«Колір магії» — первый роман из серии «Плоский мир» мастера интеллектуального фэнтези Терри Пратчетта. Написанный в 1980-х годах, роман пародирует штампы тогдашней фантастики и остроумными намеками, игрой слов и шутками закладывает основы неповторимого Пратчеттового стиля, который в более поздних произведениях проявит себя утонченной острой сатирой. Роман открывает один из циклов серии — «Ринсвинд» и является своеобразным ключом подсказкой ко многим явлениям Плоского мира. Маршрут туриста Двоцвета и его гида Ринсвинда, волшебника-неудачника, рисует своеобразную карту разнообразного необозримого мира, с мифическими существами, удивительными растениями, таинственными чарами и особой магией. Какого же цвета эта магия, действительно ли мир плоский, можно изменить свою судьбу и уйти от смерти, если ты всего-навсего фигурка в настольной игре, и ставки уже сделаны?
Украинские книголюбы могут найти ответы на эти вопросы благодаря Видавництву Старого Лева. Более того — узнать всю правду о магии Терри Пратчетта от переводчика Саши Михельсона, редактора Ольги Ренн и писателя-фантаста Владимира Аренева в четверг, 7 декабря, в 18:30. Подробнее о встрече.
Отрывок
Бравд кинув погляд на істоту на дорозі. Зараз вона була ближче, тож її можна було краще розгледіти у вранішньому світлі. Вона, їй-богу, скидалася на…
– Скриня на ніжках? – здивувався він.
– Зараз я тобі усе розповім, – відгукнувся Ринсвінд. – Тобто, якщо наллєш вина.
А тим часом внизу у місті панував несусвітній гармидер. Хтось, трохи кмітливіший за інших, наказав зачинити велику річкову браму, що стояла на тому місці, де ріка Анк витікала за межі двоєдиного міста. Позбавлена можливості бігти своїм звичним руслом, ріка вийшла з берегів і розлюченим потоком неслася охопленими полум’ям вулицями. Незабаром вогонь поширився на ряд островів, кожен з яких ставав щораз меншим, тоді як чорний потік розбухав щораз більше. А вгорі, над містом, у клубах кіптяви й диму, збиралася велетенська гаряча парова хмара, що затуляла собою зірки. Тхір подумав собі, що вона схожа на якийсь чорний гриб або плісняву.
Двоєдине місто розкішного Анка та сморідного Морпорка, супроти яких всі інші міста в історії цивілізації були хіба що їх блідим відображенням, витримало чимало нападів за довгий і бурхливий період свого існування, і завжди повертало собі свою велич. Тож пожежа і, як наслідок, паводок, які зруйнували усе покинуте і вціліле у полум’ї майно – чим значно погіршили і без того жалюгідний стан речей для тих, хто залишився в місті, – не стали його кінцем. Це був радше такий собі вогняний розділовий знак – кома із золи згарища, в яке місто перетворив вогонь, чи крапка з комою, коли воно, як саламандра, горіло, та не згорало – у своїй нескінченній історії.
За кілька днів до цих подій до гирла ріки Анк з удосвітнім приливом підійшов корабель і пришвартувався серед безлічі інших, що вже тіснилися у лабіринті причалів та доків на березі Морпорка. Він привіз повні трюми рожевих перлин, молочних горіхів, пемзи, також кілька офіційних листів для Патриція Анк-Морпорка і ще одного чоловіка.
Цей чоловік, власне, і привернув увагу Сліпого Г’ю, одного з жебраків, що вийшов сьогодні раніше, ніж зазвичай, на свій патруль біля Перламутрового доку. Волоцюга штовхнув ліктем Кульгавого Бо, подаючи знак.
Чужинець на той час вже стояв на набережній, спостерігаючи за матросами на трапі, що з натугою виносили велику, оббиту мідними скобами скриню. Інший чоловік, очевидно капітан, стояв поруч із ним. Було щось таке у вигляді того мандрівника – і Г’ю відчував це кожним нервом свого тіла, яке зазвичай починало тремтіти, як тільки він опинявся поблизу хоч би й малої дрібки неочищеного золота ще за як п’ятдесят пейсів1 від нього, – щось, що віщувало неминуче збагачення.
Певна річ, коли скриню поставили на бруківку, чужинець потягнувся до своєї торбинки – і ось у його руці зблиснула монета. Декілька монет. Золотих. Тіло Сліпого Г’ю вигнулося, як вербова лоза над водою, і він тихенько присвиснув. Тоді він знову штовхнув Кульгавого Бо під бік і послав його з новиною – хутчій до центру міста.
Коли капітан повернувся на свій корабель, чужинець залишився сам на набережній, розгублено роззираючись довкола, а Сліпий Г’ю тим часом підхопив горня, яким заробляв свій кусень хліба, і з улесливо-хитрою міною попростував через вулицю. Помітивши його, чужинець ураз почав порпатися у своїй торбинці з грішми.
– Здоровенькі були, добродію! – почав було Сліпий Г’ю, аж раптом виявив, що на нього з одного обличчя дивляться дві пари очей2. Він відсахнувся, готовий дременути.
– ! – сказав незнайомець, схопивши його за руку. Г’ю чув, що моряки з нього регочуть – ледве за борт не випадають. Однак його натреновані відчуття так явно свідчили про непереборну присутність грошей, що він завмер на місці. Чужинець відпустив його руку і хутко прогортав невелику книжечку, яку вийняв з-за пояса, а тоді сказав:
– Халоу!
– Що? – не зрозумів Г’ю. Чоловік спантеличився.
– Халоу? – повторив знову, на цей раз трохи заголосно і так старанно, що Г’ю практично бачив, як голосні міняють конфігурацію, набуваючи знайомого звучання.
– І вам халоу, – зметикував Г’ю. Чоловік широко всміхнувся і знову засунув руку у торбинку з грішми. Цього разу він витягнув велику золоту монету. Вона була не набагато більшою за анкійську крону, що відповідала восьмитисячній доларовій купюрі, а дизайн – зовсім незнайомий, однак мову, якою вона промовляла до Г’ю, він розумів пречудово. Мій теперішній власник, казала вона, потребує уваги і підтримки; чому б не задовольнити його потребу, щоб ми з тобою могли піти кудись і трохи розважитись?
Чужинець, очевидно, мав на собі окуляри. – Прим. ред.
Плоский мир Терри Пратчетта: как не заблудиться и не свалиться за Край
11 thoughts on “Первый роман из серии «Плоский мир»: отрывок из книги”