Передпрезентация книги «Прорив» Павла Шереметы. Фрагмент новинки Yakaboo Publishing

Сегодня, 18 мая, в 18.00 на Книжном Арсенале состоится предпрезентация первой книги Павла Шереметы «Прорив», которая выйдет в сентябре 2017 года в издательстве Yakaboo Publishing. Автор расскажет об опыте прорыва Польши и стран Азии, который является одной из тем книги. Ниже читайте отрывок из будущего издания.


SheremetaCover02

«Прорив»

фрагмент издания

Після повернення у 2011 році з Малайзії, якраз напередодні Нового Року, я вперше дотикнувся до реальної української політики. Зрозуміло, що малайзійський досвід національного розвитку ніяк не цікавив адміністрацію Януковича чи кабмін Азарова, тому ініціативу щодо зустрічей проявляли тільки опозиційні або напівопозиційні (на той час) політики. Навесні 2012 року я мав три дуже цікаві зустрічі.

На одній з них, нині досить знаний український політик і чиновник, а на той час — ще маловідомий, але амбітний політтехнолог, «зондував» мене щодо зацікавлення і можливості приєднатися до виборчого списку його партії. Для таких випадків у мене є просте запитання «Яка у вас ідеологія?». Його відповідь шокувала своєю простотою і чесністю: «У нас не ідеологія. У нас технологія».

Загальновідомо, що майже всі українські партії є не ідеологічними організаціями, а радше «лідерськими» проектами. Насправді, ідеологія у них є, як і сама технологія. Однак вони не можуть заявляти про цю ідеологію вголос.

Але про все поступово.

Якщо ідеологія — це «система ідей та ідеалів, які формують основу економічної і політичної теорії й політики» /1 – посилання на джерела наприкінці уривку/, то український прорив мусить мати свою ідеологію. Дуже часто політико-економічну ідеологію вибудувано лише на одній осі: соціальність/індивідуалістичність або, інакше кажучи, ліві/праві. Критерієм може бути, і часто є, вплив держави на економіку і соціальне життя. Тож, якщо перефразовувати професора Фукуяму, вісь може мати такий вигляд:

1ш

Коли я почав пресувати свого співрозмовника навесні 2012 року щодо ідеології, він врешті-решт відмахнувся, сказавши: «Вправо від центру. Задовільняє?».

Формально — так, задовільняє. Якби у мене була би лише ця одна вісь, я б також сказав про свою позицію як «вправо від центру» з трьох причин: (1) у протистояннях між СРСР і США, НДР і ФРН та Північною і Південною Кореями вільна, індивідуалістична економіка показала значно вищу ефективність, зокрема тому, що (2) жоден централізований розум (наприклад, Держплан) не може так ефективно перерозподілити ресурси, як це робить вільна ринкова економіка, особливо, (3) коли державні органи — такі слабкі і корумповані, як в Україні. Професор Фукуяма влучно підсумовує: «Не розширюйте функцій держави (на нашому графіку — не зсувайтеся вліво. — П. Ш.), доки ви не зміцнили державу інституційно». Додам: «Адже закінчується це одним — і на жаль, не соціальним благом, а корупцією». А я дещо про це знаю, і навіть далі у книжці розповім.

Однак ця одна вісь має суттєві недоліки. Насамперед, будьмо чесними, у позиціюванні у правій частині (індивідуалізм, свобода) зацікавлені здебільшого успішні, багатші індивідууми. А їх за визначенням — меншість. Тому при всій моїй симпатії до лібертаріанців, я дивлюся на них трішки з жалем: максимум, який вони можуть набрати навіть у розвинених країнах, — це 12-15% голосів. Із таким результатом можна отримати нечисленне представництво у парламенті. Можна навіть увійти до правлячої коаліції як молодший партнер і, можливо, отримати кілька мало впливових міністерств (за іронією долі — Міністерство культури або Міністерство молоді і спорту, які більшість лібертаріанців хотіли би стерти із земної поверхні). Але з таким результатом не можна очолити національний прорив, а здійснити його й поготів.

