Осенние чтения особенно интересны учитывая количество премий, новинок и особой атмосферы. А это все удваивается, когда ты работаешь в книжном магазине;) Бонусом к мастридам — маленькие откровения и читательские привычки. Читайте, вдохновляйтесь, делитесь собственными.
Предыдущий сезон: #YakabooЧитання: летние мастриды сотрудников книжного магазина
У* мене жахливі читацькі звички: читаю кілька книжок одночасно, кілька з яких аудіокнижки. Зараз у телефоні Life 3.0: Being Human in the Age of Artificial Intelligence, про яку мені розповів мій колега Артем Літвінець. Її автора — професора фізики в MIT Макса Теґмарка — інколи називають Mad Max («Скажений Макс»), проте на мене він поки справляє враження володаря чорного поясу зі здорового глузду: все дуже системно і раціонально, хоча він пише на тему, оповиту страхами і спекуляціями — про розвиток штучного інтелекту і, відповідно, наш людській розвиток. Неймовірно захопливо.
Деякі з книжок мені трапляються у процесі роботи над книжками видавництва: занурююсь, як то кажуть, у «матчасть». Готуючи до друку наших «Викрадачів вогню»Стівена Котлера і Джеймі Уїла, прочитала десятки статей, тим більше, що книжка на одну з найгарячіших і найобговорюваніших тем — від The Economist і Scientific American до Mashable, а також натрапила на порівняно давню, вперше видану ще 1985 року, книжку Acid Dreams: The Complete Social History of LSD: the CIA, the Sixties, and Beyond Мартіна Лі і Брюса Шлейна — вичерпну соціальну історію ЛСД. Це неймовірно насичена і цікава розповідь про те, як безвідповідальність і амбіції головних героїв цієї історії — доволі, втім, типової для ХХ століття — скомпроментували наукове досягнення Гоффмана і позбавили тисячі людей шансу вилікуватися від депресії, алкогольної та наркотичної залежності, серйозних психічних захворювань. Людям, «не выкурившим в жизни ни одной электронной сигареты», все одно раджу, зокрема усім, хто цікавиться історією холодної війни, спецслужб, — можливо, насамперед цими темами, — а також історією контркультури 1960-х, «новими лівими» та радикальними політичними рухами тих часів.
Мені видається, це взагалі один з найцікавіших сюжетів нашого часу — діалог, напевно, найвпливовішої сучасної субкультури — стартаперської — з цінностями провідних субкультур ХХ століття — тих, що були рушіями культурної революції в 1960-х.
Крім «Викрадачів вогню» в Yakaboo Publishing буде ще одна американська новинка, дотична до цього сюжету: готуємо книжку Александри Вулф «Долина богів. Історії з Кремнієвої долини». Перечитую її в українському перекладі Андрія Бондаря. Власне, інтрига починається вже із задуму написання: Александра Вулф є донькою «того самого» письменника Тома Вулфа, одного з батьків нової журналістики.
1968 року вийшла книжка Тома Вулф The Electric Kool-Aid Acid Test, результат його подорожі Америкою разом з Кеном Кізі та його комуною Merry Pranksters («Веселих шибеників») у знаменитому шкільному автобусі International Harvester. (Коли Александра розповіла про книжку батькові, він сказав, що першу книжку про Кремнієву долину написав саме він.) Історія така: Пітер Тіль запускав свою програму «20 Under 20», ідея якої полягала в тому, що двадцять студентів до двадцяти років отримають від фундації Тіля 100 тисяч доларів з умовою покинути школу, відмовитися від навчання в коледжі на час стипендії і почати власний стартап. Тіль хотів, щоби стипендіати їхали в Долину автобусом, мов комуна Кена Кізі (лише автобус має бути суперсучасним і комфортним), а Александра Вулф написала би книжку про цю подорож, як колись її батько написав про подорож «шибеників». З часом він відмовився від ідеї з автобусом, проте Вулф таки написала книжку про стипендіатів фундації Тіля, про самого Тіля і про Кремнієву долину. У ній порівняно мало про технології, над якими працюють мешканці Долини, і порівняно багато про побутовий бік, про те, як вони живуть: виявилося, що багато в чому подібно до героїв Вулфа-старшого: «як я уявляла собі 60-і, читаючи татові книжки: життя в комунах, культові персони, довкола яких все крутиться, всі ці Burning Man-івські штуки…» — зізнається Александра Вулф.
