Треба читати: Кристоф Ґальфар «Всесвіт на долоні»

Якщо в школі ви вважали себе затятим гуманітарієм, якому нецікаві точні науки, це означає, що вам не пощастило з учителем. Якби на місці, скажімо, нервової фізички був французький популяризатор науки Кристоф Ґальфар, колишній студент і співавтор Стівена Гокінга, то квантовий світ став би ближчим і зрозумілішім.


У видавництві Yakaboo Publishing вийшла книжка «Всесвіт на долоні», що випромінює не лише світло чистої науки, але й чудове почуття гумору її автора. Ґальфар свідомий того, що ядерний синтез краще пояснювати на прикладі морозива, бо так і легше, і асоціації у читача залишаються правильні. А якщо ввести в текст образ простої, симпатичної у своїй недолугості бабусі з кришталевою вазою, то завоюванню широкої аудиторії взагалі нічого не перешкоджає, бо, якщо навіть вона якимось чином опинилася у темі, що лишається тим, кому астрофізика потрібна для посилення інтелектуального тиску на інших смертних.

«Всесвіт на долоні» − чудовий приклад того, як підхід може впливати на результат. Запрошуючи читача до подорожі Всесвітом, Крістоф Ґальфар ледь не танцює з бубном, аби людині, яка тримає його книжку, сподобалося, стало цікаво, аби він чи вона припинили вірити у різноманітну псевдонаукову маячну, що ллється з ТБ-екранів чи моніторів комп’ютерів.

«Якщо вам важко уявити 300 мільярдів зірок, які кружляють окремо одна від одної, то не переймайтеся: насправді це нікому не під силу. Проте якщо ви захочете пояснити побачене своїм друзям на тропічно­му острові, цифри вам не допоможуть. Натомість запропонуйте їм зна­йти кубічну картонну коробку заввишки один метр і вщерть наповніть її грубим піском із пляжу. Коли закінчите, запропонуйте їм наповнити ще 300 таких самих коробок. У нашій галактиці стільки ж зірок, як і пі­щинок в усіх цих коробках разом узятих», − так Ґальфар розповідає про Чумацький шлях, галактику, в якій ми мешкаємо і намагаємося знайти собі подібних.

А як пояснити викривлення часу і простору? «Добре уявлення про цей процес дають багато дуже важких скляних кульок, кинутих на тонке гумове полотно. Через спровоковане ними викривлення кульки, розташовані най­ближче, будуть підкочуватися одна до одної, створюючи скупчення, яке викривлятиме гумове полотно ще сильніше. Мірою того, як кожна нова кулька долучатиметься до скупчення, гума викривлятиметься дедалі сильніше».

Такі нехитрі, але цілком придатні для уяви звичайної людини, а не фізика-теоретика, приклади є інструментарієм автора. Ясно, що спрощення, до яких вдається Ґальфар, не скасовують необхідність щось перевіряти, відновлювати в пам’яті, гуглити, бо сингулярність сингулярністю, але новітні теорії, про які пише науковець, не входили в шкільну програму багатьох потенційних читачів книжки, адже ще не були сформульовані. Тому «Всесвіт на долоні» − це аж ніяк не стовідсотково розважальне чтиво. У цьому й полягає перевага книжки. Захоплюючи своїм доступним викладом, бажанням автора налаштувати читача на дружню розмову й пригоду, не дратуючи мудруванням і повчанням, Ґальфар спонукає до дії – власних розвідок на ту чи іншу тему.

Сонце, Великий вибух, теорія відносності, квантова фізика, чорні діри, космологія – все це чекає на тих, кому хочеться піти за межі вже набутих знань і уявлень. І що цікаво, емоції ви отримаєте приблизно такі самі, як від прочитання трилера чи хорошого пригодницького роману, варто лише послухатися Ґальфара й піддатися на його пропозицію помедитувати мандруючи, адже Всесвіт – він не стільки на сторінках, скільки у нашій голові.

«Фізика, попри всю свою сучасну могутність, ніколи досконало не відповідала реальності», − відверто констатує науковець і тут таки розмірковує про те, що то таке є – реальність. Так, ледь не кожна наука, навіть найточніша, має похибки і припущення. Проте це не заважає людству захоплюватися відкриттями, які змінюють наш власний всесвіт, нехай крихітний порівняно з тим, в центрі якого ми знаходимося.

«…Якась частина того, що ви дізналися під час цієї подорожі, може виявитися хибною. Темна матерія, темна енергія, паралельні світи та реальності – все це ідеї, від яких у кінцевому підсумку, можливо, доведеться відмовитися, але наразі це найкращі пояснення, які ми маємо. Вони відповідають сьогоднішньому розумінню людством нашого світу. За декілька століть усе це може опинитися на смітнику ідей або стати частиною визнаної істини. Нам це невідомо. Але жити в наш час і означає бути оточеним цими неординарними ідеями», − тож дивитимемося на нічне небо частіше і концептуальніше, бо воно варте чогось більшого за банальне загадування бажань під час метеоритного дощу.


Джерело: thedevochki.com

Анастасія Герасимова
Літературний оглядач, pr-менеджер Yakaboo.ua

20 thoughts on “Треба читати: Кристоф Ґальфар «Всесвіт на долоні»

    Залишити відповідь