Что такое «крутизна» – гламурные джинсы и айфоны или алкоголь-сигареты-секс и видимая независимость? Среди героев книги Надежды Билой «Крута компанія» – молодежь, которая объединяется в «крутые» и по первому, и по второму признаку компании. Умницы-отличницы и стильные штучки тусуются с мятежными ребятами из неблагополучных семей, и на пересечении этих двух миров рождается не только любовь, но и умение противостоять искушениям. Последнее, впрочем, удается не всем.
Живая, интересная, написана живым украинским языком об украинских же реалиях, эта книга не только откровенно и без купюр говорит о вещах, о которых обычно не говорят с детьми родители, но и спокойно и без морализаторства демонстрирует как «пользу», так и «вред» «крутых компаний». Предлагая читателям самостоятельно делать выводы.
Фрагмент
Приперлася! Чогось такого він очікував. Або чекав? У вузькій шкіряній курточці, у джинсах — тих, в обліпку, над щиколотками — блискавки. Мілчині гомілки тонкі, якщо придивитися — у дрібних веснянках. Але краще не придивлятися. Він уже зрозумів. Затягує. У неї вся шкіра така, присипана золотим пилом. І виріз на білому светрі — стрілою вниз…
Світланка їх бачила. Жінки таке завжди помічають.
— Одна з ваших школярок? — запитала.
— Та ну тебе, мала, — відмахнувся Дімка.
Уночі Світланка не заснула, а сіла на ліжку, поки він одягався: «Наче малий прокинувся?». Але Світланчин малий по ночах спить — гарматою не розбудиш. Дімка приготувався.
— У тебе із цією малоліткою щось намічається?
— Мала-а-а, — завив Дімка, але пошепки. Раптом малий справді за стінкою крутиться?
— Ти тільки голову мені не мороч, га? Я вас знаю. Ви всі спочатку не при ділах, а потім: «Ой, я не знаю, як це сталося». А у нас серце в бинтах.
— А я шо? Це ти мені втираєш на роботі не афішувати.
— Я на п’ять років за тебе старша.
— А мені пофіг. Хоч на двадцять п’ять, блін! — Дімка сердиться. — Досить тикати мені під ніс цими
роками.
Раз на тиждень вона обов’язково заведе про різницю у віці. Задовбала, чесне слово! Він ривком натягує джинси, пряжка на ремені дзвенить. Ліктем не вписується в кут шафи. Боляче!
— Хочеш, залишайся до ранку, — каже Світланка й посувається ближче до краю, ковдра сповзає, вона підтягує її до плечей.
— А малий? — Дімка думає, чи гладитиме вона його зараз. Він, у принципі, не проти.
— Ну, врешті-решт він здогадається. У шість вони вже такі дорослі, жах.
Світланка піднімає руки. Ковдра падає їй на коліна. Вона зав’язує волосся у вузол на маківці. Місячне світло з вулиці осяює волосинки. Дімка навіть бачить, як крутяться в сяйві порошинки. Задивляється, завмирає.
— Іншим разом, — каже він і тягнеться за футболкою, — зубну щітку візьму, шкарпетки.
Він виходить з під’їзду. Північ. До свого будинку йти хвилин п’ятнадцять. На п’ятій хвилині він дістає з кишені телефон і пише Мілі:
— Спиш уже?
— Ні, фізику вчу.
Мілка розказувала, як їм там цифрові слайди показують, відео з ютубу. У нього в школі нічого такого не водилося. Він згадує кабінет фізики. Бачить себе за партою, ворсинки на чорній тканині брюк, сторінку підручника з портретом якогось Вата (Джеймса) чи Ома (Георга) над рядками їхніх біографій. Дивно, як він досі пам’ятає їхні смішні лялькові перуки й хустки на шиях, заправлені в жилетний комір. Знов пише:
— Виходь, посидимо надворі.
І відразу отримує відповідь:
— Спробую, за півгодини.
Діма, щиро кажучи, офігів. Він просто ляпнув не подумавши. Як вона проскочить повз родаків? З бал кона стрибне чи що? У нього шалено калатає серце. Він поспішає.
Вони сидять на лавці під акацією, у темряві. Та хіба на міських вулицях буває по-справжньому темно? Міла в картатій сорочці, у куртці з капюшоном і в зелених широченних штанях. Чорні конверси витерті майже до дірок. Дімка бачить її крізь одяг: її тіло просвічує через тканину сорочки, крізь кишені потворних штанів.
Це йому не подобається. Його приваблюють інші дівчата. Наприклад, Світланка завжди на підборах, по вихідних — у сукнях. У неї нігті — гладкі виноградини, акуратно нафарбовані. Мілчині нігті стрижені, у плямах синього лаку. Або чорного. Чи ось ці штани. Ну це ж піпець! У таких механіки ремонтують тачки.
А ще Міла лізе йому в душу: «Усе життя збираєшся провести між рядами з їжею?».
І йому хочеться відшити її якомога жорсткіше, але він мимрить щось дурне, точніше всю правду, що з математикою в нього були лади, а з фізикою так взагалі — не придратися. Але якось не склалося — блату не було, а він же ж не вундеркінд, щоб нахабно пертися на бюджет.
— Та й коли мені вчитися, працювати треба, — він підтягує коліно до підборіддя.
Його такі теми до сказу доводять.
— А на заочне? — питає Міла, ще й з викликом, наче вона все про життя знає.
— А ти вже вирішила куди? — питає він.
— Змінюєш тему? — вона штовхає його в плече. Вінне втримується й трохи не падає. От блін!
— Вибач! — хихотить Мілка. — Не знала, що тебеодним пальцем можна вкласти.
Він дивиться на неї і думає, що був би первісною людиною — вже б розтрощив їй череп. Вона облізлими синіми кігтиками лізе йому крізь ребра і впивається в серце, місить його як тісто. І хихотить.
Але жінок кривдити не можна.
У нього в грудях закипає гнів. Будь-яку малолітку він би давно поставив на місце. А цю не може. Сидить, язик запхав у дупу і чекає невідомо чого.
(с. 40–43)
Читать: Влюбленные, крутые и отчаянные: 10 книг украинских авторов о и для подростков
Читать: БараБука назвала лучшие детские, подростковые и родственные книги 2017
12 thoughts on “Польза и вред «крутых компаний». Отрывок из книги Надежды Билой”