ксероксів з предметів, які принесли мені найбільше користі. І я досі не можу змусити себе їх викинути. А раптом знадобляться, хоч я знаю, що не повернуся до них.

Ідеї, які не сподобалися:

• Комоди замість вішаків. Марі вважає, що більшість речей треба зберігати як суші у комоді, і лише небагато – пальта, піджаки, сукні, дизайнерський одяг, – на вішаках у шафі. Я та людина, якій усе життя бракувало повноцінного відділу для висячого одягу у шафі (і вішалок!), тепер не можу натішитися, що маю де вішати свій одяг. Комода мені теж бракувало, тому він теж тішить, попереду купівля органайзерів у шухляди, до цих штучок мене тягне як магнітом. Але все-таки повісити одяг у шафу, де він вільно (!) розміщений – це для мене набагато легше й зручніше, ніж скручувати суші  🙂
• Викидання речей бісило впродовж усієї книжки. Не знаю, може, японцям, як і шведам, бракує свого сміття, тому можна з такою легкістю відправляти на смітник усе недостойне. Але екологічніше продати чи віддати туди, де ці речі потрібні.
• Розмови з речами, будинками та іншими неживими предметами. Тут згадуємо, що японці синтоїсти, а всі предмети мають душу. І здається, що у цій культурі така практика не є чимось диким, а для мене питати шкарпетки, чи змучилися вони від компанії моїх ніг і дякувати, що класно зробили свою роботу – занадто.
• Екзотична ідея брати постільну білизну, подушки й матраци на прокат, коли приїздять гості – О_о. Ідея викидати інструкції до приладів – туди ж. Я користуюся постійно, бо маю склероз і забуваю значення кнопок. Або маю забагато приладів:)
• Ідея місця для кожної речі непогана, але Марі пише, що не мусить бути пустих місць, інакше там одразу ж починають розмножуватися речі, які забули віднести куди слід. Мій внутрішній фанат вільних просторів протестує проти ідеї, що всі поверхні мусять для чогось служити. Іноді полиця – це просто полиця, там коти люблять сидіти;)
• Зберігати речі одного типу в одному місці, а не за місцем користування. З одного боку – правильно, бо уникаєш купівлі кількох однакових предметів, завжди знаючи, скільки в тебе вже є. З іншого – мені таки набагато зручніше, коли не треба бігати по усій квартирі за лійкою для вазонів і на кожному вікні вона своя, до прикладу.

Досі мене турбує питання зберігання інформації цифрової. Зокрема фотографій. Час від часу я порпаюся в архівах у пошуках фотографій до текстів у блог. Це процентів 10 корисних фото, але ніколи не знаєш, які саме з них знадобляться. А тим часом архів росте і дратує. Страшно уявити себе без цього свого нематеріального багатства – от як гавкне хард. І здається, що все це мені дійсно потрібне. Поки як вихід бачу чекати моменту знецінення нинішніх пріоритетів.

Насамкінець – про переклад і редагування. Не смертельно, якщо зважити, що це “Клуб Сімейного Дозвілля”, є русизми, є одруківки, є часом трохи замудро сформований текст – тут не знаю, чи дерев’яний переклад чи автор так пише. Загалом ставлю цій книжці радше плюсик, бо я знову в темі очищення простору, яку я дуже люблю:)

Ліля Баранич, Raincarnation