Ще одна книжка, на яку я натрапила за рекомендацією з іншої книжки — мого улюбленого Насіма Талеба: The Management Myth. Debunking Modern Business Philosophy Метью Стюарта. Мені подобається, що там зовсім немає викривальницького пафосу та ідеологічного сміття: побоювалася цього з огляду на назву. Виявилося, це дуже смішна розповідь автора про те, як він шукав роботу з дипломом фахівця з німецької класичної філософії за плечима — не найзатребуваніші знання на ринку праці. Попри це він отримав місце у великій консалтинговій компанії і після короткого внутрішнього вишколу став бізнес-консультантом — все це не маючи жодного дня бізнес-досвіду за плечима (якщо не рахувати роботу офіціантом у кафе). Власне цей сюжет, який часами нагадує серіал Suits, переплітається з історію наукового менеджменту і стратегічного консалтингу, і тут вже видно ґрунтовний підхід і дотошність історика філософії: ті суворі німці XIX століття так просто нікого не відпускають.
Антония Байетт «Обладать». Мне больше нравится другой перевод этого названия – «Одержимость». Точнее как-то. Главные герои одержимы творчеством Рандольфа Генри Падупа и Кристин Ла Мотт, профессиональные филологи, которые стремятся разгадать тайну, скрытую в переписке этих двух викторианских поэтов. Отдельное спасибо переводчикам (В.К Ланчиков, Д.В. Псурцев) – страниц 30 – стихотворения. Представляю, как сложно воспроизвести смысл в стихотворной форме. Получилось у них замечательно!
Ю Несбё «Жажда». Последний роман про Харри Холле, который уже не полицейский, а преподаватель. Но его просто-таки вынуждают идти и ловить очередного маньяка. В конце понятно, что конца-края им нет – одного поймали, другой вступает в игру. Жду следующий роман.
Лиза Гарднер «Ничего не бойся». Тоже детективно-маньячный рассказ, но о женщине-полицейском. Чтобы поймать маньяка нужно найти сестру одной маньячки, тоже нездоровую на всю голову, осовободить маньячку из тюрьмы, чтобы она нашла другого маньяка, двоюродного брата которого маньячка убила лет двадцать пять назад… У главной героини Ди-Ди Уоррен сломана рука, что придает еще больший накал повествованию. Рука болит, а преступник убивает женщин и что-то надо срочно с этим делать. Прочитайте. Очень помогает поднять настроение!
Сейчас читаю: «Лабиринт мечтающих книг» Вальтер Моэрс – вторая часть «Города мечтающих книг». Радуюсь возвращению в Книгород, где все посвящено книгам: кафе, гостиницы, магазины, театры, сувенирные лавки (главный герой – дракон).
Планирую почитать:
- «Корпорация Хиппи» Майкл Классен — потому что полистала, посмотрела картинки и понравился стиль изложения.
- «Девушка, которая искала чужую тень» Дэвида Лагеркранца — потому что продолжение продолжения Стига Ларссона.
- «Iphuck 10» Виктора Пелевина — потому что это Пелевин и он мне нравится.
Читаю всегда и все время, когда не сплю и не работаю. Лучше всего — дома на кухне: подушку под спину, кофе, сигареты. Люблю перечитывать книги, по настроению. Иногда что-то новое не хочется воспринимать и переваривать, а процесс чтения непрерывен(как мартеновская печь) — бросаешь в голову слова и жизнь идет.
Перша книжка, що була прочитана мною цієї осені, — твір Лідії Флем «Повседневная жизнь Фрейда и его пациентов». Хоча авторка сама є фаховим психоаналітиком, вона не стала зловживати інтерпретаціями, а здебільшого зосередилася на різноманітних цікавих фактах з життя засновника психоаналізу. При цьому сама «повсякденність» була представлена нею у двох планах. Перший з них — це суспільно-історичне тло, «дух епохи» (де зачіпаються теми тогочасного життя в Австро-Угорській імперії та Відні, зокрема, антисемітизму, несприйняття ідей психоаналізу та ін.), а другий план — це вже «повсякденність» конкретно Фрейда (його розпорядок дня, кулінарні смаки, ставлення до домашніх тварин та тогочасного хай-теку — автомобілів і телефонів, стосунки в сім’ї та з колегами, коло пацієнтів, вартість сеансів та багато іншого). Книга цікава тим, що показує нам Фрейда не лише в усталеному образі Генія, а й звичайної людини зі своїми уподобаннями та слабкостями.
