Речи, которые изменили мир

Усі фото: Наталії Клименко

«Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!»

Тарас Шевченко

 

«Слова. Зачем им вообще надо существовать? Без них ничего этого бы не было. Без слов фюрер — пустое место. И не было бы хромающих узников, нужды в утешении или в словесных фокусах, от которых нам становится лучше.». 

Маркус Зузак

 

Представьте, что вам нужно выступить с речью перед огромной аудиторией. Вас будут слушать 100, 500 или тысячи людей. Страшно? Вы не одни. На самом деле страх публичных выступлений – один из самых сильных, что чувствуют люди. В то же время всегда есть исключения, не так ли? Наполеон Бонапарт, Владимир Ленин, Адольф Гитлер, Уинстон Черчилль, Мартин Лютер Кинг, Маргарет Тэтчер – их слушали миллионы и за ними шли. В чем их секрет? Конечно, у гениальных ораторов много «секретиков»: уверенная осанка, сильный голос, убедительные жесты, харизма в конце концов! Однако и это еще не все. Важно также то, ЧТО они говорят – какие подбирают слова, какие примеры приводят, какие истории рассказывают. Именно поэтому мне и захотелось прочитать книгу «Промови, що змінили світ» Саймона Себаг-Монтефиоре, чтобы попытаться понять, что же такого было в словах выдающихся ораторов. Прочитала и не пожалела. Что меня покорило?

Во-первых, подбор речей. Саймон Себаг-Монтефиоре собрал 55 речей – от Иисуса Христа и пророка Магомета до Барака Обамы и Малалы Юсуфзай. И они действительно особенные! Искренние и лживые, поэтические и жесткие. Такие разные, но бесспорно сильные. Одни выступающие вдохновляли, рисуя в воображении слушателей лучшую жизнь, другие наоборот готовили к худшему. Одни вдохновляли на добрые дела, другие – на злые. В этих речах есть все – призывы к миру и к войне, призывы к борьбе за равенство и защите Родины, призывы к революции и мирному сопротивлению, призывы к сохранению окружающей среды и восстановлению справедливости, слова благодарности и извинения. Но больше всего меня поразило то, что некоторые речи и спустя годы остались актуальными.

«Мусимо зробити світ безпечним для демократії». Вудро Вильсон,  1917 год.

«Єдине, чого нам треба страхатися – це самого страху». Франклин Д. Рузвельт, 1933 год.

«Я не можу запропонувати нічого, окрім крові, тяжкої праці, сліз та поту». Уинстон Черчилль, 1940 год.

«Не запитуйте, що країна може зробити для вас, запитуйте, що можете ви зробити для своєї країни». Джон Кеннеди, 1961 год.

17_2_05


Во-вторых, я оценила изложения материала. Каждая речь сопровождается коротенькой биографии оратора, а также описанием ситуации, в которой ее произнесли. То есть вы читаете речь и понимаете контекст. Лично для меня это как-будто оживило определенные исторические события и процессы – борьбу женщин за свои права в США и Великобритании, Вторую мировую войну, длительные переговоры между странами-врагами и тому подобное. Кстати, автор не перегружает лишней информацией и пишет легко и интересно. Однако у меня не было желания «проглотить» книгу. Я хотела как можно дольше ею наслаждаться – смаковать каждый день по несколько речей.

В-третьих, мне понравилось качество бумаги и фотографии. Эту книгу приятно держать в руках, листать, читать, рассматривать. Думаю, это хороший вариант для подарка.

17_3_05

Должна также отметить, что заметила некоторые несовершенства перевода – наличие руссизмов и досадных опечаток. Однако это не повлияло на мое общее впечатление – книга мне очень понравилась! Приведу некоторые выдержки из речей, чтобы вам тоже захотелось прочитать все.


Отрывки из речей


Джулиус Роберт Оппенгеймер, который координировал создание атомной бомбы

Речь, посвященная атомной эпохе и ответственности ученых, 2 ноября 1945 года

«Не можна бути науковцем, якщо не вірити, що пізнавати нове – це добре. Безглуздо бути науковцем, якщо не вважати вищою цінністю можливість ділитися своїми знаннями з кожним, кого вони зацікавлять. Неможливо бути науковцем, якщо не думати, що знання про світ і сила, яку вони дають, – це невід’ємне надбання цивілізації, і що ви використовуєте їх, щоб допомогти поширенню знань, й готові прийняти всі потенційні наслідки.

…Гадаю, буде справедливо сказати, що атомна зброя – загроза кожній людині, і в цьому розумінні це спільна проблема, така ж нагальна, як проблема розгрому нацистів, що стояла перед союзницькими військами. Тому вважаю, що над вирішенням цієї проблеми необхідне відчуття спільної відповідальності».

