Тетяна Стус для #ПроЧитання: «Не читайте макулатури. Потім так шкода витраченого часу»

Фото: Anna Tretyak

Тетяна Стус – авторка та дослідниця книжок для дітей, літературознавець, редакторка. Засновниця простору української дитячої книги BARABOOKA. Є авторкою книг: «Письмонавтика», «Де Ойра?», «Їжак Вільгельм», «Панночка», «Пуп Землі, або Як Даринка світ рятувала», «Як не заблукати в Павутині», «Біла, Синя та інші» та ін.., укладачка на замовлення МОН «Хрестоматії сучасної української дитячої літератури» для початкових класів («Видавництво Старого Лева»).


У Європі вважається, що писати для дітей – це верх письменницької майстерності. У нас же навпаки, досі живі стереотипи, що для дітей писати значно легше. Таню, розкажи, будь ласка, у чому особливість роботи з дитячою літературою?

Насамперед – це відповідальність. Видаючи дорослу літературу, автор і видавець відповідальні лише перед собою. Слідкувати, щоб книга не роздувала міжнаціональної ворожнечі, не містила якихось персональних образ, для автора ще важливо не показати себе в книзі телепнем і не отримати звинувачень у плагіаті. Писати ж можна про що завгодно, висловлюючи майже необмежені думки чи переконання.

У дитячій літературі такого собі дозволити не можна. Адже ти відповідальний перед безліччю читачів із незрілою свідомістю, тобто дітьми. Дорослий здатен аналізувати, зіставляти, читати між рядками, вестися на провокації автора. А дитина може будь що прийняти на віру, і не завжди можливо спрогнозувати, що заведе формування її світогляду у травматичні чи небезпечні нетрі. Тож треба зважувати кожне слово, кожну, перепрошую, дефініцію та імператив. Автор дитячої книги має відповідальність перед своєю внутрішньою дитиною, перед своїм читачем і, як би то не пафосно звучало, – перед світом уцілому. Адже якщо книги письменника виходять великими накладами й мають резонанс – це означає, що він впливає на майбутнє світу. А маленька, фактично іграшково «презентована» ідея з книжки, вкладена в дитячу голівку, проростає. А потім ці ж читачі, вже дорослими, формують обличчя світу, цілі пласти суспільства.

Крім того, є низка технологічних, жанрових особливостей. Наприклад, залежно від віку читача, автор має враховувати комфортну довжину й насиченість епізодів, речень, обсяг абзаців тощо.


Про специфіку роботи автора з редактором найчастіше запитують у редакторів. Розкажи як письменник про особливості цієї взаємодії.

Редактор з автором ідейно мають бути на одній хвилі. Це такий дует, яким має бути в одному потоці. Вони мають розуміти, відчувати, поділяти ідеї одне одного. Адже якщо співпраця автора з редактором переходить в протистояння – тоді текст не стане багатшим. Діалог неймовірно важливий.

Професійний редактор має підсилити вплив “творчої енергії” автора, а не пригнітити її.


Чи сама любила читати в дитинстві?

Так, це було моє паралельне життя. Я перечитала все вдома і у трьох сільських бібліотеках. Було багато хороших книг, але немало потрапляло й макулатури. А в студентські роки плавно перейшла в обласну бібліотеку імені Горького у Луганську. Тож браку читання не було ніколи і читаю я дуже швидко, навіть занадто.


Хто є улюбленим книжковим героєм чи героїнею?

Однозначно – це Пеппі Довга Панчоха. Я, як і багато дівчаток, себе теж із нею асоціювала. Тим паче, що в мене теж були куці кіски і я теж була трохи дивачкою.


Сьогодні читання книг – твій професійний обов’язок як редактора та літературного оглядача, а чи маєш якусь систему читання?

Я не маю якоїсь спеціальної «методики». Насамперед вважаю, що не можна читати з мусу. От захоплююсь флешмобами у фейсбуці з читанням на кількість і швидкість, проте, краще прочитати менше й повільніше, але – вдумливо й саме те, що справді хочеться. А не що модне, наприклад, але не відгукується всередині тебе. Тож не читайте макулатури. Потім так шкода витраченого часу. Якщо книга не йде – її треба відкладати. І берегти свій час на ту, яка дасть більше внутрішніх ресурсів.


