Тетяна Пахомова: «Навколо дуже багато цікавих історій та людей, про яких можна писати»

Тетяна Пахомова авторка, що лише нещодавно дебютувала в українській літературі, проте уже вихід її першого роману «Я, Ти і наш мальований і немальований Бог» став справжньою подією у сучасному літературному процесі. Адже вже цей перший написаний авторкою твір журі Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» минулоріч відзначило гран-прі.


Як вчитель за професією, Тетяна Пахомова завжди знаходиться у творчому пошуку. Як людина, що любить життя, письменниця, цікавиться усім, що оточує нас. Напевне саме із цього народилося бажання поділитися своїм досвідом із іншими за допомогою літератури.

Читати: «Таємниці галицького Версалю»: исторический роман о «секретах» рода Потоцких

В інтерв’ю письменниця розповідає про свою нову книгу «Таємниці галицького Версалю», відгуки читачів на її творчість та ділиться роздумами про головні проблеми, порушені у творі.


У кожного із авторів є різні причини почати писати. Що привело до літератури Вас?


Є таке поняття як емоційне вигорання. Людину пригнічує, коли вона в якийсь момент розуміє, що вже нікуди не рухається далі і щоб не застоюватися на місці, ми шукаємо нові можливості… Літо для мене це основний час, коли можна кудись поїхати, щось змінити у житті. Так саме влітку я почала писати свій перший роман. А ось вже другу книжку я писала із бажанням донести до читачів нові теми.


Чи бачите різницю між своєю першою та другою книгою?


Думаю, що ріст є. Я більш уважніше підійшла до побудови сюжету, характерів. Кожну сторінку перечитуєш принаймні разів десять. І щоразу виправляєш, і виправляєш… Справді, я попрацювала над другим романом більше і вважаю, що книга вдалася краще. Але про те чи доброю є книга треба судити самим читачам. Я ж як і в першому, так і в другому творі намагалася доносити до людей правду просто та доступно. Адже часто письменники прагнуть ускладнити свої тексти, але всі глибокі мистецькі твори насправді є простими. До цього, на мій погляд, має прагнути митець. Суть речей проста, у своєму житті нам потрібно відкинути усе зайве і просто йти своїм шляхом.


Сюжетами Ваших романів стали події, які пов’язані із історією рідного міста. Чому Ви вирішили писати саме про такі події?


Протягом роботи у школі я часто ходила із учнями у походи, проводила екскурсії і таким чином дізналася дуже багато цікавих історичних фактів. Так, вперше побачила закинуту усипальницю Гертруди Комаровської і зацікавилася життям графині. Згодом я дізналася історію трагічного кохання дівчини із графом Станіславом Потоцьким і у мене виник задум написати про це. Коли я читала книги про інші відомі країни і міста, то думала чому в нас не відбувалися такі цікаві та величні події. Але насправді уся наша історія творилася у маленьких селах. До слова, Броніслав Комаровський колишній президент Польщі є нащадком роду Комаровських, які походять саме від цієї гілки.


У романі «Таємниці галицького Версалю» Станіслав Потоцький показаний як людина без власної думки і волі. Він повністю підкоряється авторитету своїх батьків. Чому Ви як автор вирішили показати його саме із такого боку?


Очевидно, що людину, яка не змогла відстояти власне кохання, не можна зобразити інакше. Він не зумів відмовитися від багатства і навіть вже після смерті батьків все-одно виконує їхню волю – бере шлюб саме із Жозефіною Мнішек, яку не кохає. А крім цього його постать є дуже цікава. Наприклад, Потоцький не завжди мав титул графа. Такі титули надавала Російська імперія. Польща дуже довго шукала свій шлях встановлення державності і після розколу Потоцькі підтримували рухи за незалежність країни, які ще відбувалися всередині. Проте зневірений магнат переїздить спочатку в Тульчин, а потім – Умань, де на той час була територія Російської імперії. І вже тут приймає підданство імператриці. Саме завдяки цьому сьогодні ми знаємо його як графа Потоцького.


У романі багато уваги приділено тогочасній історії. Твір розповідає не лише про історію кохання Гертруди Комаровської та Станіслава Потоцького, але й є історичним.


Цей час є дуже цікавим для Польщі, адже фактично поляки вели національно-визвольну боротьбу проти Росії. І мені здається що цей час є цікавим і для нас, адже сильно нагадує теперішній. Тому роман і завершується епілогом із анафорою «повне дежавю», адже насправді історія повторюється. Моральність та історія пов’язані між собою. Без внутрішньої моралі кожного не буде суспільства. Серед інших питань в книжці порушено проблему ролі жінки у тодішньому суспільстві. Адже жінка в цей час не мала права вибору чи можливості реалізувати себе та багато інших важливих питань.


Свій перший роман Ви написали протягом літніх канікул. Другий також потішив читача досить швидко. Як вдається так майстерно працювати над своїми текстами?


Напевне допомагає досвід із життя. Створюєш і описуєш персонажів, робиш їх цікавими для читача. Маю достатнє знання психології, допомагає і шкільний досвід. Коли ж моїх знань не вистарчає, то я прислухаюся до інших – так вдається будувати цікаві діалоги. Загалом, навколо дуже багато цікавих історії та людей, про яких можна писати.


Ваші книги часто очолюють книжкові рейтинги. Серед них, наприклад, кращі книги написані бездоганною українською мовою та інші. Нещодавно Вас було відзначено Міжнародною літературною премією імені Ірини Вільде, яку присвоює Львівська Спілка письменників України.


Премією було відзначено мене та молоду київську письменницю Марію Косян. Нагородження відбулося 5 травня в день народження віртуоза слова Ірини Вільде. Цього року виповнилося 110 років із дня народження письменниці. Я рада, що журі у складі відомих письменників удостоїло мене такої літературної нагороди.


Розмовляла Мар’яна Зеленюк


Читати: 13 порад, щоб читати більше
Читати: Читати, не можна пропустити: топ-15 письменників сучукрліт (частина 1)
ЧитатиТоп-100 найпопулярніших книжок цієї весни на Yakaboo

(Visited 317 times, 1 visits today)
Мар'яна Зеленюк
Мар'яна Зеленюк
Працюю журналістом, як літературознавець рецензую книги, пишу критичні статі та інтерв’ю із письменниками. Є співзасновницею літературного проекту «Книжкова шафа», у рамках якого більше двох років організовую літературні заходи у м. Львові. Пишу поезії та роблю відео поетичні спроби. Переконана, що література є одним із способів краще пізнати себе. Тому, щоразу відкриваючи нову книгу, долаю її як цікаву мандрівку.