Помните свой книжный декабрь? Кажется, это было так давно – аж в прошлом году. О, так и есть ? Но для рубрики #YakabooЧитання работники магазина вспомнили все! Какие книги были прочитаны в декабре и январе? Что они читают сейчас, а что планируют успеть до конца зимы? Мы готовы рассказать!
Предыдущий сезон: #YakabooЧитання: осенние мастриды сотрудников книжного магазина
Оксана Форостина
директор издательства Yakaboo Publishing
Несподівано приємне враження залишив щоденник Александри Шулмен, головної редакторки британського Vogue впродовж 25 років, «Inside Vogue: A Diary Of My 100th Year». Можливо, не найочевидніший вибір у моєму випадку, але я десь, уже не пригадаю де, побачила захопливий відгук і одразу купила книжку на Amazon. Щоденник, зміст якого не оприлюднено впродовж секунд після завершення певного уривку тексту, здається, став злегка старомодним жанром у наші часи, коли соціальні мережі нормалізували нарцисизм до такої міри, що він вже і не вважається нарцисизмом. Я майже не сумніваюсь, що книжку вичитували юристи і піарники Condé Nast, прибираючи потенційно дражливі для бізнесу моменти, проте вона однаково є ковтком свіжого повітря після звичного потоку зі стрічки FB: протягом року Александра Шулмен вела щоденник про підготовку до 100-літнього ювілею британського Vogue – укладання ювілейного номера, підготовку фестивалю, святкової вечірки та виставки у Національній галереї портрету. І – сюрприз-сюрприз! – чомусь вона не нахвалює свою суперефективність, цілеспрямованість і працездатність. Шулмен пише про дрібні непорозуміння, про речі, які її дратують, приблизно раз на десять сторінок у неї вдома ламається бойлер. На тлі самопрезентації альфа-дів українського фейсбука, вона просто таки заслуговує на співчуття і терміновий тренінг «личностного роста» і «успешного успеха». Якщо серйозно, то я дуже шаную британську культуру self-deprecation, тобто звичку не сприймати себе, коханих, надто серйозно, самоіронію та стоїцизм. Це одна з причин, чому було так добре з цією книжкою.
Також я нарешті добралася до книжки Володимира Рафеєнка «Довгі часи». Те, що вона не увійшла у шорт-ліст «Книги року BBC», видається мені дуже дивним непорозумінням.
У телефоні слухаю «Homo Deus: A Brief History of Tomorrow» Ювала Ноя Харарі. Поки не готова говорити про особливо глибоке враження, але це дуже дотепна і весела книжка, безперечно майстерно написана. І тим цікавіше час від часу ловити у цьому майстерному тексті моменти, коли автор, дуже критичний у прийнятті на віру припущень, які не є фактами, не відрефлексовує власну віру в ті чи ті припущення. Він точно є цікавим співрозмовником, з яким однаково приємно погоджуватися і не погоджуватися.
Читання, яке водночас є і роботою, і задоволенням – «Measure What Matters», книжка про метод OKR (Objective and Key Results) легендарного інвестора Кремнієвої долини Джона Доерра (його інвестиції не в останню чергу стоять за успіхом Сompaq, SunMicrosystems, Intuit, Amazon, Google, Twitter, але насамперед Google). Вона вийде у Сполучених Штатах наприкінці квітня, і, думаю, стане такою ж важливою, як свого часу стала книжка «High Output Management» Енді Ґрува. Саме в нього Доерр багато навчився, методу OKR зокрема, багато років тому працюючи в Intel. Я дуже сподіваюся, що ми в Yakaboo Publishing встигнемо видати її одночасно, або майже одночасно, з американським релізом.
Галина Соколова
менеджер по закупкам
Ричард Адамс «Майя». Взялась читать именно ее, потому что заинтересовал автор, не совсем растиражированный у нас, но известный всему миру по «Обитателям холмов» – детской книге. Честно говоря, хотела начать читать «Шардика» – это его же роман, который считается «знаковым» и «эпическим». Оказалось, что действие «Майи» происходит за несколько лет до «Шардика» и в том же выдуманном мире Бекланской империи. Ну, думаю, логичнее начать с начала. Книга увлекает сразу, легко читается – получился бы замечательный сериал. Выдуманный мир напоминает смесь римской империи, древней Греции и востока. Майя – главная героиня – обыкновенная пятнадцатилетняя девочка, очень красивая, но, не сильно образованная (плохо читает, к примеру), наивная, добродушная, привязчивая. При этом, отважная, сильная, в минуту опасности не теряет головы, считает свои долгом помогать друзьям и просто всем знакомым и не знакомым людям. Приключенческий роман. Много событий и локаций.