А чи користуєшся закладками?

Я до паперу ставлюся з величезним пієтетом. А оскільки багато працюю з рукописами і просто не можу після завершення роботи викидати ці стоси – то й використовую їх. Різаком для паперу просто розрізаю «білки» (чиста сторона друкованого аркуша) на квадратики. От вони служать мені закладками чи для нотаток. Також діти мені постійно роблять власноруч вигадливі закладки. В мене є єдина «колекційна», подарована письменником Володимиром Арєнєвим. Її стаціонарне місце в моїй настольній книзі – академічній «Психології підлітка».


Які ще книжки лежать зараз на твоєму столі?

Чудесне запитання. Зараз лежить дві вели-и-и-кі теки (це саме на столі, бо ще розкладено багато книжок на дивані в робочому кабінеті). Перша складається з новинок дитячої й підліткової літератури. Їх я маю читати, щоб розуміти, що відбувається на ринку. Друга тека значно менша, бо тут я вибіркова, оскільки не мушу слідкувати за ринком, – це «дорослі книжки». Остання книга з цієї теки, яку вже прочитала – це «Інтернат» Жадана. Книжка справила на мене глибоке емоційне враження і її я б рекомендувала всім.


Чи можеш назвати книгу-фаворита, прочитану цього року?

З дорослої – це знову ж таки «Інтернат» Сергія Жадана.

А з дитячої фаворитом на сьогодні є «Голосно, тихо, пошепки» від Аґрафки. Тому, що це професійний і чудовий сплав візуального й змістовного наповнення. Тема книги: звуки навколо нас і в нас, тобто те, що надається для розвитку дитячої слухової уважності. Адже якраз зі звуковим каналом дітей досить важко працювати. Книжка дає величезний спектр знань про звуки. Наприклад, є дуже актуальний розділ про професії пов’язані зі звуками. Тут дітям можна розповісти про професію дизайнера звуку, діджея тощо. Взагалі на кожній сторінці цього видання є багато всього, за що можна зачепитися й проговорювати з дитиною. Але мені важко говорити про «фаворитів», бо якщо я продовжу, то не зупинюся: багато справді важливого й цікавого зараз виходить.


До речі, скільки взагалі книг у твоїй бібліотеці?

Цифру неможливо назвати. У нашій родинній бібліотеці крім власне найважливіших книжок моїх, мого чоловіка та дітей – архіви Василя Стуса, більша частина бібліотеки БараБуки (дитячі книги). А загалом – це багато сотень книжок, які ніхто не перераховував. Можливо колись це зроблять наші онуки (Сміється). Але прочитані книги ми теж періодично відвозимо до бібліотеки. Найдорожчою ж особисто для мене є моя добірка книг із психолінгвістики.


Яка улюблена книга з дитинства?

Завдяки малюнкам я дуже любила книжку Наталі Забілої «Веселим малюкам» видавництва «Веселка». Ілюстрації Євгена Матвєєва – неперевершені!…

Найбільше на моє життя – нелітературно – вплинула книга «Карлик Ніс» Вільгельма Гауфа, бо неймовірне враження на мене як дитину справили описи того, як відьма додавала усілякі трави у свої страви. Нещодавно з дітьми читали це видання «Старого Лева» й я зрозуміла, де взяла початок моя любов та цікавість до приправ. (Сміється)


Чи часто даруєш книги та чи любиш, щоб тобі їх дарували?

Мені й моїм дітям вдало подарувати книгу дуже важко. Але тим цінніше, якщо комусь вдається, такі люди є. По-перше, ці книжки у нас скоріш за все вже можуть бути. А по-друге, у кожної людини свій смак до книжки, тому треба бути дуже обережними із такими подарунками.