Отже, одновимірний політичний спектр, навіть якщо він у партії є, не дає можливості для прориву. (Лівий популізм я не вважаю проривом, хоча він може забезпечити істотніше представництво у парламенті, ніж лібертаріанство).

Тому потрібно буквально шукати інші виміри, наприклад, як це теоретично робить колумніст New York Times Дейвид Брукс. А практично це зробили переможці останніх важливих виборів у США і Франції, які зініціювали такий інший вимір (чи іншу вісь), хоча позиціюються у різних його/її кінцях. Задля своєї перемоги і Трамп, і Макрон запропонували перпендикулярну вісь відкритість-закритість.

2ш

Традиційно Республіканська партія США позиціювалася як індивідуалістична/відкрита. Зокрема, демографічні зміни в США призвели до поразки партії (і цієї ідеології) на виборах 2008 і 2012 років. Дональд Трамп, залишаючись прихильником правої, індивідуалістичної ідеології (радикальна дерегуляція, суттєве зниження податків), аби перемогти на виборах, залучивши голоси тих, хто програв від глобалізації (відкритості), змістив позиціювання Республіканської партії істотно вниз — в індивідуалістичність/закритість, пропонуючи «високу і красиву стіну» на кордоні з Мексикою, обмеження на в’їзд у країну для мусульман, перегляд або відмову від угод про вільну торгівлю, протекціоністську торгівельну політику.

3ш

У відповідь на це Гілларі Клінтон сама змушена була зміститися вниз від Обами на осі відкритість-закритість, зокрема, запропонувавши відмовитися від транстихоокеанського партнерства щодо вільної торгівлі, підписаного Обамою, але так і не ратифікованого у США.

Центрове, на перший погляд, безпечне позиціювання Гілларі Клінтон призвело, зокрема, до невиразності в економічній політиці, і зрештою — до поразки на виборах.

Тож, можна очікувати, що аби відвоювати голоси робітників у промисловості, яка особливо опинилася під загрозою глобальної конкуренції, Демократична партія США (під можливим керівництвом політиків на кшталт Сандерса) перепозиціюється істотно вниз і вліво у закриту соціальність, якщо не відвертий соціалізм. Це залишає квадрант відкритість/соціальність порожнім, і Дейвид Брукс пропонує заповнити його новою третьою партією.

Саме це зробив Емануель Макрон у 2017 році у Франції. Тільки його партія була не третьою, а четвертою чи навіть п’ятою після французьких республіканців, соціалістів, «Національного фронту» Ле Пен і крайніх лівих (колишніх комуністів).

4 ш

Однак залишимо проблеми Заходу їм. Повернемося в Україну.

Дехто в Україні пропонує скопіювати підхід Трампа, «захистивши» економіку від глобального ринку. Проблема полягає в тому, що закриті кордони і закриту економіку (тобто протекціонізм у своїй екстремальній формі) СРСР вже пробував: жодного прориву у 1970-80-тих роках це вже не дало і не могло дати.

Я планую у наступних розділах детально пояснити переваги відкритої економіки саме для України.

Копіювання підходу Трампа в Україні є ще загрозливішим, з огляду на невеликий розмір української економіки, на відміну від американської. Наприклад, весь повітряний флот «Міжнародних Авіаліній України» (МАУ) налічує у 2017 році 39 літаків /2/. Якщо компанія захоче оновити цей флот впродовж 15 років, вона купуватиме лише два-три літаки на рік. Натомість, станом на 2015 рік потужності підприємства «Антонов» дають змогу випускати щорічно 24 літака на заводах у Харкові та Києві /3/.

Американська компанія Southwest Airlines, яка фокусується переважно на ринку США, оперує 727 літаками і замовила ще 271. І це лише четвертий за розміром авіаперевізник США після American Airlines, Delta, United Airlines. У кожного з них — майже тисяча літаків, але і значно більше міжнародних рейсів/4/. Виробнича потужність компанії Boeing становить також приблизно 24 літаки /5/. Але це на 10 днів, а не на рік. Тобто якщо припустити звуження ринку від глобального до національного американського, Boeing хоч і зменшиться, але не фатально.