Наступною була книга «Дивовижні пригоди всередині тіла» Гевіна Френсіса. Книга мені здалася чимось проміжним між «цікавими» анатомією і медициною з одного боку, та історією тіла з іншого (тобто «тіла», скоріш як культурологічної категорії). Хоча, як на мене, розділи у художньому плані вийшли у автора не рівноцінними, йому все ж вдалося показати витончену красу людського організму.
Зараз дочитую книгу американського психіатра Ролло Мея «Любов і воля». Книга була написана автором ще у кінці 60-х, й значною мірою пронизана тогочасними подіями (Холодна війна, війна у В’єтнамі, атомна загроза, різноманітні протестні рухи тощо), але й зараз здатна прояснити питання, у якому ж стані знаходяться ці ключові сутності людського буття.
Дитяча книжкова поличка (а за фактом вже шафа:) поповнилась добрячим оберемочком. Однозначний топ осені за «годиночитанням» — це книга Річарда Скаррі «Автівки, вантажівки та все, що рухається».
Книга є такою собі віммельбух-енциклопедією (а враховуючи ще й купу всіляких вигаданих авто, я б сказав ще й «автобестіарієм») й пронизана єдиним сюжетом та наскрізними персонажами. Особливо відзначу вдалий прийом автора з «таємним» героєм (меленьким Золотим Жуком), який витівкувато ховається на кожній розгортці. На жаль, я досі не встановив, хто ж першим з дитячих ілюстраторів придумав цей прийом (принагідно відзначу, що дуже вдало його використовує Ротраут Сюззана Бернер у серії книг про Карлхена). З огляду на те, що перше видання цієї книги побачило світ у 1974 році, то можливо автором є саме Скаррі?
Відзначу ще один з віммельбухів — «Отто в городе» від бельгійця Тома Шампа, відомого всім прихильникам іграшок ТМ “Djeco” за створенням цілої низки ілюстрацій до їх продукції (зокрема пазлів). Власне, книжка є скоріше своєрідною дизайнерською роботою (на це вказує й сам формат книги, яка читається по колу), колажем образів поп-культури, що утворили вигадану автором столицю Європи. На сторінках книги Шамп віддає шану іншим колегам-ілюстраторам (персонажі яких вже самі стали невід’ємною складової сучасної поп-культури) — так, ми можемо там зустріти й «дуже голодну гусеницю» Еріка Карла, й «бананомобіль» того ж Скаррі. Цікаво автор обігрує й відомі бренди. Наприклад, на дорозі ми можемо побачити поряд з автомобілями коробку сірників, з натяком на відомий бренд міні-автомоделей «Matchbox». Довершує «дизайнерське» відчуття від книги й чудова поліграфічна якість (неспроста книга надрукована в Малайзії).
Не можу не згадати й про чудову «Книгу про тварин» Стіва Дженкінса. В першу чергу відзначу ілюстрації автора, які він створює на основі поєднання різнофактурного паперу (його ілюстративний стиль можна теж назвати до певної міри «дизайнерським»). Тварини при цьому наділені такою індивідуальністю та настільки «оживлені», що ними (та власне й майстерністю Дженкінса) не можна не захоплюватись. Також відзначу вдало представлені у вигляді інфографіки різноманітні відомості та цікавинки з життя тварин (наприклад, ті ж таки частини тіл тварин у натуральну величину, частково взяті з іншої його «візитівкової» книги).
Я продовжую забіг у марафоні #YakabooBingo. За вікном похмура погода й різнокольорове листя, отже на черзі #YakabooBingoAutumn ? Результатом не дуже задоволена – флешмоб уже перетнув екватор, а я ще не виконала й половини завдань. Щоправда, щось та і прочитала:
✅ #YakabooBingoAutumn_1 – Світила. Елінор Каттон
✅ #YakabooBingoAutumn_3 – Моя кузина Рейчел. Дафна Дю Мор’є
✅ #YakabooBingoAutumn_5 – Про письменство. Стівен Кінг
✅ #YakabooBingoAutumn_12 – Велика маленька брехня. Ліян Моріарті
✅ #YakabooBingoAutumn_14 – Вбивство в Східному експресі. Агата Крісті
✅ #YakabooBingoAutumn_16 – П’ята Саллі. Деніел Кіз
✅ #YakabooBingoAutumn_20 – Ловець повітряних зміїв. Халед Госсейні
✅ #YakabooBingoAutumn_25 – Книга вигаданих істот. Хорхе Луис Борхес, Маргарита Герреро
Докладніше про враження від цих книжок можна прочитати в блозі (вже або найближчим часом) та в моєму instagram katemolochko.