Але от дарувати книжки вчителям та вихователям в дитячому садочку – безпомильно. Адже там вони ніколи зайвими не будуть. До того ж, в мене просто ідея фікс, що книга не повинна стояти на полиці красива й нечитана, як наречена. Мене засмучують такі книжки. Нехай краще будуть затерті-замацькані сторінки, навіть плями від канапок, але це означає, що вона працює. Бо уявити тільки, яка купа зусиль пішла на створення книги!? І який же ККД видання, якщо його в руках тримала лише одна людина? Тому раджу прочитані книги дарувати бібліотекам та школам.


Які твої власні письменницькі амбіції?

Амбіції письменника в тому, щоби донести свою ідею якомога більшій кількості читачів. І навіть якщо ця людина сором’язлива чи не хоче публічності (я наприклад, не хочу), але вона розуміє, що для виконання своєї місії мусить бути і публічною, і певною мірою амбітною й конкурентною. І хоча я б дуже не хотіла займатися «само просуванням», я все ж мушу це робити, аби читачі мої книжки прочитали, видавці хотіли мене видавати, а книгарі – продавати.

Ідеально було б сидіти десь в затишному саду, писати книги, періодично перечитуючи електронні листи від вдячних читачів та час від часу отримувати гонорари на банківську карту. Але сьогодні це не можливо. (Сміється)


Найдорожча власна книга

Вони всі мені як діти, не буду оригінальничати. Втім, на сьогоднішній день «наймолодшенька», книга, смак від написання якої ще дуже яскравий, це «Письмонавтика». Це нон-фікшн із теорією і практикою з креативного письма для дітей від 7 до 12 років. Хоча, як підказує досвід, цікавою вона може бути й людям далеко за 20. В «Письмонавтиці» можна писати і черкати прямо на сторінках, що я теоретично дуже люблю, але…


З ким з письменників хотіла б попити кави?

Зараз прочитала вельми оригінальну книгу про класика «Нечуй. Немов. Небач» Петра Яценка. Це дуже-дуже цікава спроба ввести Класика Української Літератури (так-так, кожне слово з великої літери) у абсолютно незвичний для української літератури жанр – стимпанк. Після цієї книжки я б хотіла випити віденської кави з Нечуєм-Левицьким. У книзі ще є цікава сценка: Нечуй-Левицький з Кулішем у Відні зайшли в кав’ярню, і Куліш замовляє дві кави по-віденськи. А Нечуй додає: «Але мені без цукру і вершків». Тож я випила б кави з Нечуєм-Левицьким, подивилася б йому в очі і запитала: «Чому він не поїхав забирати з Парижа свою кохану?».

А от з ким би з сучасних письменників хотіла випити кави, я навіть не можу відповісти. Але обов’язково подумаю і постараюся реалізувати.


ТОП-5 книг від Тетяни Стус

1. «Як Гусь свою любов шукав» Наді Кушнір (Надьожної)
2. «Червоне дерево» Шона Тана.
3. «Практическое ребенковедение» Світлани Ройз.
4. «Сліпота» Жозе Сарамаґо.
5. «Шовк» Алессандро Барікко.


Усі фото надані Тетяною Стус.


ЧитатиНаталя Якубчак для #ПроЧитання: «Переклала чотири дитячі книжки з німецької – і всі про зайчиків!»
ЧитатиОксана Лущевська для #ПроЧитання: «Якщо проза для дорослих може бути без чіткої сюжетної лінії, то дитина не буде читати книжки без сюжету»
ЧитатиНадя Кушнір для #ПроЧитання: «Я прокинулася зранку з дивним відчуттям, що мушу намалювати Гуся»

(Visited 870 times, 10 visits today)
Катерина Савенко
Катерина Савенко
Люблю читати. Особливо осінніми вечорами, загорнувшись у теплу та м’яку ковдру. Перевагу надаю художнім романам на основі реальних подій. Хоча, не проти й динамічного детективу чи професійної нон-фікшн літератури, адже вчитися ніколи не пізно. А ще обожнюю спілкуватися з творчими людьми, готувати і танцювати.