Пола Хокинс «В тихом омуте». Все ругали, сравнивали с «Девушкой в поезде». Сначала прочитайте, а потом судите, а не передавайте чужие мнения. Серьезный психологический детектив. В маленьком городе каждый житель что-то натворил или скрывает правду. Рассказ ведется от разных персонажей и до последних страниц картинка не складывается. Подозревать можно всех – все что-то утаивают. Главная героиня, вроде, есть, но она утонула. Есть еще ее сестра – но она больше утаивает, чем повествует. Дочка есть- то же самое. Плюс целый фонтан эмоций, часто обида или страх. Надо читать!
Джулиан Феллоуз «Снобы». Роман про английскую элиту – титулованных сэров и леди, их взаимоотношения с остальным миром людей. Для них так и есть – всего два полюса, два общества. Кто не с нами – те не наши. Эдит Лавери, «простая девушка» – средний класс, из титулярных родственников только двоюродный дядя(баронет) – выходит замуж за графа Бротона. Конечно же, ее не хотят принимать родственники графа, но надо соблюдать приличия и все делают «хорошую мину при плохой игре». Только, почему-то, графиня Эдит не совсем счастлива.
Интересны мелкие детали этикета английской знати. Не вилки и ножи, а. например, когда сидишь за столом, надо обращать одинаковое количество вопросов и реплик обоим соседям: слева и справа. Нужны ли все эти условности героине «Снобов»?
Майкл Классен «Корпорация Хиппи». Книга о хиппи с точки зрения бизнес-идей и проектов. Что именно выросло из движения «детей цветов» и стало «дойной коровой»? Одежда из натуральных тканей и джинсы, футболки с принтами любимых групп и духовных учителей, яркие постеры, световые шоу, «фенечки дружбы» из бисера, магазины натуральной (нехимической) еды – все это наследие Корпорации Хиппи, то, на чем и сейчас зарабатывают миллионы.
Дэвид Лагеркранц «Девушка, которая искала чужую тень». Понятно, что это продолжение не трилогии Стига Ларссона, а вторая книга его (Лагеркранца) собственной будущей трилогии. У героев поменялись характеры, Лисбет Саландер менее агрессивная и злая, уже на «оса», как в первой трилогии ее называют. Просто борец за справедливость против бандитских группировок получился! Самого Микаэля Блумквиста как-то маловато, да и ленивый он какой-то, как медведь в спячке. Ну, это просто нормальный шведский детектив, если бы не Стиг перед глазами, то и придраться не к чему.
Виктор Пелевин «iPhuck 10». Название это означает модель планшета, в будущем конечно. Модифицированная такая модель. С пелевинским таким уклоном. Фантазия у Виктора Олеговича бьет ключом из канализации, где забыли закрыть люк и прорвали трубы. Лучше, чем две последние его книги («Смотритель» и «Лампа Мафусаила»), чуть хуже «Чапаева» и «Generation П» – уровень, примерно, как «Empire V». Больше ничего не скажу, читайте сами. Не пожелеете.
Сейчас читаю Анджея Сапковского цикл про Ведьмака, шестую книгу «Башня Ласточки». Хочу дочитать все книги и тогда напишу про впечатления.
В ближайших планах у меня:
- «Нейромант» Уильяма Гибсона
- «Во всем виновата книга. Рассказы о книжных тайнах и преступлениях, связанных с книгами» сборник детективных рассказов
- «Бог как Иллюзия» Ричард Докинз
- «Шестерка воронов» Ли Бардуго
Алексей Кравченко
категорийный менеджер
Зима – період, коли багато кому вдається «підточити» свої читацькі запаси. У моєму ж випадку, усе навпаки – я, імовірніше, активно запасався книжками у прогресії, що значно переважала прочитане. Усе ж, перша книга, яка потрапила до рук – результат такого собі буккросингу в нашому книжковому відділі – «Empire V» Пелевіна. Для мене інтрига була в тому, як вдасться поєднати автору свою фірмову «конспірологічну» естетику зі вже сформованою в поп-культурі вампірською. Вийшло доволі органічно, і як завжди в нього – правдоподібно до параноїдальності ? Потім дізнався, що є продовження книги, але для мене стьоб Пелевіна доволі «ситний», і на другу порцію вже не вистачило. У цьому для мене ще одна загадковість пелевінських текстів – як саме розглядати таку насиченість ними?