Погляньмо на країну, за населенням співрозмірну Україні, — на Францію. Національний авіавиробник Airbus має приблизно таку саму потужність, як і Boeing. Air France оперує флотом у 233 літаки. Тобто зрозуміло, що лише французького ринку для Airbus буде недостатньо. Хто там виграв президентські вибори у Франції і з якою ідеологією?

Але я вважаю, що найцікавіше для нас в Україні поглянути у контексті національних авіаліній на нашого сусіда — Туреччину (з лише удвічі більшою чисельністю населення, ніж в Україні). Turkish Airlines оперує флотом у 338 літаків, які літають у 296 напрямах до рекордних 119 країн. Turkish почав літати у наш рідний український Херсон набагато раніше за МАУ. Глобальні амбіції, відкритість до конкуренції, агресивна експансія, підвищення якості, приваблива цінова пропозиція — ось причини прориву авіаперевізника Turkish Airlines, який у 1980-х роках теж володів лише 30 літаками /6/.

Погляньмо ще на лоукости — підгалузь, яка взагалі в Україні нерозвинена через монополізацію ринку «Міжнародними Авіалініями України». Турецький Pegasus Airlines має 80 літаків /7/. Стільки ж має угорський Wizz Air /8/. А малайзійський лоукост (у країні з чисельністю населення 2/3 кількості мешканців України) AirAsia має 101 літак /9/. Впродовж останніх 8 років компанію, засновану лише 20 років тому, визнавали найкращим лоукостом у світі. Додайте до цього ще Malaysian Airlines з її 75 літаками, включно з шістьма великими Airbus A380-800 /10/. Ще раз зауважу, що це відбувається у країні з лише 2/3 чисельності українського населення, і не тільки з відкритою ідеологією уряду впродовж трьох останніх десятиліть, а й, що важливіше, — з глобальними амбіціями, відкритістю до конкуренції, агресивною експансією, підвищенням якості, привабливою ціновою пропозицією локальних корпоративних чемпіонів. Ми поговоримо далі про роль таких чемпіонів і про те, як їх створювати, а також про міста, у яких вони формуються у значній кількості.

Власне, до перемоги Макрона у Франції я думав, чи є у світі інші правлячі партії, які сповідують відкриту/соціально-центристську ідеологію. Так, є. Я думаю, що до цієї когорти можна занести PAP у Сингапурі, UMNO в Малайзії (докладніше про це — у наступних розділах) і відтепер — правлячої Демократичної партії Кореї. У правому фланзі цієї ніші була «Громадянська Платформа» Дональда Туска у Польщі, в той час як соціалісти Кваснєвського займали лівий, але все ж відкритий до світу (насамперед — Євросоюзу) фланг.

Тобто з відкритістю більш-менш зрозуміло. Але чому я, залишаючись переконаним прихильником політичної й економічної свободи, пропоную своїм колегам відкритий до світу соціальний центризм як потенційно переможну ідеологію?

Перш за все тому, що ми повинні розуміти, що у відкритому світі, можливостями якого ми з колегами непогано скористалися, є не лише переможці, а й ті, хто програв. Лібертаріанці здебільшого пропонують не звертати на це увагу. Як наслідок, ті хто програли від глобальної конкуренції голосують за Brexit, за Трампа, Орбана і за інші популістичні ідеології, і зовсім не лібертаріанські.

Це не означає, що держава повинна зробити повну систему соціального забезпечення для таких людей. Я також із великим скепсисом ставлюся до промислової політики і визначення державою стратегічних пріоритетів, особливо в Україні (поясню далі). Але держава може запропонувати, наприклад, програми посилення громад, систему професійного навчання і перепідготовки людей, звільнених унаслідок глобальної конкуренції. Дейвид Брукс влучно зауважує, що «соціальна мобільність (про яку ми мріємо — П. Ш.) найкраще відбувається у забезпечених громадах, коли люди готові починати амбітні підприємницькі проекти, маючи безпечну соціальну й емоційну базу» /11/. Це свого часу зрозумів Лі Куан Ю у Сингапурі, Туск у Польщі й цього року Макрон у Франції. Я дуже хотів би, щоб це зрозуміли його українські колеги — інвестиційні банкіри із правильними ліберальними інстинктами й зацікавленням у політиці.

