Химерність має дивний смак

Одним із критеріїв, за якими я обираю книгу, є популярність автора. Особливо мене притягує, коли біля імені автора красується поняття «культовості особи». Мені подобається думати, що, читаючи книги таких письменників, я немовби стаю невидимою співучасницею чогось таємничого, вільним спостерігачем ритуалу поклоніння ідолу пера, і що таким чином я зможу спробувати осягнути бодай крихту значимості даного культу. На появу роману «Виголошення лоту 49» Томаса Пінчона, який анонсувало наприкінці минулого року Видавництво Жупанського і який має безпосереднє відношення до «культовості особи», я чекала із нетерпінням. Хоча на той час ні про Пінчона, ні про його твори мені нічого не було відомо. Було лише усвідомлення того, що цю річ треба прочитати.

Один із ймовірних претендентів на Нобелівську премію з літератури


Це й не дивно, адже Томаса Раґлза Пінчона – американського письменника-постмодерніста в певних літературних колах обожнюють, цитують і поклоняються йому, вважаючи його найвидатнішим письменником сучасності. Лауреат кількох престижних премій, зокрема Фолкнерівської та Національної книжкової премії, володар стипендії Мак-Артура, а також подейкують, що один із ймовірних претендентів на Нобелівську премію з літератури. До найвідоміших його творів належать «Виголошення лоту 49» та «Райдуга гравітації». Крім «Виголошення лоту 49» (Видавництво Жупанського), були ще українські переклади його новел «Ентропія» (журнал «Вікно в світ») та «Смерть і милість у Відні» (журнал «Всесвіт»).

Вражає «екзотичною» химерністю сюжету


«Виголошення лоту 49» вважається найкоротшим та найпростішим романом Томаса Пінчона. Читається приємно, має лише одну сюжетну лінію і що не менш важливо, вимагає досить ґрунтовних знань з американської історії та культури. Книга містить багато приміток внизу сторінки (мабуть, більше, ніж тут, я ще ніколи не бачила в жодній книзі), що мене спочатку дуже здивувало. Але згодом, я зрозуміла, що це виправдано, адже ці примітки допомагають зорієнтуватися в певних важливих для розуміння сюжету іменах, назвах, термінах, які можуть бути невідомими пересічному українському читачу.

Коли читаєш «Виголошення лоту 49», то перше, що кидається в очі, це його «екзотична» химерність сюжету. Зізнаюсь, на початку я навіть дратувалась від того, що нічого не розумію, і змушена була постійно повертатися до початку. Це й не дивно, адже тут стільки намішано!

Події відбуваються в Америці в 60-ті роки, а саме в 1964 році. Головну героїню звати Едіпа Маас (зверніть увагу на її дивне ім’я, в цьому полягає одна із безлічі загадок Пінчона). Вона звичайна домогосподарка, яка живе типовим, дещо нудним, зате спокійним і врівноваженим життям зі своїм психічно неврівноваженим чоловіком Мучо Маасом. Одного дня вона отримує дивного листа, з якого дізнається, що її колишній коханець-мільйонер Пірс Інверариті, з яким вона декілька років тому розсталася, помер, і згідно з його останньою волею її призначено одним із розпорядників його величезного невпорядкованого майна. Звичайно, ніяких законних зобов’язань вона не несе перед померлим, тому може відмовитися від цього певною мірою обтяжливого обов’язку, проте її природна цікавість бере гору і вона приймає виклик, ставши таким чином заручницею гнітючої невизначеності, пов’язаної із пошуками загадкового Трістеро.

Сюжет роману в цілому є неоднозначним і, як на мене, його навіть можна порівняти з вінегретом, заправленим детективним соусом, що має дивний смак.

В певний момент я відчула, що нічого не розумію: те, що трапилося з Едіпою, – чийсь злий жарт чи все-таки реальність? Я досі гублюся в здогадах. Кінець роману є відкритим і залишає місце для власної фантазії.

Пов’язане зображення
Фото: cartwheelart.com / Оригінальна обкладинка видання

Але важливими в повісті є, мабуть, все-таки декорації. Не просто так, події відбуваються в 60-ті роки, коли фактично й писався цей твір, та й Едіпа є ровесницею самого автора. Це своєрідний погляд з боку на суспільство, в якому живеш. Америка зі сторінок «Виголошення лоту 49», за словами фахівців, постає цілком реалістично зі всіма своїми дивацтвами і численними збоченими диваками, фобіями та пристрастями тогочасних американців. Це дійсність, якою її бачив Пінчон і яку не оминає його безжальний гумор (смішно, особливо, коли розумієш про що йдеться).

