Прозові короткометражки не тільки про війну

Відколи почалася війна, всі чекають про неї прози. Бажано великого роману, бажано від того, хто там був і все бачив, а тому мав би право писати. Щоб прийшов свій Гемінґвей або Ремарк і розповів про українське «втрачене покоління».


Чекали всі – чекала і я. А ще цікавилася, як узагалі до теми війни в сучасній літературі ставляться автори й читачі. І виявила, що поки читачі спраглі таких творів, автори обережно ставляться до теми. Багатьом імпонує думка, що досконало художньо осмислити сучасні події можна тільки з віддалі, тобто має минути час. А зараз завдання кожного – зберегти якомога більше документальних подробиць, нічого і нікого не забути.

Збірка есеїв «Точка нуль» Артема Чеха – це якраз і є книжка, що зберігає. Для цього обрано ідеальний для такої мети жанр – щоденникові записи. Але стиль автора перетворює їх на безпафосні короткометражки про різні виміри війни. Про те, як важко, звикнувши до життя на передовій, опинятися у світі, для якого війна — паралельна реальність. Про розлуку з родиною, про бойових побратимів, із якими б навряд чи вдалося перетнутися за інакших обставин. І про послідовність свого вибору, життя в координатах “очікування–реальність”, екстремальну ситуацію, де людина ніби споглядає своє життя. І, щоб не збожеволіти, пише.


“Постриг у нову істоту, якою я б не став за інших обставин”


З одного боку, це книжка про себе. “Писання та тренування – речі, що тримають мене на плаву, дають розуміння моєї потрібності. У першу чергу, самому собі”, – каже Артем Чех. “Це точка нуль. Межа, якій передує безглузда лузга омани й за якою починається звільнення від думок, почуттів, бажань. Це повне занурення в себе, це постриг у нову істоту, якою я ніколи не став би за інших обставин”. Проте, пишучи про себе, автор розповідає про багатьох людей. У понад шістдесяти есеях – калейдоскоп облич – сорокарічний Дмитрик з Буковини, Саша-медик, Едік, Міша, капелан… “Війна – це не цікаво”, – пише автор, але люди на війні, як видно зі збірки, – інша річ.

Тому якщо хтось чекає від книжки абстрактних “зради–перемоги”, хай не сподівається.

Натомість тут можна прочитати про терапію мовчання, важливість зручного взуття, про безстрашних і милих волонтерів, що іноді ображаються, якщо не сфотографуватися з їхніми коробками; про скаліченого кота, якого хотіли вже закопати, щоб не мучився, а він вижив… Усі ці й інші емоційні сторінки некрикливі, а тому переконливіші, ближчі, справжні.

Для мене як для читачки “Точка нуль” теж стала особливим досвідом. Це перша книжка невідомого, не читаного досі автора, на яку я без особливих причин інтуїтивно покладала свої сподівання і яка їх повністю виправдала. Тому не знаю, Гемінґвей чи ні, але найсильніше враження від сучукрліту півріччя для мене – точно.

Купити книжку в Yakaboo


ЧитатиЧитати, не можна пропустити: топ-5 письменників сучукрліт (частина 1)
ЧитатиГірка правда: п’ять нетипових книг про війну
ЧитатиВино і тінь війни

(Visited 111 times, 1 visits today)
Тетяна Синьоок
Тетяна Синьоок
Блогерка, авторка збірки новел “Сіра веселка”, викладач студії навчання й розвитку “Tutoria”, мовних курсів “Solovei”, аспірантка Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іноді не можу заснути від щастя, що на світі існує цікава література.
http://chytatsky.blogspot.com/