Новинка «Охоронець серця» от Видавництва Старого Лева объединяет три романа Франсуазы Саган «Охоронець серця», «Сигнал до капітуляції», «Невиразна усмішка» — произведения из выдержанной интригой, полные психологизма и страсти. Франсуаза Саган вывела жанр женского романа на новый уровень, ведь для нее не существует стандартных схем в воспроизведении чувственного мира взаимоотношений мужчин и женщин, зато ее интересуют любовные треугольники и четырехугольники, парадоксальность и многогранность любви.
Стиль писательницы эмоционально насыщенный, возвышенный, несколько чопорный и изящный. Она пишет о любви так, что ее невозможно не ощутить в полной мере.
Отрывок
Я сиділа у своєму кабінеті на кіностудії, нервова, наче кіт, дивлячись на телефон. Кенді була бліда від емоцій. Лише Льюїс, який примостився у кріслі для відвідувачів, здавався спокійним і, схоже, майже нудився. Ми разом чекали результатів його першого випробування.
Він зважився на це одного вечора, через кілька днів після смерті Френка. Він підвівся, легко ступив кілька прямих кроків, так ніби ніколи не був поранений, і зупинився перед ошелешеною мною.
— Як бачите, я одужав.
Тоді я усвідомила, що так звикла до його присутності, до його напівкаліцтва, що зовсім не була готова до того, що відбулося сьогодні.
Зараз він скаже мені: «Дякую. До побачення», зникне за дверима — і я більше його не побачу. І дивний біль стиснув мені серце.
— Це чудова новина, — сказала я слабким голосом.
— Ви так вважаєте?
— Звичайно. Але що ви… збираєтеся тепер робити?
— Це залежить від вас, — спокійно промовив він.
І знову сів у своє крісло.
Я зітхнула. Зрештою, він не піде геть негайно! До того ж мене заінтригувала його фраза. Як доля такого легкого, байдужого й вільного створіння могла залежати від мене? Адже я завжди була для нього такою собі санітаркою, не більше.
— Якщо я залишуся тут, то треба буде працювати, — сказав він.
— Ви хочете залишитися в Лос-Анджелесі?
— Я сказав «тут», — провадив він суворим голосом, показуючи підборіддям на веранду та своє крісло. Потім додав після паузи: — Якщо це не створить для вас незручностей.
У мене випала з рук сигарета, я підібрала її й розігнулася, мурмочучи щось типу: «Он воно як, ну звісно».
Він дивився на мене, не рухаючись. Геть збентежена, бо його пропозиція видалася мені неприйнятною, я втекла на кухню й випила там нахильці величезну порцію скотчу. Я стану алкоголічкою, якщо шукатиму собі розради у випивці.
Трохи заспокоївшись, я вийшла на веранду. Настав час пояснити цьому хлопцеві, що я живу сама-одна, бо так мені подобається, і мені не треба молодого хлопця за компанію. А тим більше, його присутність перешкоджатиме мені приводити залицяльників, а це для мене незручно. І по-третє, по-третє, по-третє… Тож нехай він не збирається залишитися тут. Я була — несподівано — не менш обурена його рішенням залишитися в мене, аніж засмучена дві хвилини тому думкою про те, що він мене покине. Але я могла й не дивуватися зі своїх суперечностей.
— Льюїсе, — сказала я, — нам треба поговорити.
— А про що нам говорити? — відповів він. — Якщо ви не хочете, аби я залишився, я піду.
— Я не зовсім про те, — збентежено промовила я.
— А хіба ми маємо якусь іншу тему для обговорення?
Я подивилася на нього, роззявивши рота. А й справді, яку іншу тему ми можемо мати? З іншого боку, це було не так. Я не хотіла, щоб він пішов. Він дуже мені подобався.
— Це не дуже пристойно, — слабко промовила я.
Він засміявся тим сміхом, який робив його ще молодшим, аніж він був.
— Поки ви були хворим, пораненим, — нервово промовила я, — було нормально, що я надала вам притулок.
Ви не могли залишатися на вулиці, тим більше в такому стані.
— А коли я став ходити, то це вже непристойно?
— Це вже годі пояснити.
— Годі пояснити кому?
— Годі пояснити всім!
— Ви вважаєте необхідним усім пояснювати свою поведінку?
У його голосі пролунала зневага, яка роздратувала мене.
— А ви як думаєте, Льюїсе? Я маю своє життя, маю друзів, маю, е… маю чоловіків, які залицяються до мене…
Промовляючи цю фразу, я відчула себе вкрай приниженою й почервоніла. У свої сорок п’ять років! Льюїс похитав головою.
— Я знаю, що є чоловіки, закохані у вас. Наприклад, отой суб’єкт, Брет.
— Між мною й Полом ніколи нічого не було, — цнотливо зауважила я. — Але ж стривайте, це вас геть не стосується. Ви просто зрозумійте, що ваша присутність компрометує мене.
— Ви вже досить доросла, — резонно зауважив Льюїс. —
Я тільки подумав, що, якби я знайшов собі роботу в місті, я міг би й далі жити тут і платити вам за постій.
