Сім кадрів з гуцулкою. Уривок із роману “Яблуко в тайстрі” Валерії Чорней

Фото: Христина Стринадюк

Авторка, Валерія Чорней, не приховує, що роман “Яблука в тайстрі” за своєю суттю автобіографічний. У ньому гуцулка Клеверик отримує загадку від старожилів-горян – знайти червоне яблуко. Поки вона його шукає, то розуміє, що загадка формує її долю – дівчина знаходить любов, потрапляє у велике і трохи пихате місто. «Це казка, але не зовсім, – додає авторка. – Назвімо книгу містерією: героями у ній є і фантазійні сонячні леви та зайці, і цілком реальні будинки зі старовинними фресками й яблуневі сади. Реальність у книзі наче пропущена через магічне скельце». Роман вийшов у 2016 році у Видавництві Старого Лева.


Чого тільки не сховаєш до гуцульської тайстри! Скажімо, яблуко — чарівне яблуко пізнання найважливіших для людини цінностей. Або маленьку жінку з трепетним серцем, настільки ж природну, як гірська яблунька, відкриту до світу, вдячну своєму народу, уважну до найменших дрібниць, адже довкола нас стільки знаків, які треба вміти відчитати. Вона шукатиме свою справжню любов, вона рятуватиме митця від сліпоти душі. Бо так, це насамперед роман про людську душу — яка доти жива, доки людина вміє бачити істинну красу. Дизайн обкладинки: Назар Гайдучик, Оксана Йориш.


«Тексти, що сформували «Яблуко в тайстрі», писалися 13 років, – пояснила Валерія Чорней. – Не планувала перетворювати їх на книгу – малою, я любила вилазити на смереку і описувати на клаптиках паперу свої відчуття. Часом читала уривки своєму татові – талановитому карпатському різьбяреві… Коли тата не стало, то я з жалем усвідомила, що мені нікому більше читати свої тексти.  Коли я побачила очі Мар’яни Савки – відчула, що вона зрозуміє мій біль. Що було потім? Потім ще 13 місяців тривало безпосереднє написання книги.  І ось зараз ви першими можете взяти її до рук».

Коли Валерія вперше прийшла у «Видавництво Старого Лева», то я була під великим враженням від неї як від людини, – розповіла Мар’яна Савка. – Вона принесла в руках великий букет соняшників, і ми говорили, говорили… А потім я відкрила її роман-містерію, роман-вітраж, де кожне скельце – шматочок душі героїв, описаних у книзі. Мене вразила ця колажна стилістика, яка дуже нагадувала фільми Параджанова. Хочеться, щоб «Яблуко в тайстрі» стало для читачів відкриттям гуцульського всесвіту. Попри багато сентиментальних моментів, все-таки це книга любові, книга про багатострунність душі».


Уривок з роману
Сім кадрів з гуцулкою

Квіти голосно шумлять на всіх гуцульських вершинах. Вони розповідають про жінку, яка витворила зі своєї любові та своєї країни національний міф. Це є жінка, яка завжди буде клекотати і вертатися на рідну землю. Гуцулка Клеверик.

Картина перша

Гори. Біля старовинного дзвона танцює гуцулка, голе тіло якої вкрите сукнею з чорної тканини. Поверх тканини розсипалося довге аж до землі чорне-чорне волосся, а в ньому заплуталися білі квіти. У повітрі навколо жінки гойдається мотузка, прив’язана до дзвона. Гуцулка смикає мотузку й одразу після першого удару відпускає її. Мотузка викручується в повітрі, жінка починає від неї ухилятися. Гнучке тіло звивається — і народжується танець. Клевер дивиться чоловікові в очі, і…
Клацання. Перемотується плівка.

Картина друга

У довгій чорній сукні Клевер стоїть посеред безмежного поля великих соняхів. У її руках — ластівка.
Гаврило завмер і дивиться на гуцулку: на передньому плані — пташечка в руках тонесенької горянки, позаду — розкішні квіти сонця, гори та блакитне небо. Клевер глибоко вдихає, видихає. Цієї миті пташечка злітає з рук горянки, і…
Клацання. Перемотується плівка.

Картина третя

У білосніжній довгій сукні Клеверик стоїть у лісі. У гуцульському, на десять тисяч червоних ягід. На її губах розтерта калина.
— Господи, і що за я така гуцульська жінка? У простесенькій білесенькій сукеночці стою в гірському дикому лісі й розтираю на губах червону калину, — каже Клевер і підіймає руки. Широкі рукави сукні нагадують крила, і…
Клацання. Перемотується плівка.

