Вино і тінь війни

Цей момент, коли купуєш книжку просто тому, що тобі припало до смаку її оформлення:) Сліди від келихів з червоним вином і пляшка наче натякають на те, що й у сюжеті п’янкого алкоголю буде вдосталь. Беручи до рук «Комо», я, відверто кажучи, не розуміла, що саме значить це дивне слово із чотирьох букв (чи то озеро, чи то місто?), і не знала, хто такий Валяревич


Культовий письменник, колишній пияк


Українському читачу про сербського письменника Срджана Валяревича відомі дві речі. По-перше, він – автор романів, які вважаються культовими у Сербії, і не лише у ній. «Комо», наприклад, отримав престижну премію KulturKontakt Austria. По-друге, він же – колишній пияк, якого пристрасть до хмільних напоїв привела на лікарняну палату. Наслідки для здоров’я були такі серйозні, що Валяревич мусив назовсім попрощатися з чаркою. Що, втім, не заважає йому згадувати про неї з усією любов’ю і ніжністю, а його героям – заливатися алкоголем по самі вуха.

valjarevic

Фото: Popboks

Першим – і, наразі, єдиним перекладом Валяровича українською ми завдячуємо Андрію Любці. Для нього «Комо» став першим романом, який він самостійно прочитав сербською. І текст настільки його вразив, що Андрій Любка вирішив поділитися ним з українськими читачами.

Читати: Було б смішно, якби не так сумно


Рокфеллерівська резиденція на пагорбі Трагедія


«Комо» — це книжка про сербського письменника, який у перерві між черговим алкогольним запливом і черговим похміллям несподівано для себе отримує Рокфеллерівську стипендію на проживання упродовж місяця у резиденції для науковців і митців на березі італійського озера Комо. І ось він туди летить — без особливих очікувань, без жодних планів і вже точно без наміру будь-що писати. А далі наш оповідач-письменник просто описує читачу, що з ним день за днем відбувається і як йому живеться у розкішній віллі на пагорбі Трагедія.

Перші кількадесят сторінок наповнені медитативною одноманітністю. Бо герой наш тільки те й робить, що добре спить, ходить на обіди та вечері, багато п’є (вина, віскі й пива), милується гірськими краєвидами і намагається уникати товариства інших гостей вілли (а це все _дуже серйозні_ науковці, котрі працюють над _дуже серйозними_ проблемами) та їхніх запитань про те, як йому пишеться. Але поступово його англійська трохи поліпшується, він знаходить друзів, як внизу у селищі — молоденьку барвумен Алду, з якою спілкується сумішшю англійської, італійської і малюнків, футбольного фаната і власника бару Августо — так і серед персоналу та гостей вілли.

Можна було б сказати, що у романі нічого особливого не відбувається. Але зміни відбуваються – із самим головним героєм. Він поступово оговтується від свого приємного напівсну і починає нарешті робити щось. Щось таке, що йому особисто не принесе ні вигоди, ні видимої втіхи, але має велике значення для його нових приятелів — знову піднятися на вже підкорену гору, щоб спробувати побачити Великого золотого орла і розповісти про нього старому професору, або запросити на пагорб Трагедія своїх друзів із селища, які сюди, на приватну територію, не можуть потрапити.

Читати: Македонський постмодерн


Ефект «життя, поставленого на паузу»


Сюжет цієї книжки не готує читачу жодних потрясінь і приголомшливих поворотів. Мова її теж невибаглива: письменник з Белграда, від імені якого ведеться оповідь, використовує на диво прості фрази, щоб описати свої почуття: «Це все вкупі було добре, дуже добре», скажімо. Метафоричність його оповіді теж ну зовсім не притаманна. Що ж такого особливого у цьому романі, за що його переклали десятками мов?

Вся річ, мабуть, у магії автора, Срджана Валяревича, який з допомогою цих простих, не-поетичних фраз зумів створити атмосферу щирості, а з допомогою одноманітної медитативності оповіді — ефект «життя, поставленого на паузу». Герой насолоджується такими, може, й нецікавими для читача дрібницями з певної причини: знає, що в цьому чудесному місці він ненадовго. Він приїхав звідти, де «погано, дуже погано, просто жахливо» — і туди йому належить повернутися. Він не особливо говорить про війну, яка роздирає країну, колишню Югославію, але йому болить те, що в місця, де він бував у юності і які по-справжньому любив, він не зможе знову повернутися, бо вони тепер в іншій країні. А ще він знає, що вирватися з цього всього він насправді не зможе. Тому й користується перебуванням у резиденції як такою собі відпусткою від реальності. Цікаво, що автор не проговорює це буквально. Тому у романі немає війни – є лише її тінь.


Більше, ніж алкоголь


Власне, обкладинка книжки мене не підвела. Її текст і справді просякнутий алкоголем, його у книзі так багато, що не надто наполегливий читач ризикує в ньому втопитися і не побачити нічого більше. Але, якщо спробувати визирнути з-поза пляшки з червоним вином, то можна розгледіти багато важливого, глибокого і тремтливого.


Пряма мова


«І ось через десять років я стояв, опершись на фортепіано, цмулив коньяк, слухав ту пісню, дрова потріскували в каміні, я вдавав як міг, бо в моєму випадку все це було прикиданням, клеїв дурня, адже існувала реальна можливість, що скоро мені доведеться повернутися за верстат. Я пив коньяк. Думати про те, що буде зі мною, коли я повернуся додому, не хотілося. Тож я знову напився. Бо завтра був новий день, і то важливий день…»


Для кого


«Комо» варто читати тим, хто хоче познайомитися із сербською літературою; хто хотів би дізнатися, як живуть люди в усіх цих письменницьких, мистецьких і наукових резиденціях; хто колекціонує алкогольні теми в літературі і хто любить природу і колорит Італії.


Схожі книги:

«Непрості» Тарас Прохасько, «Прогулянка хмарами» Михайло Пантич.


Віталіна Макарик

(Visited 226 times, 1 visits today)
Віталіна Макарик
Віталіна Макарик
Журналістка, редакторка, блогерка і пристрасна читачка і мама двох дітей. Люблю каву, цікаві тексти різних жанрів і підліткову літературу. Мрію про те, щоб у добі було більше годин, щоб встигнути написати і прочитати усе, що хочеться. Але коли кількість непрочитаних книжок у «списку очікування» скорочується до п’яти, починаю панікувати. Поки збираюся написати свій роман, з насолодою читаю чужі і обожнюю про них говорити.
http://vityska.pp.ua/