Те, що називається переклад з любов’ю


Український переклад «Виголошення лоту 49» читається досить легко, завдяки клопіткій праці Максима Нестелєєва під редакцією Олексія Жупанського.

Максим Нетелєєв є перекладачем, який спеціалізується переважно на американському пост-модернізмі. На цьогорічному Форумі видавців він справив на мене приємне враження, презентуючи свій переклад «Виголошення лоту 49». В його словах відчувалося щире захоплення творчістю Томаса Пінчона. Він розповів, що спочатку це був «переклад для себе», який довгий час ховався у перекладацькій шухляді, поки ним не зацікавився Олексій Жупанський, який теж наступних півроку працював над ним, вносячи редакторські поправки. Звідси й оце відчуття, коли читаєш, що це переклад з любов’ю. Він містить багато блискучих перекладацьких рішень щодо певних слів, які складно перекласти. Наприклад, славнозвісне «W.A.S.T.E.», назва підпільної поштової служби, перетворюється в українське «З.У.Ж.И.Т.І.». Російською ж воно звучить, як «П.О.Т.Е.Р.И.» згідно одного перекладу, і «В.Т.О.Р.» згідно іншого.

Наприкінці книги можна знайти чудову післямову від перекладача під назвою «Виголосивши лот 49 або Як буде ТРП українською», де Максим Нестелєєв цікаво та доступно пояснює унікальність та значимість «Виголошення лоту 49».

Особливо смакуватиме любителям химерності та загадок


«Виголошення лоту 49», як на мене, особливо смакуватиме любителям химерності та загадок, а також шанувальникам класичної постмодерністської прози.

Взагалі відгуки щодо цього роману дуже різні: є позитивні відгуки з безмежним захопленням і є сповнені щирим здивуванням, в чому ж полягає феномен Пінчона, якщо він до позіхів нудний?

Я не збираюсь переконувати вас, що Пінчон захопливий і динамічний, навпаки він повільний і місцями до нудоти химерний, але без сумніву він ні на кого не схожий, в цьому й полягає його значимість.

Мені подобалось, що він повсякчас дражнить читача непомітними, ніби випадковими, фразами, якими «Виголошення лоту 49» аж ряснить, на кшталт: «А вам хіба не цікаво? Те, про що зможете дізнатися», яку зустрічаєш на початку повісті, або «Можете зужити своє життя, так ніколи й не сягнувши істини» в середині, спонукаючи тим самим продовжувати читати і намагатись зрозуміти його твір. Мене захоплювали у «Виголошенні лоту 49» внутрішні переживання Едіпи, її вагання нагадували мої власні. Вже після прочитання я зрозуміла, що цінність «Виголошення лоту 49» зросла в моїх очах саме завдяки своїй незвичності та закодованості, хоч розшифровувати самостійно Пінчона я не намагатимусь – не той в мене рівень знань, але із задоволенням почитаю для більшого розуміння чужі критичні статті на цей твір. А ще роман «Виголошення лоту 49» тісно пов’язаний із історією американського кіно, якою я цікавлюся вже не перший рік! Для мене імена відомих акторів, які зустрічалися у творі, не просто імена, а знайомі обличчя, які мені відомі з переглянутих стрічок. До речі, Максим Нестелєєв в післямові до роману розповідає цікавий факт, що Пінчон замолоду хотів бути кінокритиком, звідси й така кількість імен, назв та алюзій на цей вид мистецтва.

Залишає після себе дивний, але приємний післясмак


Роман «Виголошення лоту 49» Томаса Пінчона залишає після себе дивний, але приємний післясмак. Він переповнений химерністю, яку не завжди розумієш, але яка не відпускає. Сповнений взаємовиключних гіпотез, що межують із всепоглинаючою параноєю, яка охоплює не лише головну героїню Едіпу Маас, а й читача, немовби заразлива хвороба, що передається через прочитані слова. Її важко позбутися, проте можливо про неї забути. Це інтригуюче чтиво, де будь-який кінець трактується лише як початок.

Читати: 10 романів американських постмодерністів видадуть українською

Читати: Independence Day: 15 американських романів


Мар’яна Глинка

(Visited 172 times, 1 visits today)