Кішка на дощі. Фрагмент из сборника Хемингуэя «Чоловіки без жінок та інші оповідання»

В начале сентября в издательстве Видавництво Старого Лева выходит третья книга из серии переизданий Эрнеста Хемингуэя на украинском, сборник рассказов «Чоловіки без жінок та інші оповідання».

Сборник Эрнеста Хемингуэя «Чоловіки без жінок та інші оповідання» охватывает написано в 1923-1927 годах. Эти произведения, полные психологического напряжения и необычного поэтизма, — о взрослении и дружбе, об отваге и страхе, о любви и потери, о войне и смерти, об отчаянных поисках смысла жизни… В характерном «телеграфном» стиле Хемингуэй фиксирует окружающие события, часто говоря о главном. Но вместительные и неожиданные детали и образы создают столь особую атмосферу, что в этих лаконичных, смелых и изящно экспрессивных текстах автор предстает перед нами как мастер короткой прозы.

Перевод: Анна Лелив
Дизайн обложки: Анастасия Стефурак
Дизайн серии: Назар Гайдучик

Читать:  Эрнеста Хемингуэя впервые со времен Независимости переведут на украинский


mens without women_COVER_3D_with_jacket

Фрагмент из книги «Чоловіки без жінок та інші оповідання»

Кішка на дощі

У готелі мешкало тільки двоє американців. Вони не знали нікого, з ким перетиналися на сходах дорогою до кімнати. Кімната їхня була на другому поверсі й виходила вікнами на море. А ще на сад і пам’ятник полеглим на війні. У садку росли високі пальми й стояли зелені лавки. У гарну погоду туди завжди приходив художник із мольбертом. Художникам подобалися пальми і яскраві кольори готелів, що виходили вікнами на сади й море. Італійці здалеку приїжджали подивитися на пам’ятник полеглим на війні. Він був вилитий із бронзи й виблискував під дощем. Падав дощ. Краплини дощу скапували з пальм. На всипаних гравієм доріжках стояли калюжі. Хвилі накочувалися на берег під дощем однією довгою лінією, ковзали назад по піску, а тоді знову накочувалися однією довгою лінією під дощем. З майдану перед пам’ятником полеглим на війні роз’їхались автомобілі. На другому боці, на порозі кав’ярні стояв кельнер, роздивляючись спорожнілий майдан.
Американка стояла біля вікна й визирала на вулицю. Надворі, просто під їхнім вікном, під одним із зелених столиків, з яких скапувала вода, принишкла кішка. Вона намагалася згорнутися у клубок, щоб на неї не капав дощ.
— Йду заберу ту кішечку, — сказала американка.
— Давай я піду, — відповів її чоловік, який лежав на ліжку.
— Та ні, я заберу. Бідолашне кошеня — сховалося від дощу під столом.
Чоловік повернувся до своєї книжки, лежачи на ліжку й підклавши собі під спину дві подушки.
— Дивись не намокни, — сказав він.
Жінка спустилася сходами — власник готелю підвівся і вклонився їй, коли вона проходила повз його контору. Його стіл стояв у протилежному кутку кабінету. Господар був старий і дуже високий.
— Il piove*, — мовила американка.
Власник готелю їй подобався.
— Sì, sì, Signera, brutto tempo**. Жахлива погода.
Він стояв за столом у протилежному кутку тьмяної кімнати. Американці він подобався. Подобалось те, з яким серйозним виразом лиця він приймав компліменти. Його відчуття власної гідності. Те, як він хотів їй догодити. Те, як сприймав своє становище власника готелю. Подобалось його старе кругле обличчя і широкі долоні.
Думаючи про те, що він їй подобається, вона відчинила двері й визирнула на вулицю. Дощ змінився на зливу. Якийсь чоловік у дощовику йшов через порожній майдан до кав’ярні. Кішка мала б сидіти десь праворуч. Може, вдасться пройти попід карнизом. Коли вона стояла на порозі, над нею несподівано розкрили парасолю. Покоївка, яка прибирає їхній номер.
— Щоб не намокли, — сказала вона італійською, усміхнувшись.