Картина четверта

Досвіток. Серед високих трав Клевер купається в росі.

Довге волосся жінки плутається у квітах і відкриває білосніжну спину, вкриту родимками. Колір родимок гарно поєднується з кольором жовтих ромашкових серцевинок, які врили все тіло. Клевер напружується, спина вигинається, проглядається лінія хребта. Ця лінія хребта, якою котиться краплинка роси, нагадує міцну травину, і…
Клацання. Перемотується плівка.

Картина п’ята

Ноги Клевер загрузли в чорній зораній землі. Вона стоїть у безмежному полі, навколо якого видніються гори. На бліде тіло жінки спадає волосся, і Гаврило бачить дивовижне поєднання чорних кольорів: землі та розкішного довгого волосся. Тонесеньку жінку огортає рідний колір, і гуцулка шепоче улюблену істину: «Чорна земля… Гуцулці завжди є чим втішатися. Чорна земля… Я полюбила чорний колір усередині себе». У руках горянки — велике червоне яблуко. Поруч — великий Лелека з розправленими крилами. Клеверик і птах сильними прямими поглядами дивляться на Гаврила, і…
Клацання. Перемотується плівка.

Картина шоста

Клеверик стоїть біля рідного будинку і палить люльку. Вона в довгій пишній гуцульській сукні. Чорну тканину сукні прикрашають темно-червоні та темно-зелені квіти. Волосся жінки заплетено в дві коси, довгі аж до землі. Жінка взута в червоні туфельки з цупкої нитки. На грудях — сім ниток гуцульського намиста. Навколо зап’ястка — червона нитка, на якій висить дримба. Поверх сукні накинута народна хустина, поверх хустини — тайстра. З лівої кишені тайстри видніється березовий олівець, картон і яблуневі квіти. Біля яскравої гуцулки стоїть Гаврило у вишитій білим по білому довгій народній сорочці. Він тримає в руках глечик і горнятко. Гаврило всміхається: фотоапарат, запрограмований на автоматичний режим, збереже їхній спільний портрет назавжди. Чоловік ллє з глечика в горнятко воду, і…
Клацання. Перемотується плівка.

Картина сьома

Гаврило і Клеверик стоять біля фотоапарата. Вони бачать перед собою маленьку скручену яблуньку. Поряд із деревом гуцулка протягнула непомітну нитку і почепила свою чорну сукню, вишиту темно-червоними та темно-зеленими квітами.
Покручене дерево і народна сукня! У кадрі немає людини, але є безсмертна гуцульська душа! Вітер гойдає сукню, і…

Клацання. Перемотується плівка.

— Ніхто й ніколи не змінить чорного кольору нашої рідної землі, — каже Клевер після зйомок.
— Ніхто й ніколи не заборонить нам творити наш міф. Знову і знову сім нових кадрів, — відповідає Гаврило, дивлячись, як усім світом витанцьовують…
Сонячні Зайці та Сонячні Леви.

***

Мама

Сонячні Зайці та Сонячні Леви сидять на верхівках смерек і вдивляються в обличчя гостей Народного, котрі прибувають у село підвісною дорогою на спинах великих дерев’яних ластівок. Падає пухнастий золотистий дощик з тирси — творять молоді різьбярі.

У всьому цьому хаосі життя… Коли ти загублений серед суворості, що охопила твоє серце, адже народні скарби лишилися для тебе непізнаними. Коли голос предків стукає до тебе, а ти боїшся відчинити. Коли рідне місто, розчиняючись у чужих елітних культурах, стає все примарнішим. Коли знання про війну, в якій предки боролися за свою країну, з роками стає лише спогадом, а не живим болем. Коли ходиш лабіринтами своїх досягнень, але нічого справжнього не маєш, бо ти не бачиш власних крил і коріння, а тому перечіпляєшся через них. Коли шукаєш за горизонтом і нічого не знаходиш, бо не бачиш болю, віри, надії, любові в очах рідних людей. Коли не витримуєш бути сиротою в країні, котра тебе створила, але котру не створюєш ти…

— Будь ласка, роззуйтеся. Залиште ваші черевики та туфельки, — кажуть веселі гуцули гостям Народного, яких вони зустрічають біля підвісної дороги.
…Раптом у всьому цьому хаосі життя твої босі ноги — у чорній зораній землі безмежного поля. Холодно на дотик, тепло в серці. І тоді твоя країна розкривається в тобі, як розпускається за одну ніч бузок біля батьківської хатини.

