Артемида. Фрагмент из новинки от автора «Марсианина» Энди Вейера

Ожидаемая новинка от автора известной истории об одиноком парне на Марсе «Марсианин» Энди Вейера. На этот раз события происходят на Луне. А в центре истории девушка по имени Джаз. Роман на украинском вот-вот выйдет в издательстве КМ-Букс.

Действие этого фантастического романа разворачивается в колонии Артемида на Луне. В центре истории — девушка по имени Жасмин Башара (известная как Джаз). Ей двадцать с хвостиком, и она уже долгое время бесцельно живет в Артемиде — единственном поселении на Луне. Девушка погрязла в долгах и, чтобы свести концы с концами, соглашается принять участие в уголовной афере. К сожалению, последствия дела — неожиданные, а сама Джаз оказывается в центре заговора по контролю над Артемидой.

Энди Вейер  — американский писатель, известный своим дебютным романом, Марсианин, который позже был адаптирован в одноименный фильм в 2015 году. Большую часть своей жизни он работал программистом.


720293_original

Фрагмент романа


Я прямую до південного блоку — там вантажний шлюз. За один цикл крізь нього може пройти десять тисяч кубічних метрів вантажу, та однаково це дуже повільний процес. Платформа з контейнерами прибула сюди кілька годин тому. ВК-спеціалісти провели платформу через шлюз і очистили струменем повітря під високим тиском.

Ми робимо все можливе, щоб місячний пил не потрап­ляв до міста. Навіть після моєї невдалої пригоди довелося пройти очистку. Чому ж ми так цим переймаємося? Тому що місячний пил надзвичайно сильно шкодить органам дихання. Він складається з малесеньких, дрібнесеньких шматочків гірської породи, причому тут немає погодних умов, що могли б їх згладити. Кожна пилинка — це гостре колюче страхіття, що тільки й чекає на можливість подряпати вам легені. Краще вже викурити пачку цигарок з азбесту, ніж дихати таким пилом.

Коли я дістаюся вантажного шлюзу, величезні внутрішні двері вже відчинено — платформу розвантажують. Я нишком підходжу до Накоші, начальника порту. Він сидить за столом для здійснення нагляду і перевіряє, що міститься у кожній одиниці вантажу. Впевнившись, що контрабанди немає, він ставить на ящику печатку із символом Артеміди — прописною літерою «А» з випуклою правою ніжкою, що нагадує лук зі стрілою.

— Доброго ранку, пане Накоші, — весело кажу я. Вони з батьком були друзями ще відколи я пішки під стіл ходила. Він для мене, мов родич, мов улюблений дядечко.
— Ставай-но в чергу разом з іншими носіями, мале стерво!
Добре, краще сказати, він мені, як далекий родич.
— Перепрошую, пане N, — веду своєї я, — на цей вантаж я чекаю не перший тиждень, і ми вже про це говорили.
— Ти перевела оплату?
— А ви поставили печатку?
Не зводячи з мене очей, він опускає руку під стіл, дістає нерозкриту скриньку і підсовує до мене.
— Щось я не бачу печатки, — кажу я. — Невже ми щоразу повинні це все повторювати? У нас же були такі хороші стосунки. Що сталося?
— Сталося те, що ти виросла і перетворилася на шахраюватий геморой.
Він ставить свій пристрій ґізмо на кришку скриньки.
— А в тебе ж був такий потенціал! Ти його увесь розтринькала… Три тисячі тагів.
— Ви хотіли сказати, дві з половиною?
Він захитав головою.
— Три тисячі. Руді останнім часом пильнує значно ретельніше. Більший ризик — більші гроші.
— Накоші, мені здається, це ваша проблема, а не моя. Ми ж домовлялися про дві з половиною тисячі.
— М-м-м, — каже він. — Може, мені треба було б ретельніше перевірити цей вантаж? Переконатися, чи справді тут немає нічого забороненого?
Я прикушую губу. Зараз точно не час боротися за своє. Я запускаю програмне забезпечення для банкінгу і проводжу транзакцію. Наші пристрої ґізмо виконують свою звичайну комп’ютерну магію — розпізнають одне одного і проводять підтвердження оплати.
Накоші дивиться на екран свого пристрою і схвально киває, після чого ставить на кришці печатку.
— То все ж таки, що там усередині?
— Переважно порнографія. З вашою мамою в головній ролі.

Він шморгає носом і продовжує перевірку.
Ось так контрабанда і потрапляє на Артеміду. Усе достатньо просто. Для цього потрібен лише корумпований посадовець, якого знаєш із шестирічного віку. А щоб відправити контрабанду на Артеміду… що ж, це вже інша історія. Поговоримо про це пізніше.
Я могла б забрати ще кілька одиниць вантажу для доставки, але ця скринька була особлива. Я підходжу до свого візка і застрибую на місце водія. Взагалі-то цей візок не є необхідністю. На Артеміді немає умов для транспортних засобів, але в такий спосіб я можу пересуватися швидше і доставляти більше вантажів. А оскільки за кожну доставку мені платять окремо, то це доволі гідна інвестиція. Моїм візком дуже складно керувати, але він чудово підходить для перевезення важких речей, тож я вирішила, що він буде чоловічої статті й назвала його Триґером.