Власник її послав, хто ж іще. Разом із покоївкою, яка тримала над нею парасолю, вона рушила стежкою до їхнього вікна. Столик стояв на своєму місці, вимитий дощем, яскраво-зелений, але кішка зникла. Її враз охопило розчарування. Покоївка глянула на неї.
— Ha perduto qualche cosa, Signera?***
— Тут була кішка, — відповіла американка.
— Кішка?
— Si, il gatto.****
— Кішка? — розсміялась покоївка. — Кішка на дощі?
—Так, — мовила вона. — Під столом.
А тоді:
— Ох, як мені хотілось її забрати. Забрати собі те кошеня.
Коли вона говорила англійською, обличчя покоївки напружувалось.
— Ходімо, синьйоро, — сказала вона. — Йдемо всередину. А то намокнете.
— Ходімо, — відповіла американка.
Вони дійшли всипаною гравієм доріжкою до дверей. Покоївка затрималась на вулиці, складаючи парасолю. Коли американка проходила повз контору власника, padrone* вклонився їй з-за стола. У ній щось стиснулося в маленьку грудку. У присутності padrone вона почувалась крихітною і водночас дуже важливою. Якусь мить їй здавалось, що вона надзвичайно важлива. Американка піднялася сходами. Відчинила двері кімнати. Джордж лежав на ліжку й читав.
— Ну що — забрала кішку? — запитав він, відкладаючи книжку.
— Її там не було.
— Цікаво, куди вона поділась, — відповів він.
Очі його відпочивали від читання.
Вона сіла на ліжко.
— Я так хотіла її забрати, — мовила вона. — Не знаю чому. Так хотіла забрати те бідолашне кошеня. Невесело йому мокнути на дощі.
Джордж знову взяв до рук книжку.
Вона підійшла до туалетного столика, сіла перед дзеркалом, взяла люстерко й почала розглядати своє відображення. Уважно роздивилася профіль, спершу з одного боку, потім з другого. Далі перевела погляд на потилицю і шию.
— Може, мені варто відпустити волосся, як думаєш? — запитала вона, знову роздивляючись свій профіль.
Джордж підняв очі й побачив її потилицю з коротко підстриженим, як у хлопчика, волоссям.
— Ти й так гарна.
— Набридло вже, — мовила вона. — Так набридло бути схожою на хлопця.
Джордж засовгався на ліжку. Відколи вона заговорила, він не зводив з неї погляду.
— Ти дуже гарна, — сказав він.
Вона поклала люстерко на столик, підійшла до вікна й визирнула надвір. Сутеніло.
— Я хочу туго стягнути волосся, так щоб воно було гладке-гладке, і зав’язати на потилиці великий вузол, щоб можна було помацати рукою, — сказала вона. — Хочу мати кошеня — воно сидітиме в мене на колінах, я його гладитиму, а воно муркотітиме.
— Ага, — пробурмотів Джордж зі свого ліжка.
— А ще хочу їсти за столом срібними ложками й виделками, і щоб свічки горіли. Хочу, щоб була весна, хочу розчісувати волосся перед дзеркалом, і кошеня хочу, і нову сукню.
— Замовкни і ліпше щось почитай, — сказав Джордж.
Він знову тримав книжку в руках. Його дружина визирала з вікна. Вже стемніло, пальмове листя досі шуміло під дощем.
— Хай там як, а я хочу мати кішку, — мовила вона. — Хочу кішку. Хочу кішку — і то вже. Якщо не можна мати довге волосся і не вмирати від нудьги, то кішку точно можна.
Джордж не слухав. Він читав книжку. Його дружина визирала з вікна на майдан, де засвітилися ліхтарі.
У двері хтось постукав.
— Avanti!* — гукнув Джордж.
Він підняв очі від книжки. На порозі стояла покоївка. Вона притискала до грудей велику плямисту кішку, яка звисала у неї з рук.
— Перепрошую, — мовила вона, — padrone попросив мене передати це синьйорі.


Читать:  Дайджест недели: новости и новинки августа
Читать: Must read августа: 7 книг о море и океане

 

Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com

81 thoughts on “Кішка на дощі. Фрагмент из сборника Хемингуэя «Чоловіки без жінок та інші оповідання»

    Добавить комментарий