Зараз я читаю одразу чотири книжки. Не питайте, як же так вийшло ? І я не розкажу, тільки покажу, які саме книги: Триста поезій. Ліна Костенко; Шість головоломок для дона Ісидро Пароді. Борхес Хорхе Луїс; Феномен Zara. Ковадонґа О’Ші та Зов кукушки. Роберт Гелбрейт. Колись, як здолаю ці чотири, перечитаю Тінь вітру. Карлоса Руїса Сафона та відкрию для себе науку в коміксах – Філософія. Майкл Паттон, Кевін Кеннон. Маю позитивні сподівання, що це все встигну до першого листопада, бо далі вже запланувала #КнижковiЖдуни:
Осінь на мене напала з новинками та атрибутикою, коли хочеться тільки одне одного какао+книжечка+коцик. На жаль, часу на це багато не випадає. За вересень прочитано катастрофічно мало, проте важливе.
Одну із найголовніших новинок Форуму цього року — «Інтернат» Сергія Жадана. Цей роман чекала разом із усіма. Не лише через те, що він про війну. А скоріше через те, що я люблю прозу Жадана. Люблю легку мову, реалістичних героїв, хороший гумор. Останнього в цьому романі не було. І це зрозуміло. Через це, а ще через надмірну реалістичність роман читався важко. Наче не просто прочитала книжку, а потрапила на ту саму війну. Атмосфера витримана на всі 200%.
Від похмурих думок рятував роман сербського письменника Горана Петровича«Крамничка «З легкої руки». Магічний реалізм, роман про роман, усі герої — справжні книголюби. Надзвичайно затишна, але й не пуста історія. Ідеально пасує, щоб десь перечекати холод. Незабаром в блозі буде огляд.
Нарешті прочитала минулорічну новинку «Як писали класики» Ростислава Семків. Виявляється, в нас є людина, яка може писати нон-фікшн! Саме такий нон-фікшн, який легко можна порадити не надто книжковій людині, яка має бажання з чогось почати. Це написано легко, весело, дотепно та головне — змістовно. Бонусом книжки є її класне оформлення у вигляді живого конспекту. Хочу ще книжок від Семківа та Пабулум!
Нобелівська премія надихнула прочитати книжку, яка вже давно чекала свого часу — «Не відпускай мене» цьогорічного лауреата Кадзуо Ішіґуро. Це не перша моя книжка лауреата, але саме про цю говорять найбільше. Не скажу, що вона аж дуже зачепила. Стиль автора максимально стриманий. Це мені імпонує. А книжка скоріше провокувала на роздуми. У корені питання: що ж саме людину робить людиною? Грань дуже тонка, думати є над чим.
Ще був веселий та філософський графічний роман «Мюнхгаузен. Правда про неправду». Так, саме про того Мюнхгаузена якого ми знаємо. А ще про одного Зигмунда, Фрейда. І про їхню зустріч. Уявляєте собі? Попри образ комічного героя, барон тут постає трагічним персонажем. Йому хочеться співчувати (навіть вірити, хоча й це нелегко), а правда, ну що ж, не завжди вона головна. Дідусь Фрейд погоджується.
Зараз читаю дві дуже різні книжки про Львів: українську новинку «Дім для Дома» Вікторії Амеліної про радянський період міста, долю однієї сім’ї, але з ракурсу пуделя (!). Дуже сентиментального пуделя. Тут зовсім інший Львів, очима немісцевих. Цікавий та правдивий ракурс. Та ще одну історію про переселення та родини, нон-фікшн дослідження відомого міжнародного правника Філіпа Сендса «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова» про власну родину, коріння якої загубилися у Львові. Тут багато Шоа, життя єврейських сімей до, під час, та після війни, та магічні випадки виживання. Це зворушує, вражає, і змушує не забувати.
До кінця осені загадувати не буду, планів багато. Ще лежить для знайомства Террі Пратчетт, нова Наталка Сняданко, стосик коміксів та графічних романів на огляд, і ще багато чого заманливого (потирає ручки).
*Комментарии публикуются на языке оригинала.
Читать: #YakabooЧитання: летние мастриды сотрудников книжного магазина
Читать: Что читают сотрудники Yakaboo весной
Читать: Что читать молодым мамам: советуют блогеры и журналисты
16 thoughts on “#YakabooЧитання: осенние мастриды сотрудников книжного магазина”