Уривок із повісті-казки Олени Колінько «Шпалереон»

Ласкаво просимо у новий чудернацький світ – ШПАЛЕРЕОН! Вигадала його письменниця Олена Колінько, написала про нього повість і надіслала на конкурс «Напишіть про мене книжку!»-2016. Рукопис став переможцем і нещодавно побачив світ у видавництві Фонтан казок!

Олена Колінько вирішила заінтригувати вас історією про те, як вигадала Шпалереон:

«Усі ми хоча б одного разу фантазували, розглядаючи пухкі хмари або вигадливі килимові чи шпалерні візерунки, чи не так? Для мене знаковим у цьому плані був килим над ліжком із дитинства. Ні, не так – це була країна-пригода, країна-лабіринт, небезпечна і прекрасна. Але це ще був не Шпалереон. І навіть зелені стіни вітальні, у квітковому орнаменті якої я помічала неіснуючих там балерин, ще не були Шпалереоном. Остаточно Шпалереон виник в моїй голові після споглядання візерунків в одній «потаємній кімнаті для роздумів».

Але для мене «Шпалереон» – це не лише вигаданий світ, це перш за все його герої. І хоча в моїх персонажів немає конкретних прототипів (хіба у хамелеона Хвильки), у кожного з них є окремі риси реальних людей, у тому числі і мої. Так, наприклад, Артурова любов до енциклопедій – це моя фішка, бо я також у дитинстві захоплювалася різним дитячим науково-популярним чтивом. Але в той же час, Артур схожий на мого однокласника, який любить тварин. І так далі…

Мені самій було дуже цікаво писати «Шпалереон». Не гірше, ніж у дитинстві гратися мозаїкою чи конструктором. Тільки замість кольорових детальок – риси характеру відомих тобі людей. Із них ти конструюєш нові особистості і кидаєш їх у нові обставини, а потім спостерігаєш, як же вони себе проявлять. Сподіваюсь, читачам теж цікаво буде за цим спостерігати».

Придбати книжку в Yakaboo


Фрагмент


Усі зібралися довкола дірки, з-за якої визирала сіра бетонна стіна.

— Може туди якийсь плакат повісити? — запропонував Артур.

—  Але  про  дірку  в  шпалерах  Софія  Дмитрівна  усе одно дізнається. Хто-хто, а  вона точно поцікавиться,  чому  це  на  її  стіні  без  її  відома  з’явився  плакат, — заперечила Юля.

Женя заскавучав.

— Тільки не кажіть, що це я! Будь ласка! Мамця  мене вб’є, якщо я  скажу, що знову треба гроші на ремонт.

—  Нам  теж  удома  не  морозиво  за  це  подарують, — обірвала його ниття Юля.

— Ви не розумієте. Мамця мене точно приб’є.

Женина голова мимоволі втяглася в плечі, ніби  його вже хтось гамселив.

Доки  вони  радились,  візерунок  на  шпалерах  гойднувся,  ніби  золотава  павутинка  під вітром,  і  на підлозі затанцювали сонячні зайчики. Ніхто цього не помітив.

Женя переминався з  ноги на ногу і  кусав нігті. Ні, він не може стояти й чекати, доки прийде вчителька,  накричить  і  викличе  мамцю  до  школи.  Хлопець заліз на вчительський стіл і потягся, щоб розправити зібгані шпалери. А раптом вони вирівняються і ніхто нічого не помітить?

Та  щойно  він  торкнувся  діри,  як  сталося  щось дивне.  Бетонна  стіна  спалахнула  золотаво-ірисковим сяйвом. Звідти у кабінет хлюпнуло яскраве  світло, яке миттю розлетілося шпалерними завитками.  Візерунок,  виграючи  золотими  барвами,  відокремився від стіни, ніби мережана рибальська  сітка. Зі страшною силою ту сітку почало затягати назад у діру в шпалерах. Ледь теплі промінці сітки впали на дітей, і їх усіх теж потягло в отвір.

— Ряту-у-у-у!.. — тільки й устиг вигукнути Женя.

Його переляканий голос переплівся із дівчачим  вереском.

І все.

Тиша.

У кабінеті анікогісінько не залишилось.

Сонце вже не зазирало крізь фіранки, але візерунок на шпалерах час від часу оживав таємничим спалахом.

* * *

Мабуть,  приблизно  так  почувається  риба,  коли  її  тягнуть  із  глибини  на  поверхню.  Лише замість темних ребристих хвиль чи миготливих пухирців  повітря очі сліпило суцільне тепленьке сяйво.

«Мабуть,  ми  вже  десь  у  космосі»,  —  захоплено  подумав Артур. Щоправда, його трохи засмутило, що ні корабля, ні скафандрів вони прихопити не встигли.

Женю, Артура, Юлю та Діану підкинуло повітряним струменем кудись до божевілля високо. Сітка, що їх тягла, зникла. Вони попадали на щось тверде — і аж тепер змогли розплющити очі.

— Гавайські носороги!!!

— Ого-го!

— Вау!

Вони стояли на невеликому позолоченому майданчику. Майданчик  підтримувала  у  повітрі  кована  лоза.  Вище  і  нижче,  праворуч  і  ліворуч  до  металевої лози кріпилися такі само майданчики.  Це було трохи схоже на витку Ейфелеву вежу, або на гігантське золоте дерево.

Сонячне  світло  тремтіло  над  блискучими  металевими поверхнями, від чого здавалося, що усе довкола примарне, сплетене з імли і зараз розтане  в яскраво-блакитному небі, наче хмаринка.

Вітер  тут  аж  свистів.  Грався  Діаниним  волоссям, смикав Юлю за косу і  все хотів здути Женю. Добре, що Женя мав важезні кросівки.

Діти  підійшли  ближче  до  краю.  Женя  вмить  сполотнів і  зробив крок назад, а  Діана аж заверещала   в   захопленні.   Їхній   листочок-майданчик  розташовувався   на   неймовірній   висоті.   Далеко внизу розкинувся мегаполіс зі стрункими рядами шоколадних хмарочосів. На лискучих поверхнях  будівель  неспішно  пливло  віддзеркалення  хмар.  І здавалося, що тут два неба: одне, звичайне, — угорі, а інше, шоколадне, — під ними.

Усі  будинки  поєднувалися  мережею  скляних трубочок,  оперезаних  золотими  кільцями.  Трубочки  вишукано  звивалися,  повторюючи  візерунок шпалер зі шкільного кабінету.

— Це вже якісь 3-D шпалери, — вражено вигукнув Артур.

Та й це ще були не всі сюрпризи.


Читати: Доброта, розум і пригоди: 5 книг про особливих дітей

Читати: «Афиновий ведмедик»: інструкція як зробити кожен день дивовижним


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 249 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)