Якщо «Війна і мир» – хроніки війни 1812 року, то «The Kindly Ones» – хроніки Другої Світової. Я впевнена, що цей роман буде читати не одне покоління, так що повністю погоджуюся з влучною характеристикою роману Бівора, з якої я почала цей запис. “The Kindly Ones” нагадує «Війну і мир» не лише об’ємом (1000 сторінок), але і деталізованим описом і війни і «миру». Різниця в тому, що війна у 20-му столітті дуже відрізняється від війни у 19-му столітті, так що «миру» в “The Kindly Ones” залишається дуже мало, і навіть, коли він є, то він настільки спотворений, що розрізнити, де починається власне війна і де вона закінчується дуже непросто.
Літтель знайшов правильну тональність для розповіді про війну й усіх її жахіть. Історія розповідається від імені офіцера розвідки СС, доктора права, вишуканого поціновувача музики, філософії, літератури, Др. Макса О (Max Aue).
Чи не вперше голос в літературі про війну дали не жертві, не спостерігачу, а кату. Холоднокровність його розповіді не лише вражає, але і примушує читача постійно замислюватися, як може поєднуватися в людині стільки, здавалося б, непоєднуваних речей, як такі жахіття як Голокост постійно знаходять все нові і нові раціональні пояснення у чиємусь розумі, як взагалі зло стає банальністю, як з таким досвідом можна жити далі.
З доктором О ми проходимо усю війну – від початку на Східному фронті, потім потрапляємо на Кавказ, пізніше переживаємо Сталінградську битву, потім переживаємо бомбардування Берліну, подорожуємо Францією і Італією, під кінець війни ми потрапляємо в Угорщину, потім знову в Берлін. Доктор О зустрічається з найвищим керівництвом Райху, бо ж сам працює безпосередньо на Гімлера. До його завдань входить ведення ефективної економіки «робочої сили», він має придумати, як в’язнів концтаборів можна використати з щонайбільшою віддачею. Якщо на початку війни О відверто не розуміє, навіщо така жорстокість щодо до євреїв, поляків, росіян (до категорії росіян здебільшого належить уся збірна радянських народів) , то під кінець війни у нього самого виробляється таке бажання насилля, що він не може стримати себе.
Якщо продовжувати проводити паралелі з «Війною і миром», то «мир» у випадку Літтеля – це психологія героя і його інтимне життя. І тут все сповнене перверсії, що веде початок з самого дитинства: хвороблива любов до сестри-близнючки, яка лишаєтсья незреалізованою, знаходить свій вихід у неможливості отримати задоволення взагалі, з поодинокими винятками гомосексуальних стосунків, які хоч якось дають вихід сексуальній енергії, та все ж і ці відносини позначені відчуженням (не лише тому, що гомосексуалізм переслідувався і ці стосунки треба було постійіно приховувати (до слова, герой потрапляє в СС почасти тому, що його шантажують з приводу гомосексуального зв’язку), але й тому, що ці стосунки зводяться до однієї фізіологічності і не дають емоційного вивільнення, якого не вистачає О, і яке сконценроване на одному бажаному об’єкті – сестрі).
Для українського читача ця книжка має бути особливо цікава через впізнаваність географії –Львів,Вінниця, Житомир, Київ, Харків, Крим – ось місця, де квартирується О і старанно записує побачене. Тут і нескінченні погроми, Бабин Яр, бандерівці…. Для Літтеля українці живуть лише на заході, а щойно йдеться Київ чи Харків люди позначаються як росіяни (та таким описом грішить не лише Літтель, тож цікаво почитати про «зовнішні» уявлення про українців). Дуже потішно читати, як українські хати на Галичині чи Волині, скажімо, обзиваються «ізбами». Та це вже зовсім інша тема, про яку можна писати окремий пост…
Тож як можна продовжувати жити після такого досвіду, який мав О? Фурії* не відпускають, вони примушують пам’ятати пройдене і не залишають нічого окрім очікування на смерть.
“I remained alone… with time and grief and the sorrow of remembering, the cruelty of my existence and of my death still to come. The Kindly Ones were on to me.
Дуже рекомендую усім до прочитання. Як каже оповідач у романі: “this concern you: you’ll see that this concerns you.” Роман на тисячу сторінок затягує і читається дуже швидко
*богинь помсти – фурій – називають «щиросердними», звідси і назва роману
Юлія Юрчук, readingmouse.wordpress.com
32 thoughts on “Хроніки Другої світової на тисячу сторінок”