«Анатомія солдата». Отрывок из дебютного романа Гарри Паркера

«Анатомія солдата» – дебютный роман, созданный офицером британской армии Гарри Паркером, который воевал в Афганистане и Ираке, и потерял в ходе боевых действий обе ноги. Эта книга, получившая огромную популярность на родине писателя, предоставляет уникальную возможность понять тех, кто воюет совсем иначе, чем в прошлом, – в том числе, и сегодня на Востоке Украины.

Полная патриотизма, героики, гуманизма и сильных чувств, «Анатомія солдата» буквально переворачивает сознание читателя. Автор творит искусство от боли и страданий, открывая нам настоящую жизнь тех, кто борется и жертвует собой. Это пронзительная правда о том, что на самом деле означает – «быть в состоянии войны».


Фрагмент


Матері, батькові, братові

1

Мій ідентифікаційний номер: 6545-01-522. Мене вийняли із пластикового пакета, розгорнули, перевірили і знову загорнули. Чорний маркер написав на мені: BA5799 O POS[1], і мене поклали до лівої кишені на стегні тактичних штанів. Я довго залишався там, оскільки BA5799 рідко відкривав мою кишеню.

У кишені я провів вісім тижнів, два дні й чотири години. Поки що я не був потрібен. Я ­бовтався і ковзав по стегну BA5799 туди-сюди, туди-сюди, зазвичай повільно, але іноді й швидко. І були ­звуки: ляск і тріск, відчайдушні волання, вигуки торжества і люті.

Одного разу мене занурили у стоячу воду і протримали там годину.

Я їздив усілякими транспортними засобами: колісними й гусеничними,  крилатими і роторними. Мене вимили в мильній воді й повісили сушитися на мотузці для білизни, цілий день я нічого не ­робив.

15 серпня о 06:18, коли я ковзав по стегну ВА5799, мене підкинуло в повітря і перевернуло. І раптом я опинився назовні, при денному світлі. Була пилюка, була метушня, були крики. Я лежав на землі поруч із ним. Він — ниць і не зовсім цілий. Я був поруч із ним, коли на нас посипалися каміння і грязюка.

Я лежав у пилюці, коли темно-червона рідина зиґзаґами потекла до мене між грудками бруду. Я залишався там, ніхто не приходив, а він лежав сам-один, не у змозі поворухнутися. Я все ще був там, коли страх і гостра безнадійність оволоділи ВА5799, коли його перевернули на спину і запхнули до рота два пальці, коли почали тиснути на грудину і вдувати повітря в легені.

Мене підняла слизька долоня, впустила назад на землю і знову підняла. Гарячковими пальцями розгорну­ли мене і занурили в густу рідину. Мене поклали на ВА5799. Мене повернули. Я напружився. Я обхопив його ногу і здавив, поки не відчув його пульс. Його тіло судомило, і він стогнав крізь зціплені зуби. Мене затягнули тугіше на його стегні, я не дозволяв крові виливатися у бруд.

Я чіплявся за нього, коли його перекладали на ноші, а він уп’явся зубами в руку чоловіка, який його ніс; коли він затих і перестав видавати звуки. Я чіплявся за нього, коли нас вантажили у гелікоптер. Мене знову затягнули, і я стиснув його ще сильніше.

Я чіплявся за нього, коли ми летіли низько над полями і виблискуючими на сонці зрошувальними каналами, а навколо гелікоптера шумів вітер; коли він благав Бога про порятунок, коли до його грудей приставили металеві пластини, і його тіло сіпнулося. І я чіплявся за нього, коли апарат не надав жодних показників, коли я перестав відчувати пульс.

Я був там, коли до гелікоптера підбігли і пере­несли нас у прохолодний шпиталь.

Я був там, коли лікарі стривожено супили брови. Я чіплявся за нього, коли він отямився, і коли його ослаблене серце знову запрацювало. Я був на тому ж місці, коли лікарі повісили над ВА5799 мішечок із кров’ю й остаточно відрізали те, що залишилося від його ноги.

А потім мене послабили і розв’язали, і я перестав бути там. Я був більше не потрібен ВА5799.

Мій ідентифікаційний номер: 6545-01-522. Я опинився на дні відра для відходів, а потім мене спалили.

 

2

Мене поклали на розбитий піддон із трьома такими ж мішками добрив перед крамницею у селі Говшал Налай.