Другою з прочитаних стала книга Корнія Чуковського «Від двох до п’яти» – про дітей, які хочуть прокидатися «у вчорашньому вечері», та «вже не вірять у Діда Мороза (здається, в оригіналі в Бога), але знають, що він існує». Я б жанрово назвав книгу збіркою есе, адже розділи відрізняються як тематично, так і рознесені в часі написання – такий собі «лонгітюд», уперше надрукований у 1928 (!) році, від зачарованого дітьми дорослого, який потім віддячував їм усе життя своєю творчістю. Сам Чуковський гостро переживав, коли книгу сприймали лише як збірку задокументованих дитячих дотепів і вбачав основну її ідею в приверненні уваги до питань дитячої словотворчості (як відображення внутрішніх процесів осмислення ними дійсності) та особливостей сприйняття дітьми поезії. Прочитавши книгу, по-іншому починаєш розглядати й поезію автора, розуміючи, що він, як справжній художник-академіст, філігранно вибудовував композицію вірша, дотримуючись випрацюваним за життя власним правилам – як-то, по можливості уникаючи прикметників та максимально насичуючи рядки дієсловом. Водночас він був переконаний, що справжня дитяча поезія має спиратися на таку особливість дітей як оперування зоровими образами та уявленнями (і навіть вираховував при написанні своїх рим кількість таких «відеом», якщо користуватися віддаленою аналогію з Вознесенським).
Зацікавленість наступною книгою – «Секретний світ дітей у просторі світу дорослих» Марії Осоріної – була не в останню чергу породжена враженнями від попередньої. Вона присвячена розгляду особливостей освоєння або ж навіть обживання дітьми навколишнього середовища. Власне, ідея книг у приверненні уваги (та пробудженні поваги – «зрозуміти, щоб поважати»), до тієї крихкої інтимності з якою діти формують свій власний життєвий простір. Зокрема, розглядаються психологічні функції побудови дітьми усіляких схованок, штабів та халабуд, привабливості для дітей звалищ та горищ, вироблення потаємних мов та засобів зв’язку й низки інших феноменів, які чи не вперше постали об’єктом цілісного фахового дослідження. У свій час книга стала помітною літературною подією з дитячої психології (отримала авторитетну премію «Золота Психея», як краща книга року).
Зимові свята – гарний привід до неординарних поповнень дитячої полички. Зокрема, подарунковими та коштовними виданнями. Цього разу вдалося розжитися «Зимовою книгою» Ротраут Сузанни Бернер, першої книги з майже фолкнерівської саги про життя уявного Містечка. Сама творчість Бернер настільки цільна, що кожна її книга наповнена наскрізними персонажами та подіями, вплетеними відразу в цілу низку контекстів (її нові книги, завжди доповнюють та по-новому розкривають уже існуючі – наприклад, ті ж такі окремі замальовки про когось із жителів Містечка). Поліграфічна якість книги бездоганна, варто лише зазначити, що вона надрукована в Німеччині.
Доповнилася третьою ілюстрованою книгою й історія про Гаррі Поттера. Як і попередні два видання – усе на висоті. Не підвів очікування й художник Джим Кей (не можу сказати, що я в захваті від усіх його ілюстративних рішень, але їхній баланс вважаю дуже вдалим).
Не зміг пройти й повз новинок ще однієї своєї улюблениці – Джулії Дональдсон. Цього разу, «Казок Жолудь-лісу» – невеличких поетичних історії з «віконечками», та «Місця на мітлі». Всі з ілюстраціями все того ж «батька Груффало» – Акселя Шеффлера, а отже майже безпрограшний варіант.
Ярослав Семенюк
аналитик 1С
Ворошиловград. Жадан
У нас, у нашому житті та історії є щось, що не опишеш словами. Що не відслідкуєш, не виловиш як рибу з ріки, не складеш детальної мапи. Водночас і через усе ті ж життя та історію, є речі, що сидять, глибоко вживлені, на рівні підсвідомості та кісткового мозку, десь так як низькорівневі мови програмування зі своїми одиницями й нулями.
Роман Сергія Жадана «Ворошиловград», що опублікований за три роки до нової хвилі таких гострих питань українського суспільства, надзвичайно доречно не виносить на поверхню націоналізму, самоідентифікації та всього з них витікаючого. Складається враження, що герої вже давно зробили свій вибір щодо того хто вони і звідки. Що існують лише люди і їхні обставини, і ставлення до навколишнього світу.
Герман – молодий хлопець, котрий отримує тривожний дзвінок «з минулого», з дому, звідки він благополучно звалив, щоб у тому минулому його й залишити, разом з усіма його локаціями та персонажами. Тепер же, головному герою доведеться повернутися, щоб зрозуміти чому його брат покинув власний бізнес і поїхав у Голандію, а заразом і дати відповіді на власні питання, що з’являться в процесі проходження основного квесту.