Щомісяця я сплачую за стоянку Триґера у порту. А де ще я могла б його тримати? У мене вдома менше місця, ніж на Землі виділяють в’язням.

Я заводжу мотор Триґера. Нічого схожого на ключі в ньому немає. Просто кнопка. А навіщо комусь красти візок? Що з ним можна зробити? Продати? Тут це нізащо не зійде з рук. Артеміда — маленьке місто; тут ніхто не краде. Ну гаразд, із магазинів часом цуплять, але візок точно у безпеці.
На цьому я залишаю порт.

Я веду Триґер розкішними коридорами Купола Шепарда. Тут усе геть не схоже на мій жалюгідний район. Коридори у Шепарді оздоблені дерев’яними панелями і вишуканим килимовим покриттям, що поглинає шум. Через кожні двадцять метрів висять канделябри. Вони не є надміру дорогими: тут, на Місяці, в нас чимало кремнію, тому скло виробляється на місці. Та однак видовище неабияке.
Якщо ви гадаєте, що відпустка коштує дорого, то складно навіть уявити, у скільки обходиться постійне проживання у Куполі Шепарда. В Олдріні є дорогі курорти і готелі, а Шепард — це місце, де живуть багаті мешканці Артеміди.

Зараз я їду до одного з найбагатших мешканців міста — Тронда Ландвіка. Він розбагатів на норвезьких телекомунікаціях. Його будинок займає чималий шматок нульового поверху Шепарда. Він просто безбожно величезний, а надто з огляду на те, що живе в цьому будинку він сам, його дочка і їхня служниця. І разом з тим, це його гроші. Якщо йому забаглося мати великий будинок на Місяці, то хто я така, щоб його засуджувати? Я просто привезла йому нелегальний товар, як ми і домовлялися.

Припаркувавши Триґер біля входу до його маєтку, чи то пак до одного з входів, я натиснула на дзвінок. Двері відкотилися, а за ними з’явилася опасиста росіянка. Ірина працювала на Ландвіків з незапам’ятних часів. Вона мовчки витріщилася на мене, а я на неї.

— Доставка, — нарешті сказала я.

Ми з Іриною бачилися вже сотні разів, однак щоразу, коли я з’являюся на порозі, вона примушує мене назвати мету візиту.
Кхекнувши, вона повернулася і зайшла всередину. Це й було запрошення увійти.

Вона повела мене через фойє, а я безсоромно кривлялася — адже все одно вона мене не бачила. Вказавши рукою по коридору, вона мовчки зникла у протилежному напрямку.

