Українські видавці у Лівані. Бейрутський книжковий ярмарок

Більшість моїх друзів і знайомих в унісон тихенько запитувала: «Не страшно? Ти дійсно туди летітимеш?» І проводжали, неначе фронтового кореспондента у «гарячу точку». І можна було набрати бадьорого і поважного вигляду, наче це і справді так. А виявилося, що Ліван просто чекав на нас, щоби показати себе, познайомитися і, звісно, разом попрацювати. Завдяки небайдужим людям – панові Послу України в Лівані Ігорю Осташу та його дружині – видавчині, науковцю, письменниці Марині Гримич – Україна вперше взяла участь у традиційному Бейрутському книжковому ярмарку. І мені пощастило потрапити до кола українських видавців, які, власне, і представляли там нашу країну.

22_12_4_3


Щось невловиме є у повітрі над цією прадавньою землею, якийсь пряний запах, що розслаблює думки і загострює сприйняття. Чи то винен самум, що несе тонкі піщані хмари з Саудівської Аравії, чи якісь екзотичні дерева, що квітнуть бучно й барвисто, чи сам неспішний східний плин життя, де до будь-якої домовленості додають «Іншалла!», покладаючи на божественні сили саму можливість уже обумовленої зустрічі. І пояснюють: «Це ж Ліван!»

Так, Ліван – земля, де уживаються люди багатьох вірувань і конфесій, які подолали тернистий шлях співіснування, далеко не завжди мирний і безкровний, але здатний привести до хоч би якої крихкої рівноваги і вміння жити поряд із такими різними сусідами. Де додержуються «конфесійного» принципу, згідно з яким президентом має бути християнин-мароніт, прем’єр-міністром – суніт, а головою парламенту – шиїт (а заступниками – православні християни і так далі…). І та рівновага дається взнаки, роблячи країну заможною і дуже комфортною для життя.


Нам поталанило побачити три міста


Чарівний Біблос (Гебал, нинішній Джубейль) – хто б міг подумати, що я колись побуваю у стародавній Фінікії, де зійшлося так багато великих цивілізацій? Він і тепер загадковий і приязний і дуже-дуже різноманітний. І сьогодні це місце, де співіснують християни, шиїти, суніти, сувора Хезбалла, горді друзи і багато інших. Біблос, що дав назву бібліотеці, і сьогодні невимовно цікавий. Тут височіє пам’ятник писемності, першим символам літер, а не ієрогліфів. На невеликій території змішалися культурні нашарування часів фінікійців, амореїв, ассирійців, персів, давніх греків і римлян, хрестоносців, османів і французів.

22_12_4_5


Заклопотана Сайда (давній Сидон), зі своїми вузенькими вуличками і негаласливим ринком, яка теж зберігає пам’ять про фінікійців, ассирійців, єгиптян, греків. Цією напрочуд чистою бруківкою ходив Ісус Христос і апостоли.

22_12_4_6


І нарешті багатоликий, загадковий і навіть трохи небезпечний Бейрут – страва зі східними прянощами, яку, якщо раз скуштуєш, будеш згадувати й згадувати, і яка, немов наркотик, затягує і манить до себе. Скажу, що всі уявлення про це чарівне місто виявляються пласкими і надуманими, а справжній стародавній град наче посміхається з висоти свого багатовікового досвіду і чарує своїми принадами, різноманітними, на будь-який смак. Тут гарно і зі смаком одягнені люди їздять на своїх недешевих автівках, п’ють каву в численних кав’ярнях на будь-який смак, ходять по магазинах і відвідують галереї, розважаються на розмальованих танц-полах, неспішно кудись мандрують середмістям, яке інтенсивно готується до Різдва, змінюючись на очах… – тобто просто живуть своїм ліванським життям. І читають книжки.

22_12_4_2


Про книжки розмова окрема. Щоб потрапити на книжковий ярмарок, треба подолати величезну «тягнучку» з машин (бо тут якось не прийнято мандрувати пішки, і величезна кількість таксі не викликає такої потреби). Вхід вільний, і натовп до входу юрмиться майже весь день. Треба зазначити, що графік життя ліванців зміщено в бік вечірніх годин (зазвичай вечеря починається о 21-й), тому ярмарок працює до 23-ї. Стенди досить одноманітні, без вишуканості, робочі, крім добре продуманих і прикрашених стендів Франції та України. Проте книжок дуже багато, вони геть усюди. Переважно арабською, але чимало й французькою і англійською. Цими мовами володіють практично всі ліванці, їх обов’язково вивчають у школі. Як і в інших країнах, на таких заходах відбуваються презентації, автограф-сесії, зустрічі з людьми книги, ділові перемовини. На стендах також відбувається продаж. Придбані книжки перевіряють на виході, де ти маєш показати або чек, або записочку про придбання. Працює чимале кафе і є кілька залів різного розміру для різноманітних заходів. Іноді відбуваються дійства на самих стендах, як це полюбляє робити, зокрема, Франція.

