Життя у поспіху втрачає сенс

Прочитати «Кімнату для печалі» Андрія Любки мене спонукав книжковий виклик ФабулаКнигоманія_2017 і підказка колеги-читачки до пункту, в якому автор на час написання книжки має бути молодшим за 30 років. До цього натрапляла на кілька книжкових оглядів, які високо оцінювали збірку, тож очікувала поєднати троянди з виноградом – насолодитись доброю прозою і виконати умову челенджу.


Андрій Любка – поет, прозаїк, перекладач і есеїст, автор роману «Карбід», книжок прози «Кілер. Збірка історій», есеїв і колонок «Спати з жінками» та збірок поезії «Вісім місяців шизофренії», «Тероризм», «Сорок баксів плюс чайові». Роман «Карбід» увійшов у 2015 році до короткого списку премії BBC, отримав схвалення і теплі відгуки читачів та неоднозначну реакцію і дискусії серед професійної аудиторії.

Читати: Вино і тінь війни


Оповідання про самотність


«Кімната для печалі» – збірка 11-ти оповідань, поєднаних темою самотності. Її герої – дуже різні: за віком, вподобаннями, життєвими історіями.
Та поєднує їх те, що за різних обставин кожен із них залишився без підтримки близьких, сам-на-сам зі світом і своїм болем. Хтось пережив втрату близької людини, інший – в очікуванні зустрічі, яка мала б змінити все його життя, третій – в паузі між стосунками, з відчуттям втрати чогось важливого, невідворотного. Кожен з них по-своєму переосмислює життя, озирається назад, згадує радість стосунків, щасливі моменти, прожиті разом, нездійснені мрії.

У коротенькій післямові до книжки автор зазначає: «цю збірку можна назвати романом, якщо головним її героєм вважати самотність». І ми можемо йому вірити, це не загравання із читачем – Любка дотримується обіцянок і майстерно працює з матеріалом.

Попри вузькість теми, письменник уникнув самоповторів – кожне оповідання має свою мову та ритм оповіді, кожна історія торкає по-своєму, герої – не списані один з одного, вони – цілком самодостатні, з окремим внутрішнім світом, своїми болями і сподіваннями. І хоча сюжети оповідань, герої та час подій зовсім неподібні, збірка витримана у одній тональності: тут відчутні смуток, туга, проте – не безнадія.

Читати: Було б смішно, якби не так сумно


Уміти проживати мить


Головне, що намагається передати поміж рядками автор, – щоб ми все ж таки відчитали і відчули самі, що життя у поспіху втрачає сенс. Що весь час потрібно зупинятись: роззирнутись навколо, насолодитись миттю, побути з близькими насправді, а не поверхнево, без занурення у щось глибше, важливіше, суттєвіше.

Головне, що намагається передати поміж рядками автор, – щоб ми все ж таки відчитали і відчули самі, що життя у поспіху втрачає сенс.

Як, наприклад, у «Втечі»: «Раптом чоловік зрозумів, що він уперше в Крушедолі, хоч і був тут дві з половиною години тому. Бо по-справжньому побувати десь можна, тільки відкинувши всі думки, сконцентрувавшись на власній присутності серед цих стін, відчувши їхні холод і міць. Дві з половиною години тому він був не тут, а в туристичному путівнику, бо забіг, роззирнувся, зауважив рекомендовані для відвідин плити з могил королів, глянув на старі фрески, цікаві тим, що не виблякли, зупинився перед майстерно вирізьбленим іконостасом, після чого в своїй свідомості поставив умовну “галочку”, мовляв, був, бачив усе основне, маю фото і сувенір на пам’ять».

Хіба не так ми всі подорожуємо, коли маємо обмаль часу, а хочеться охопити якомога більше? Хіба не так само поспіхом роздивляємось картини чи інші цінні предмети, коли забігаємо у галерею під час обідньої перерви («бо потім не встигну») чи між роботою і вечерею? Хіба завжди вдумливо розмовляємо по телефону чи при зустрічі з батьками та близькими? Темп життя зростає, щирі довгі розмови замінюються смайлами в чаті, а величезні території потрібно втиснути у куці відпустки, бо наступна – аж через рік.

Читати: Підкрадаючись до реалізму


Читати повільно


Лаконічний дизайн книжки дуже пасує вмісту, і я в душі страшенно раділа, що з обкладинки мене не відволікає якийсь стилізований образ із котрогось оповідання, що маю змогу сама уявити цих персонажів, їхній вигляд, рухи, манери, міміку.

«Кімната для печалі» – універсальна, вона підійде для читання у будь-якому віці, для читачів, яким є що згадати та за чим поностальгувати і для тих, хто лише будує більш чи менш сміливі плани на майбутнє. Це виважена та зріла книжка автора, який знайшов свій стиль і вже не прагне всім сподобатись, а це значить, що таки подобатиметься. Головне в цьому читанні – не кваптесь. Дозвольте героям зжитися з вами, відчуйте їх глибше, зачекайте, поки емоції від прочитаного відійдуть, і лише тоді вирушайте у мандрівку наступним оповіданням.


Мар’яна Хемій

(Visited 280 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com