— Але ваші гроші мені не потрібні. Я заробляю собі на життя без пожильця.
— Мені було б тоді не так незручно, — примирливо сказав Льюїс.
Після тривалої дискусії ми дійшли компромісу. Льюїс спробує знайти собі роботу й через якийсь час пошукає іншу оселю, недалеко звідси, якщо захоче. Таке рішення задовольнило нас обох. Ми пішли спати в цілковитій згоді. Єдине питання, якого ми не торкнулися й про яке я подумала, перед тим як заснути: чому він хотів залишитися біля мене? Отже, наступного дня я розповіла в студіях про молодика із зовнішністю янгола, здобула кілька іронічних зауважень і домовилася про ділове побачення для Льюїса. Він приїхав до студії зі мною, слухняно пройшов випробування, і Джей Ґрант, мій патрон, пообіцяв переглянути результати наступного тижня, тобто сьогодні. Джей був у кінозалі, де мав оцінити Льюїса та дванадцятьох інших претендентів, я гризла олівця, а Кенді, яка закохалася в Льюїса з першого погляду, м’яко стукала на друкарській машинці.
— Тут у вас не дуже гарний краєвид, — неуважно промовив Льюїс.
Я кинула оком на пожовклий моріжок під моїм вікном. Він мав на увазі саме його. Цей хлопець може стати великою кінозіркою, першим спокусником у Сполучних Штатах, а він говорить мені про вид за моїм вікном! Я на мить уявила його кумиром натовпу, обвішаного «Оскарами», який кружляє по світу й вряди-годи звертає у своєму кадилакові, щоб поцілувати стареньку Дороті, яка допомогла йому ступити перший крок у світ.
Я внутрішньо розчулилася, але задзвонив телефон. Я взяла слухавку вологою рукою.
— Дороті? Це Джей. Моя люба, ваш малий показав себе чудово. Приїздіть подивитися на нього на екрані. Після Джеймса Діна я нічого кращого не бачив.
— Він тут, зі мною, — сказала я здавленим голосом.
— Чудово. Приводьте і його.
Після того, як Кенді ще раз поцілувала нас обох, витираючи сльози, ми сіли в автомобіль, подолали три кілометри, що відокремлювали нас від зали випробувань, і потрапили в обійми Джея. Власне, моє «ми» не зовсім відповідало дійсності, бо Льюїс посвистував, неохоче переставляв ноги й, здавалося, майже зовсім не цікавився тим, що відбувалося. Він чемно привітався з Джеєм, сів у темряві поруч зі мною й подивився зйомки свого випробування.
Він мав на екрані зовсім інше обличчя, якийсь непоясненний, нестямний і жорстокий вираз, неймовірно привабливий, я хотіла б сказати, але він мене вкрай бентежив. На екрані був незнайомець, що недбало підводився, спирався на стіну, закурював сигарету, позіхав, усміхався, наче був сам-один. Кінокамера його зовсім не бентежила, можна було навіть запитати себе, чи він узагалі її помічає. Увімкнули світло — і Джей тріумфально обернувся до мене.
— Ну, що ви скажете про це, Дороті?
Це він його відкрив, звичайно. Я кивнула головою кілька разів, нічого не кажучи, такий вияв згоди був тут найпереконливішим. Джей обернувся до Льюїса:
— А ви? Як ви здаєтеся собі?
— Я ніяк собі не здаюся, — стримано відповів Льюїс.
— Де ви вчилися акторської майстерності?
— Ніде.
— Ніде? Тільки… не брешіть мені, друже.
Льюїс підвівся. Він був явно розгніваний.
— Я ніколи не брешу, пане е…
— Ґрант, — машинально підказав йому Джей.
— Я ніколи не брешу, пане Ґрант.
Уперше за своє життя я побачила, як Ґрант розгубився. Він злегка почервонів і сказав:
— Я не мав на увазі, що ви брешете. Ви просто поводитеся на сцені вкрай природно як на початківця. Дороті це може підтвердити.
Він обернувся до мене з майже благальним виглядом, від чого мені захотілося сміятись. Я прийшла йому на допомогу.
— Це правда, Льюїсе, ви показали себе чудово.
Він подивився на мене, усміхнувся й несподівано нахилився до мене, наче ми були тут самі-одні:
— Це правда? Я вам сподобався?
Його обличчя було за два сантиметри від мого, я спробувала відсунутися в кріслі, жахливо зніяковівши:
— Справді так, Льюїсе, я певна, що вас чекає блискуча кар’єра…
Джей кахикнув, ніби я чекала його реакції.
— Я складу для вас контракт, Льюїсе, ви можете показати його адвокатові, якщо захочете. Де я зможу вас знайти?
Сидячи у своєму кріслі, я з жахом почула, як Льюїс спокійно відповів:
— Я живу в пані Сеймур.
Читать: Новинки декабря: 93 книги на любой вкус
25 thoughts on “«Охоронець серця» Франсуаза Саган: отрывок из книги”