З цієї книги ти можеш почати знайомство з автором, що в який-не-який спосіб, вплітає в історію власне себе. Уже фірмовим стилем події, персонажі та локації, а також вплетені до них ліричні відступи, роздуми, сни та інші авторські бонуси переплітаються між собою утворюючи однорідну та живу масу, що постійно пульсує й переливається між усіма крайностями однієї сутності. Попри неоднозначність тексту, у голові утворюється досить чітка картинка і зрозумілий сюжет. Герої живі й не позбавлені статевих ознак, амбіцій, не виглядають безлико, якщо не сказати навпаки. Особисто мені, навіть здається, що автор не хоче заплутувати читача, хоча хоче, аби той мав бодай якусь обізнаність.
Якщо вищеперерахованого тобі не достатньо, то у Ворошиловграді знайдеться добра порція вічних любові та смерті, випадкового й не зовсім сексу, справжнього (чоловічого) футболу, хорошої (і не дуже) музики, персонажів (які будуть розкриватися у процесі історії), самої історії, сюжетних поворотів та художніх засобів.
Як підсумок – отримуємо роман, який важко трактувати, проте легко читати. Неможливо структурувати й так само просто робити висновки.
В усякому випадку, я певен, що якщо ти почнеш – то захочеш дійти до кінця. Захочеш постояти на причалах із рибалками й робітниками, після виснажливої роботи, і, стоячи в теплих хвилях, співати вслід зеленій воді, що протікає повз нас.
Нам так легко ділитись минулим.
Життя – це машина, яку зробили для нас,
і ми знаємо, що не варто боятись цієї машини.
Золоті цехи відкривають для нас свої брами.
Високе небо пливе над нашими школами та крамницями.
І все, що на нас чекає – пустка і забуття,
все що на нас чекає – любов і спасіння.
Екатерина Молочко
SMM-менеджер
У перший день зими розпочався новий річний флешмоб від Yakaboo, тож моє читання знову (читайте – завжди) пов’язане з табличкою Бінго. Наразі закрила половину завдань #YakabooBingoWinter2018, але маю наполеонівські плани на останній місяць зими.
Уже прочитано:
✅ #YakabooBingoWinter2018_2 (книжка, про яку згадували на нашому каналі youtube) – Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук
✅ #YakabooBingoWinter2018_4 (let it snow!) – Поезія Келії. Костянтин Москалець
✅ #YakabooBingoWinter2018_6 (книжка із синьою обкладинкою) – Та, що була раніше. Дж. П. Делані
✅ #YakabooBingoWinter2018_7 (оповідь від декількох осіб) – Sex. Наука в коміксах. Ларрі Гонік, Крістін ДеВо
✅ #YakabooBingoWinter2018_8 (новий автор) – Пам’ятливець. Девід Балдаччі
✅ #YakabooBingoWinter2018_16 (різдвяна магія!) – Право на чари. Террі Пратчетт
✅ #YakabooBingoWinter2018_17 (герой з вашим іменем) – Відьма. Томас Олде Хьовелт
✅ #YakabooBingoWinter2018_20 (герої та супергерої) – Колір магії. Террі Пратчетт
✅ #YakabooBingoWinter2018_22 (бестселер) – Містична річка. Денніс Лігейн
✅ #YakabooBingoWinter2018_23 (незакінчена книжка) – Всесвітня історія. Том 1. Від Великого вибуху до походів Александра Македонського. Ларрі Гонік
✅ #YakabooBingoWinter2018_25 (#ЧетверПоезії)
Зараз дочитую «Пам’ятливця» та вже мрію про «Правду». Пратчетт – моя нова любов. Дужеее раджу всім, хто ще не читав, або і взагалі вважає, що фентезі – не ваш жанр.
Потім уже запланувала «Успішні виступи на TED. Рецепти найкращих спікерів» у рамках флешмобу #12_забытых_книг та «Таємну історію» в рамках спільних читань Еротичного (лише за назвою) книжкового клубу.
Десь між усім цим хочу знайти час і прочитати «Література! Мандрівка світом книжок», а також продовження детективної історії Самі-Знаєте-Кого – «Шелкопряд» та «На службе зла».
Сподіваюся, що зимові плани не вийдуть за межі зими, бо на березень уже склала купу книжок-Ждунів. Яких саме? Розповім весною ?
*Комментарии публикуются на языке оригинала.
Читать: #YakabooЧитання: летние мастриды сотрудников книжного магазина
Читать: Новый годовой флешмоб начинается уже сегодня! Присоединяйтесь и выигрывайте чемодан книг!
153 thoughts on “#YakabooЧитання: зимние мастриды сотрудников книжного магазина”