— Завжди рада з вами поспілкуватися, Ірино, — кажу я вслід.
Крізь арковий прохід я побачила Тронда, одягненого у спортивні штани і банний халат. Він розвалився на дивані і балакав із азіатом, якого я бачила вперше.
— У будь-якому разі, прибутковий потенціал становить…
Тут він помітив мене і широко всміхнувся.
— Джаз, завжди радий тебе бачити.
Гість Тронда тримав напроти нього відчинену скриньку. Він ввічливо усміхнувся й обережно зачинив її. Звичайно, це лише викликало в мене цікавість — зазвичай мені начхати, що там.
— Я теж рада тебе бачити, — сказала я, поклавши контрабанду на диван.
Тронд жестом вказав на гостя.
— Це Джин Чу з Гонконга. Джин, це Джаз Башара — місцева дівчина, виросла просто-таки тут, на Місяці.
Джин легко схиляє голову і говорить із американським акцентом:
— Радий познайомитися, Джаз.
Я дуже здивувалася. Мабуть, це було помітно. Тронд усміхнувся.
— Так, Джин — випускник дорогої американської приватної школи. Гонконг — магічне місце.
— Але не настільки магічне, як Артеміда, — усміхнувся
Джин. — Це моя перша подорож на Місяць. Я тут, наче хлопчак у цукерні. Мені завжди подобалася наукова фантастика. У дитинстві я любив дивитися «Зоряний шлях», а зараз можу особисто пережити те, що там показували.
— «Зоряний шлях»? — здивувався Тронд. — Та йому вже років зі сто.
— Якість — це якість, — сказав Джин. — Роки не важливі. Ніхто ж не сміється із шанувальників Шекспіра.
— Маєш рацію, але тут немає звабливих інопланетянок, яких можна було б спокушати. Тож у повному сенсі стати капітаном Кірком не вдасться.
— Правду кажучи, — тут Джин Чу підняв вказівний палець, — у класичній версії серіалу Кірк кохався лише з трьома жінками-прибульцями, і це якщо ми вважаємо, що він переспав з Елаан з Троїуса. Хоча на це у серіалі лише натякають і ніколи не говорять прямо. Тобто цілком можливо, що насправді їх було лише двоє, а не троє.
Тронд шанобливо вклонився.
— Не сперечатимуся з тобою щодо «Зоряного шляху». Раз ти вже тут, може, збираєшся відвідати місце посадки «Аполлона-11»?
— Звісно, — каже Джин. — Я чув, що тут є екскурсії у відкритий космос. Як ви вважаєте, чи варто на таку сходити?
Тут втрутилася я.
— Хе, на саме місце посадки екскурсія все одно не заходить. Оглядовий майданчик у Центрі відвідувачів розміщений на такій само відстані.
— О, зрозумів. Тоді немає сенсу.
Ось тобі, Дейле!
— Хтось хоче чаю або кави? — запропонував Тронд.
— Так, будь ласка, — каже Джин. — Якщо можна, чорної кави.
Я сіла на сусідньому стільці.
— Мені чорного чаю.
Тронд перестрибнув через спинку дивана. У цьому, нагадаю, нічого дивного — адже ми живемо за місячної гравітації. Він відчинив бар з напоями і взяв плетений кошик.
— Я саме роздобув високоякісної турецької кави. Тобі сподобається.
Він відхилив голову і повернувся до мене.
— Джаз, тобі також сподобалося б.
— Кава — це просто поганий чай, — відповіла я. — Чорний чай — єдиний гідний гарячий напій.
— Ви, саудівські араби, таки справді любите цей чорний чай.
Так, формально я — громадянка Саудівської Аравії, але я не була там, відколи мені виповнилося шість років. Деякі погляди на життя і вірування передалися мені від тата, але я не почувалася б як удома у жодній точці земної кулі. Я — з Артеміди.
Тронд пішов готувати напої.
— Ви тут поговоріть, а я за хвилину повернуся.
Чому б не доручити приготування напоїв Ірині? Не знаю. Я взагалі, чесно кажучи, не знаю, навіщо її тут тримають.
Джин поклав руку на свою загадкову скриньку.
— Я чув, що на Артеміду нерідко прибувають закохані. Тут часто можна побачити наречених?
— Та ні, не дуже. Зазвичай вони не можуть собі цього дозволити. Зате у нас часто бувають пари старшого віку, які в такий спосіб намагаються оживити своє статеве життя.
Він здивувався.
— Гравітація, — пояснила я. — Секс відчувається зовсім по-іншому, коли гравітацію зменшити у шість разів. Чудове рішення для пар, які одружені вже довгий час. Вони наче заново відкривають для себе інтимну близькість.
— Ніколи про це не думав, — каже Джин.
— Якщо хочете дізнатися більше, то на Олдріні чимало повій.
— Ні-ні, це зовсім не для мене.
Він, вочевидь, не чекав на те, що жінка заведе розмову про повій. Земляни якось дуже обережно під­ходять до цієї теми. Я ніколи не розуміла, чому. Це ж просто послуга, яку надають за оплату. І що тут такого?
Я знизала плечима.
— Якщо передумаєте, то послуги повії коштують близько двох тисяч тагів.
— Не передумаю, — він нервово засміявся і змінив тему. — А чому гроші на Артеміді називають тагами?
Я заклала ноги на журнальний столик.
— Це скорочення. Воно означає «транспортні аерокос­мічні грами». Один таг — це вартість доставки одного грама вантажу із Землі на Артеміду.
— Строго кажучи, це не валюта, — обізвався Тронд. — Ми не є державою, а отже, у нас не може бути валюти. Таги — це умовні бали, одиниці попередньої оплати за послуги ККК. Людина платить у доларах, євро, єнах, у будь-якій іншій валюті, щоб отримати можливість доставки вантажу на Артеміду. Можна не використовувати послугу одразу — в цьому випадку бали залишаються на балансі.
Він підійшов із тацею до журнального столика.
— Виявилося, що ці бали зручно використовувати для оплати. Таким чином, ККК виконує функції банку. На Землі таке нікому не зійшло б з рук, але ж тут не Земля.
Джин простягнув руку за своєю кавою. Тієї миті я глянула на скриньку. Вона була біла з яскравим чорним написом «Зразок ZAFO. Тільки для уповноважених».
— А цей диван, на якому я сиджу — його ж імпортовано із Землі, правда? — запитав Джин. — Скільки коштувало доставити його сюди?
— Він важить сорок три кілограми, — відповів Тронд. — Отже, його доставка обійшлася у сорок три тисячі тагів.
— А яка тут середня зарплатня, якщо можна поцікавитись? — запитав Джин.
Я узяла чай, і тепло чашки зігріло мені руки.
— Працюючи носієм, я заробляю дванадцять тисяч на місяць. Це низькооплачувана робота.

Джин відсьорбнув кави і скривився. Я таку гримасу вже не раз бачила. Земляни ненавидять нашу каву. Вона смакує жахливо, і все через закони фізики.


Читать:  Что читают в мире. 8 ярких книжек-новинок этой осени

(Visited 232 times, 5 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)