Україна не тільки вперше брала участь у цьому ярмарку, їй було виділено окремий день – саме так «День України на Бейрутському міжнародному арабському книжковому ярмарку». У цей день, 10 грудня, «Б’єль» (скорочена і найуживаніша назва ярмарку) розквітнув вишиванками всіх типів і видів, простір заполонили представники української діаспори або, як самі вони кажуть – українське ком’юніті Лівану. Галасливі стайки діток, їхніх тат і мам пульсували проходами, переходами, кафе та стендами. Панувала усюдисуща дитяча програма, де були і продаж українських дитячих книжок, і театралізований мюзикл, і музично-театралізована вистава, і, звичайно, подарунки від святого Миколая.

А потім у переповненому найбільшому залі відбулася вже «доросла» програма. Крім виступів дуже поважних організаторів, офіційних осіб України та Лівану (з нашого боку слово мали не тільки Посол, а й народний депутат Сергій Соболєв та представник Міністерства культури, керівник служби  Зеленецький Дмитро Олексійович) і промов представників українських видавництв і книжкових ярмарків, відбулася головна подія – презентація арабомовного видання збірки любовної лірики Івана Франка «Зів’яле листя» у перекладі цікавої і непересічної людини Імадеддіна Раефа. Також відбувалася декламація віршів Івана Франка українською та арабською мовами (як дітки старалися!), виконання романсів на слова поета (чудово, особливо у виконанні Валерії Хобот, пана Посла Ігоря Осташа та одного з водіїв посольства України Ваеля Хайдара). А родзинкою концерту мав бути виступ спеціальної гості, дуже відомої палестинської співачки Амалі Кауваш. Проте ліванський, а може, й арабський менталітет спрацював у притаманному йому стилі. Фортепіано, про встановлення якого домовлялися і за два тижні («для вас, мадам, все що завгодно!»), і за тиждень («аякже, мадам, усе буде завезено у строк!»), і за день («мадам, уже везуть!»), перед самим виступом виявилося відсутнім («яке фортепіано, мадам, ви про що?»). Проте безвихідних ситуацій, як відомо, не буває, принаймні в Лівані, і за якусь годину-півтори героїчними зусиллями звідкілясь було завезено електронний синтезатор. Утім, коли була присутня співачка, не було інструменту, коли завезли інструмент, кудись зникла співачка, коли знайшлися і одне, і друге, виявилося, що у залі немає родичів співачки, без яких вона виконувати пісню відмовлялася. Коли ж урешті з’явилися родичі, занизьким виявився стільчик для піаніста-акомпаніатора (так само, як і другий, і третій). І весь цей час мужньо «тримав удар» наш пан Посол з Ваелем, «заводячи» зал українськими піснями.

Врешті-решт ми-таки почули Амалі, і повірте, чекати було на що. Чудовий голос співачки, її чарівність, гра на сцені – усе це варто було почути й побачити. І виконала вона не тільки романс на слова Івана Франка, що має усі шанси стати мега-хітом, а й тужливу і красиву пісню, присвячену своїй втраченій батьківщині – Галілеї.

День України мав величезний успіх.


Іншими днями було ще чимало заходів: і відвідини книгарні у районі Шатила, якою вже десятки років опікується кілька поколінь однієї сім’ї, і зустріч із напрочуд цікавим аматорським книжковим клубом, що існує багато років і перетворився для його членів на певний спосіб життя, і ще багато цікавих зустрічей.

І ми, українські видавці із своїми книжками і традиціями, долучилися до цієї чарівної східної казки. Першу стежечку натоптано, далі буде.

А що ж до запитів друзів «Чи не страшно?» – кажуть, коли ліванець прокинувся вранці і побачив, що все спокійно і нічого не трапилося, йому чогось починає бракувати. От і під час наших відвідин Лівану відбулися дуже емоційні демонстрації під американським посольством, які поліція розганяла кийками і сльозогінним газом. Тобто Бейрут не розчарував, і все добре.

22_12_4_1

Володимир Самойленко, директор видавництва «Ніка-Центр»

(Visited 59 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)