Я пролежав на піддоні два тижні, поки не приїхав Фаридун на своєму зеленому ровері. Він привітав власника крамниці, і вони почали торгуватися. Потім Фаридун віддав йому гроші, і торговець поклав мене на багажник ровера. Я обвиснув на металевих прутах, що уп’ялись у мою пластикову шкіру, і він прив’язав мене помаранчевою мотузкою, яку купив у магазині. Фаридун про щось пожартував, перекинув ногу через  раму ровера, і ми поїхали.

Фаридун вивіз нас із села на відкриту дорогу, опуклий пісочного кольору хребет, що протягся крізь запилені зелені поля. Погнуте заднє колесо ровера рипіло піді мною, поки ми об’їжджали вирви, що залишилися після зимових злив.

Розгледівши у хиткому повітрі контрольно-пропускний пункт, він зітхнув. Він під’їхав ближче, зліз із ровера і попрямував далі пішки, штовхаючи його поруч із собою. Дорогу перегороджувала залізна труба на двох бочках із-під бензину, поряд стояв мотоцикл із червоним баком. У густій тіні намету сиділа купка чоловіків. Один із них підвівся і попрямував до нас. Він поманив Фаридуна тією рукою, яка не тримала зброю.

— Мир тобі, юначе. Як справи? — промовив він.

Фаридун прикрив рукою очі й подивився на ­нього.

— Мир і тобі. Усе гаразд, дякувати Аллаху.

Чоловік здавався чорним силуетом на тлі сонця.

— Я повертаюся додому з Говшал Налай. Їздив на базар,— спокійно промовив Фаридун.— Маю встигнути до сутінків.

Інші вийшли з тіні й зупинились у чоловіка за спиною. Фаридун подивився на них і впізнав свого друга Латифа. Латиф теж упізнав Фаридуна; він спочатку зніяковів, а потім зробив крок уперед і щось прошепотів чоловікові на вухо.

Обличчя чоловіка напружилося. Він вийшов уперед і з силою штовхнув раму ровера. Нога Фаридуна заплуталася, і він гепнувся на землю. Я плюхнувся поруч, перекрутившись під помаранчевою мотузкою. Чоловік узявся за пістолет обома руками і наступив на ровер, притискаючи ногу Фаридуна.

Фаридун закляк.

Чоловік нахилився і всунув дуло пістолета йому до рота. Фаридун стиснув губи й замотав головою. Але чоловік покрутив пістолетом, губи Фаридуна нарешті розтулилися, і дуло ковзнуло по зубах, ­поранивши ясна. Фаридун від болю роззявив рота, зброя пройшла далі і вперлась у горло.

— Кушан Хан твій батько?

Фаридун захлинувся, і його язик уперся в метал. Він нажахано кивнув. Чоловік натиснув сильніше, Фаридун засмикався.

— Твій батько працює на невірних,— сказав чоловік.— Якщо він продовжить цим займатися ­всупереч волі Аллаха, я відріжу голову твоїй сестрі. Зрозумів? — Він натиснув востаннє. Потім витягнув зброю і відступив.

У Фаридуна в очах блищали сльози, але він витримав погляд чоловіка, коли вибирався з-під його тіні й піднімав із землі ровера. Мотузка ослабла, і я впав із багажника. Губи Фаридуна вже почали розпухати, він озирнувся на Латифа.

— Бережи тебе Аллах, Латифе,— сказав він і повільно поїхав дорогою, геть від того місця, де я залишився лежати в пилюці.

Чоловік розсміявся і ляснув Латифа по спині. Один із них вийшов на середину дороги, підняв мене і жбурнув до стіни намету.

Удень люди відпочивали в тіні й пропустили без огляду купку кочівників із верблюдами. Вони взяли п’ятнадцять доларів мита з водія вантажівки й поговорили із селянами, які поверталися з поля додому. Нарешті, коли захід сонця прокреслив лінію небокраю, двоє з них поїхали на мотоциклі. Інші занес­ли трубу і бочки в намет, сказали, що зустрінуться після молитви і розійшлися.

Останній чоловік звалив мене на плече. Він пішов стежкою вздовж сріблястої звивини струмка, поки ми не дісталися розлогої місцини, порослої темними кущами в лабіринті спорохнявілих стін. Він відчинив дерев’яні двері, поклав мене на підлогу і вийшов, знову зачинивши двері.

Я — клунок добрив. У мені міститься NH4NO3, тобто аміачна селітра, і я чекав у тому приміщенні, допоки мене не розкрили і не використали.

[1]  Група крові O(I) Rh+, тобто нульова позитивна.— Прим. пер.


Читать: Люди – величайшее событие

Читать: На нелюдській землі. Отрывок из книги


Купить книгу в Yakaboo

(Visited 246 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)