 

Вацлав Гавел, президент Чешской республики (1992-2003)

Выступление о коммунистическом прошлом Чехословакии, 1 января 1990 года

«Ми живемо в морально забрудненому довкіллі. Ми захворіли морально, бо призвичаїлися думати одне, а говорити зовсім інше. Ми навчилися ні у що не вірити, ігнорувати один одного, дбати лише про себе самих.

…Коли я говорю про морально зіпсуту атмосферу, то не маю на увазі панство, яке споживає органічні натуральні овочі і при цьому намагається не дивитися у вікно літака, на якому воно летить. Я маю на увазі всіх нас. Усі ми призвичаїлися до тоталітарної системи, прийняли її як незмінний факт і таким чином допомагали цю систему увічнювати.

…Не можна обвинувачувати колишніх правителів буквально в усьому не лише тому, що це буде неправдою, а ще й тому, що це не зможе звільнити кожного з нас від того обов’язку, який стоїть перед нами нині, а саме діяти незалежно, вільно, розумно і швидко. Не варто тішити себе ілюзіями: найкращий у світі уряд, найкращий парламент і найкращий президент самі по собі зробити багато не можуть. Було б марно сподіватися, що тільки вони вигадають якийсь загальний рецепт вирішення наших проблем. Свобода і демократія дають можливість брати участь у суспільному житті, а отже, й покладають відповідальність на усіх нас».

 

Эли Визель, еврей, выживший в концлагерях Аушвиц-Биркенау и Бухенвальд

Речь об угрозе равнодушия, 12 апреля 1999 года

«Звісно, байдужість буває спокусливою; навіть більше – невідпорно спокусливою. Бо це ж так легко – відвернути погляд від жертв. Це ж так легко – уникнути всього того, що так брутально заважає нам у нашій роботі, наших мріях і сподіваннях. Зрештою, перейматися болями й відчаєм чужих людей завжди клопітно, важко й незручно.

…Байдужість – це не початок, а кінець. Вона завжди є поплічницею ворога, бо сприяє агресору, але ніколи – жертві, чий біль лише посилюється, коли жертва почувається всіма забутою. Політичний в’язень у тюремній камері, голодні діти, бездомні вигнанці – не перейнятися їхніми долями, не полегшити їхню самотність, вселивши в них іскру надії, — це все одно, що викреслити їх із людської пам’яті. А відмовивши їм у належності до людства, ми відмовляємо в належності до людства самим собі.

Тому байдужість не лише гріх, а ще й кара».

 

Малала Юсуфзай, самая молодая в истории лауреат Нобелевской премии мира

Речь о доступности образования, 12 июля 2013 года

«…Любі друзі, 9 жовтня 2012 р. таліби стріляли в мене й поранили в правий бік чола. Поранили й моїх подруг. Вони думали, що кулі змусять нас замовкнути. Але прорахувалися. Бо після тиші пролунали тисячі голосів. Терористи думали, що змінять наші цілі і покладуть край нашим амбітним намірам, але в моєму житті змінилося лише одне: слабкість, страх і безпорадність щезли. Народилися сила, міць і мужність. Я – та ж сама Малала. Мої амбітні цілі залишилися незмінними. Мої сподівання – незмінні. Мої мрії – незмінні.

Любі сестри й браття, я ні проти кого не виступаю. Я також не прийшла сюди, щоб говорити в дусі помсти Талібану чи якійсь іншій терористичній групі. А прийшла сюди, щоб сказати про право кожної дитини на освіту. Я прагну освіти для синів і дочок усіх екстремістів, в першу чергу Талібану.

…Тож почнімо всесвітню боротьбу з неписьменністю, бідністю і тероризмом, візьмімо в руки книги й ручки. Вони – найпотужніша зброя.

Одна дитина, один вчитель, одна ручка й одна книжка здатні змінити цілий світ.

Єдиний вихід – це освіта. Освіта має бути на першому місці».


Читать: Как бренду заслужить доверие клиентов? Отрывок из книги «Главная маркетинговая книга»

Читать: Отрывок из самой ожидаемой переводной книги 2018 года. «Вогонь і лють: всередині Білого дому Трампа»


Купить книгу в Yakaboo

(Visited 355 times, 1 visits today)
Наталія Клименко
Наталія Клименко
Піарниця, засновниця «Мова – ДНК нації» – волонтерського освітнього проекту для всіх охочих вдосконалювати знання рідної мови, авторка книжки «Українська легко!». З дитинства залежна від книжок. Мрію про власну величезну бібліотеку й про 25 годину в добі для читання.
https://ilatanka.in.ua/