— У Народному гості вбирають особливий одяг, — усміхаються гуцульські майстрині, підходячи до босих людей. — Чоловіки — полотняні штани та вишиті білим по білому сорочки. Жінки — сукні, внизу розшиті дзвониками.

…Раптом у всьому цьому хаосі життя ти — в народній сукні, котра дзвенить на весь світ від кожного твого кроку; ти — в сорочці, білосніжний колір якої трішечки ранить відчуттям справжнього (того, що було завжди, але ти забув це пізнати і розкрити в собі).

— Перш ніж ви підете в наш музей та виберете собі майстер-класи до душі, ми даруємо вам крила! — всміхаються старі гуцули, і дим з їхніх люльок перетворюється на сріблястий туман. Зігріті дотиком до землі та народним одягом, люди починають розуміти, де народжується казковий густий туман, і від збентеження не можуть вимовити ані слова. І тоді старі гуцули чіпляють до їхніх зап’ястків довгі-довгі стрічки чорного, темно-червоного та темно-зеленого кольорів.

…Раптом у всьому цьому хаосі життя ти стоїш посеред високих гір, тебе обіймають вітер і густий туман, і ти бачиш, як від тебе на всі боки розлітаються яскраві стрічки. Їхні барви перетворюються на марево, і ти дізнаєшся, що маєш найкращі у світі народні крила.

— Нате вам ваші серденька, — кажуть гуцули тієї миті, коли вітер найдужче розвіває стрічки, і вкладають людям до рук ластівок. Найперше бажання — стиснути їх у руках. Але Громовик пояснює, що цього робити не варто. У вересні, перед польотом у далекий вирій, ластівки насолоджуються теплом рідних людських долонь і не хочуть утікати.

…Раптом у всьому цьому хаосі життя у твоїх руках є ластівка. Вона не тікає. Ти затамовуєш дихання. Усмішка народжується повільно й упевнено. Захват! Коли твоє серце востаннє відчувало захват? У цьому щирому зворушенні ти завмираєш посеред світу. Вас є тільки двоє — ти і маленька ластівка у твоїх долонях. І ти тонко відчуваєш слушну мить! Ти підкидаєш ластівку вгору, і вона летить у далекий вирій, виспівуючи народну пісню твого серденька.

У всьому цьому хаосі життя раптом перед тобою танцюють великі-великі Сонячні Зайці та Сонячні Леви. Звірі сонця запрошують гуцулів до гірських маєтків. У садибах горян люди сідають на лавиці біля хат, їм виносять зігріту в печах цеглу і кладуть під ноги. А в руки вкладають горнятка з узваром, приготованим за рецептом Клевер. Незбагненна електрика пронизує серденька гостей Народного. Як розповісти про це світові? Казкою! Легендою!

…Клеверик і Гаврило сидять біля дзвона і дивляться на Народне. Поруч — Лелека та Чорна Куля. Внизу видніються тисячі стрічок, що утворюють веселку чорного, темно-червоного та темно-зеленого кольорів. З цієї веселки одна за одною вилітають ластівки.

Клеверик і Гаврило вдаряють у дзвін і вирушають до Великого народного музею, де відбудеться відкриття гуцульських гостин.

На горі Зернинка навколо музею квітнуть тисячі й тисячі темно-червоних маків. Танцюють великі казкові ведмеді, виткані зі сріблястого туману. Вони розчиняються в повітрі, коли до музею підходить Клеверик з Гаврилом. Чоловік і жінка грають на дримбах, від їхньої гри туман розсіюються, і люди бачать перед собою Великий народний музей, під скляним дахом якого — славетна робота Георгія: вирізьблена на дикій яблуні гуцульська прамати.

— Ласкаво просимо вас додому, — кажуть щасливі Клеверик і Гаврило, запрошуючи людей у музей.

Люди, яких обіймають великі Сонячні Зайці та Сонячні Леви, щасливо входять у музей з народними скарбами. На музеї написано:
«Мама Україна»
(кожен може вписати свою країну)

Купити книжку в Yakaboo.ua

(Visited 184 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com