Мої вчителі і друзі, професори Кім і Моборн, які консультують уряд Малайзії, а раніше радили Євросоюзу і президенту Обамі, також виокремлюють економіку капіталу, націлену на отримання високих прибутків будь-якою ціною, і народну економіку, націлену на загальне благополуччя і щастя.

5ш

Саме таке, відкрите до світу і соціально-центристське позиціювання, спрямоване на розвиток, різко збільшує електоральні шанси ідеології, особливо у країні, яка має колективістську (не індивідуалістичну) культуру (про це значно докладніше згодом), серйозний ментальний спадок соціалізму і відтак схильність до патерналізму і популізму. Не бачити і не відзначати цього — не ефективно і не технологічно. Будучи вірними своєму лібералізму у формі відкритості до світу, ми повинні трішки подбати про навички і настрій тих, хто за нами не встигає. Інакше вони завжди уповільнюватимуть, якщо не унеможливлюватимуть наш прорив, як це відбувається нині.

Відкрите до світу і соціально-центристське позиціювання, спрямоване на розвиток. Ключове слово? Розвиток.

Якось я змушений був сидіти на науковій економічній конференції, де краса кореляцій і регресій цінувалася більше за великі ідеї і, відчуваючи свою неповноцінність, був близький до глибокої депресії. На завершальній вечері слово надали колишньому головному економісту Міжнародного Валютного Фонду Олів’є Бланшару. Не маючи під рукою ні дошки, ні проектора, пан Бланшар вирішив говорити словами, а не формулами і чесно зізнався, що економісти досі не мають хорошої економетричної моделі й пояснення, чому деякі країни зростають швидко (або нашою мовою — прориваються), а інші — ні. «Мені здається, що відмінність полягає у ментальності правлячої еліти. У країнах, які швидко зростають, правляча еліта має ментальність, спрямовану на розвиток. У країнах, які не ростуть, правляча еліта має хижацьку ментальність, спрямовану на “віджим”».

І саме про таку ідеологію не хотів говорити мій співрозмовник навесні 2012 року. Бо це і є їхня справжня ідеологія.

Доки в Україні правляча еліта матиме «хижацьку ментальність, спрямовану на “віджим”», решта — ані відкритість/закритість, ані соціальність/індивідуалістичність — не матиме майже ніякого значення. І жодного прориву не буде, поки не буде виплекано, навчено і загартовано нову еліту, яка отримає мандат підтримки від народу.


1 – Oxford Dictionaries
2 – http://www.flyuia.com/ua/about/ukraine-international-airlines/information-UIA/fleet.html 
3 – http://na.mil.gov.ua/23461-23461
4 – https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_largest_airlines_in_North_America
5 – http://aviationweek.com/paris-air-show-2015/production-rates-are-airbus-and-boeing-aiming-too-high
6 – https://en.wikipedia.org/wiki/Turkish_Airlines
7 – https://en.wikipedia.org/wiki/Pegasus_Airlines
8 – https://en.wikipedia.org/wiki/Wizz_Air
9 – https://en.wikipedia.org/wiki/AirAsia
10 – https://en.wikipedia.org/wiki/Malaysia_Airlines_fleet
11 – https://www.nytimes.com/2016/11/12/opinion/the-view-from-trump-tower.html?


Читать: Четыре новинки Yakaboo Publishing к Книжному Арсеналу

(Visited 650 times, 29 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com
  • Nikita Dikiy

    А можна якось предзаказ оформити?

    • Yakaboo

      Доброго дня! Книжка ще в процесі написання, орієнтовно передзамовлення буде наприкінці літа.

      • Nikita Dikiy

        Дякую!