В издательстве Рідна мова выходит новый триллер от польского автора детективных бестселлеров, которые читают во всем мире — «Безцінний» Зигмунта Милошевського. Книга понравится всем, кому по душе остросюжетные детективы, загадки прошлого и сюжеты, достойные голливудского блокбастера.
В страшные времена Второй мировой войны ни одна европейская страна не могла быть уверенной в сохранении произведений искусства в своих музеях — Третий рейх тщательно отбирал все ценное для своей коллекции.
Как только война закончивается, губернатор Ганс Франк прячет свои трофеи вместе с секретом, который будет гарантировать ему безопасность и свободу. Среди них — картина Рафаэля Санти «Портрет Юноши».
Много лет в музее Кракова пустует рама для этой картины, но однажды приходит сообщение о том, что картина найдена. Но легальными способами ее не вернуть на законное место…
Теперь Зофье Лоренц предстоит пойти на рискованные шаги, чтобы заполучить утраченный шедевр. На ее пути окажутся циничный арт-дилер, офицер в отставке, легендарная воровка… Неожиданные союзники, готовые прийти на помощь, и коварные враги, которые несмотря на все будут мешать раскрыть тайну, которая может изменить ход современной истории.
Зигмунт Милошевський (польск. Zygmunt Miłoszewski, 8 мая 1976, Варшава) — польский писатель и журналист. С середины 90-х работал журналистом в «Super Express», где специализировался на судебных процессах. Через несколько лет стал постоянным колумнистом газеты «Метрополь». В 2003 году начал работать в еженедельнике «Newsweek Polska». Дебютировал в 2004 году рассказом «История кошелька». В 2005 году написал триллер «Домофон», действие которого происходит в современной Варшаве. После выхода книги критики назвали Милошевского «польским Стивеном Кингом». В 2006 году издал детскую книгу «Змеиные горы». Его второй роман «Уплутаність» вышел в 2007 году и был признан лучшим детективом. Оба романа экранизированы. Книги переводились на английский, немецкий, голландский и на украинскй языки.
Другие книги автора: «Терапія злочину», «Гнів», «Зерно правди», «Зміїні гори».
Фрагмент романа
***
Берлінерштрассе нагадувала йому Вроцлав. Широка вулиця обсаджена деревами, обабіч кам’яниці, побудовані на зламі дев’ятнадцятого й двадцятого століття, іноді вілли з садками, іноді повоєнні блоки, прості й функціональні. Він був на півдорозі від центру Берліна до Потсдама, і, якщо вірити навігатору, від мети подорожі його відділяло вже не більше кількох сотень метрів.
Коли зупинився на світлофорі, роззирнувся. Кам’яниця по правий бік, з величезними лоджіями на трохи скошеному фасаді, виглядала так само, як будинок його батьків у Вроцлаві. До такої міри, що на якусь частку секунди намагався зрозуміти, що сталося і чому в кутку лоджії не стоїть червоний чохол, у якому батько тримав лижі. Мусив хвилину дивитися на пекарню на першому поверсі й велику жовту вивіску «Bäckerei Konditorei Strauch», щоб думки повернулись у звичне русло.
Позаду хтось посигналив. По-німецькому, делікатно, звучало це як: «Вибачте, шановний, але ви, мабуть, не помітили зміни світла», а не як польське: «Їдь, мудило, бо зараз до тебе вийду». Рушив, вистромивши у вікно руку на знак вибачення.
— Гарна околиця, — зауважив чоловік, що сидів на пасажирському сидінні.
— Пристойний Західний Берлін, жодних лівацьких кав’ярень, гей-клубів і яток із кебабами. Пенсіонери в піджаках вигулюють собак, така атмосфера Зелендорф — це як у Біскупін у Вроцлаві.
— Я з Варшави.
— Як Офіцерський Жолібож.
— Ага, розумію. Далеко ще?
— Два квартали.
Минули заправку й перехрестя, за яким Берлінерштрассе стала Потсдамерштрассе. Знаючи німців, напевно саме на це місце припадала вирахувана до метра половина відстані між двома містами. Ще трохи проїхав вглиб району і, проминувши казково всипаний снігом парк, повернув на бруківку Кверштрассе. Пасажир скривився на вигляд бруківки й розчулено погладив панель автомобіля.
Не прокоментував, бо звик до того, що його автомобіль збуджував неабиякі емоції в усіх, окрім нього самого. Їхав повільно. Під двадцять четвертим номером була розкішна вілла на кшталт тих, що їх у Польщі можна знайти в найкращих місцях Сопота, Ґданська чи Вроцлава. Триярусний будинок з темно-червоної цегли з пофарбованими у білий колір елементами оздоблення: одвірками, напівкруглими рамами вікон, рустовкою і бордюрами. А також еркерами, що асоціювалися з восьмикутними вежами в середньовічних замках. Гарна міщанська архітектура, можливо, трохи занадто декоративна.
Кароль Бознанський вимкнув двигун, вийшов з автомобіля, поправив манжети сорочки й застібнув верхній ґудзик піджака.
Був готовий до бою.
***
Професор Даґоберт Фрей почув гостей задовго до того, як побачив автомобіль, що паркувався під казково білим о цій порі каштаном, який ріс на самісінькій межі його саду. Заздалегідь навів довідки про молодого польського торговця творами мистецтва. Дехто згадував про його дивацьке авто. Як висловився кузен Стефен з Дортмунда, «цей навіжений поляк їздить найнавіженішим у світі спортивним автомобілем». Отож, крутячись по кухні в очікуванні гостя, Фрей непомітно припав до фіранки, тільки-но почув звук двигуна. Чекав на те, що під’їжджало з боку Фішергутенштрассе, слухаючи низький звук, який нагадував гул танка, що проїжджає забитим ватою тунелем. Ніби гуркіт низьких обертів був притишений, ніби елегантно прихований, але водночас настільки виразний, що дрижали кришталеві келишки.
Нарешті авто виринуло з-за сусідньої вілли і припаркувалося перед хвірткою Даґоберта Фрея. Господар насупив брови, оскільки сподівався побачити якогось монстра завбільшки з кам’яницю або спортивний болід, який би ледве виднівся над бордюром. Тимчасом автомобіль був схожий на японський комбі, і то швидше старої моделі, оскільки мав великий і довгий капот, з-під якого долинало глухе металічне клекотання, трохи ніби ображене, що не може перетворитися на ревіння. Блискуче сріблясте лакове покриття на тлі засніженого Берліна нагадувало пародію на Казимира Малевича — замість білого на білому срібне на срібному.
З боку водія вийшов високий чоловік, здалеку було видно тільки чорне волосся й темно-сірий костюм. З боку пасажира — огрядний чоловік із залисинами у чорному піджаку.
Професор пригладив сиве волосся, поправив кашеміровий шалик і застібнув верхній ґудзик піджака.
Був готовий до бою.
Читать: Детективы Роулинг-Гэлбрейт: как, о чем, кому читать
Читать: Их воспитал Конан Дойл: топ-15 самых популярных детективов
35 thoughts on “Был готов к бою. Фрагмент из детектива «Безцінний» Зигмунта Милошевського”