Олена Павлова для #ПроЧитання: “Моя бібліотека нагадує готель для книжок”

Для рубрики #ПроЧитання Олена Павлова, журналістка, художниця, авторка найкнижковішого українського комікс-кота Інжира, засновниця та кураторка літературного конкурсу “Новела по-українськи” від журналу “Країна” розповідає появу кота Інжира, власний готель для книжок, книгу як цифровий текст, та те, чому вона б хотіла зазирнути в бібліотеку домогосподарки з Горішніх Плавнів.


Як виник кіт Інжир, розкажи його історію появи?


Кіт Інжир виник, коли я вперше скуштувала інжир. То був серпень, і привезений з українського Криму, він смакував, наче мед, але краще. Я тоді дуже хотіла завести кота, але мій графік, стиль життя і чоловік були проти. Мальований кіт має беззастережні переваги: його не треба годувати, він не зіпсує улюблені босоніжки і спокійно витримає часті подорожі та ненормований робочий день господаря. Любов до котів та захват від інжиру зрезонували і проявилися у товстенькому бешкетливому комікс-персонажі. Потім про нього дізналися друзі та вимагали нових малюнків. Згодом Інжир завів сторінку на Фейсбуці і почав писати блоги про книжечки. Там стверджує, що їх слід обирати, як коханців, а за рік треба прочитати стільки книжечок, скільки важиш сам.

Processed with VSCO with a6 preset

Чи є в тебе улюблений літературний герой або герої? Інжир не ревнує?)


Інжир ревнивий, але оскільки він сам інтенсивно читає і часто закохується, то забуває ревнувати ще й до моїх улюблених літературних героїв. Їх теж багато. Наприклад, мій улюблений літературний герой – жінка з віршів Сергія Жадана.


Що ти зараз читаєш? Розкажи про три останні найцікавіші прочитані книжки.


Зараз читаю “Ми – це наш мозок” нідерландського нейробіолога Діка Свааба, що майже 30 років керував Нідерландським інститутом головного мозку. Дуже круто, ніяк не можу спинитися її переказувати друзям. Наприклад, історію, як чоловік-сновида проїхав 23 кілометри, уві сні вбив тещу і прокинувся вже, коли вбивав тестя. Усвідомив, що накоїв, і здався в поліцію. Або що бокс у деяких країнах вже заборонили, і як деградує мозок боксерів після кожного бою. Про хімію кохання і материнства, про те, як влаштована пам’ять і чому люди роблять операції зі зміни статі. Її читаю повільно, бо там багато про хвороби і через те трохи сумно. Але я дуже смішно виглядаю з нею у метро – зіниці розширені, інколи навіть дочитую розділи на ходу, вже вийшовши з вагона.

13235667_10207500108874973_2582947616625849207_o

Також почала читати “Копаний м’яч” Дениса Мандзюка про історію українського футболу. Це вперше у житті я читаю книжку про футбол, і вона для мене особлива. Останні рік-два Денис постійно розповідав мені про роботу над нею і це нагадувало ведення вагітності – я спостерігала пренатальний розвиток книжки). Першими читатиму фейлетони про футбол з галицьких газет початку ХХ сторіччя. У цій книжці багато гумору і чудові ілюстрації. І крута вінтажна футбольна термінологія, наприклад, форвардів сто років тому називали чільниками, ворота – брамами, кутовий – це наріжняк (бо грач, тобто, гравець, стає на розі поля, щоби вдарити).

З останнього прочитаного – нарешті, із запізненням, але “Непрості” Тараса Прохаська. До Прохаська мені просто треба було дорости, і цієї весни це сталося. Після травневого дощу і вина. Читаю “Непростих” і думаю, як чудово, що я не встигла всі найкращі сучасні тексти української літератури прочитати ще в академії. Їх небагато, це було реально. І я намагалася. Але всі тексти чекають свого часу. “Непрості” просто ховалися від мене доти, доки це було потрібно. З цієї книжки взяла надважливе, дещо магічне правило – “Не зраджувати своїх інтонацій”.

Йона Берґер, “Заразливий: Психологія вірусного маркетингу”. Захоплює спостерігати за розвитком сучасних інформаційних технологій, і як вони впливають на наше життя. Систематизувала свої міркування про те, які статті, малюнки і ролики поширюють найінтенсивніше. Берґер виводить основні правила, наприклад, “Люди діляться інформацією, яка створює їм позитивний імідж”. Вразив факт, що розповідаючи про вдалі вихідні, люди відчувають таку ж насолоду, як від подвійної порції шоколадного торта. І саме тому мені так приємно зараз розповідати про улюблені книжки.

Сподобався новий роман Юрія Винничука “Цензор снів”. Статтю про нього назвала “Секс, наркотики і кармонадлі”. У рецензії писала, що його варто читати вже заради самої мови. “Це якась некастрована радянською лінгвістичною каральною системою українська мова, яка ще й регенерує – заповнюючи у собі порожнини. Наприклад, авіакатастрофу він називає аеротрощею – за аналогією до кораблетрощі”.


Де, коли і як ти читаєш?


Зранку у ліжку, поки п’ю каву і намагаюся прокинутися. У метро: довга дорога – найбезтурботніший час, бо ти не мусиш нічого робити, і можна читати без зазрінь сумління. В потягах, купе – ідеально. Влітку – на річці і на веранді, яка виходить у садок з яблунями у бабусиній хаті в селі. На горищі, де пахне сіном. В кав’ярнях і парках. Вдома у всіх вільних куточках. Мрію про крісло-мішок для читання.


Чи є у тебе певна система для читання? (наприклад, зранку тільки нон-фікшн, або не менш як 50 сторінок на день тощо)


У мене досить хаотична запійна система – знайти книжку, яка мене захопить так, що не можу відірватися і читати до кінця. Потреба у читанні є постійна. Але не кожна книжка здатна мене так захопити. Не люблю романи, де є тільки вправне виконання жанру, і більше нічого – ні мови, ні глибини чи нових ідей. Втім, хочу цьогоріч запровадити певні системні елементи, наприклад, щоб серед читаних паралельно книжок завжди була одна іноземною мовою – англійською або польською.

З ритуалів – ведення читацького щоденника на Goodreads. Додаю туди українські книжки, пишу відгуки і дати читання. Наприкінці року він рахує, скільки ти сторінок прочитав серйозна мотивація. У грудні похапцем багато дочитувала – щоб більше було.


У тебе є домашня бібліотека? Скільки у ній книжок?


Порахувати складно, бо вона як Змій Горинич – одну голову відрубуєш, виростає три нових. Тобто, я постійно намагаюся позбуватися книжок, але нові з’являються швидше. Моя бібліотека нагадує готель для книжок. Деякі – мандрівники, що залишаються, доки їх не прочитають або так і підуть непрочитаними. Інші оселяються тут назавжди і мені здається, що я нікому їх не віддам.

12047094_657725704369807_9111124759616978573_n

Найлегше я розстаюся з новими прозовими книжками. Віддаю друзям чи в бібліотеки. У головній моїй книжковій шафі йде нещадна боротьба за простір, і поетичні книжки мають перевагу над прозовими, бо їх я ще буду перечитувати. Друга шафа – для мистецьких видань, на яких я поведена і віддавати нікому не збираюся. Там явне перенаселення полиць, але ці ряди я проріджувати не збираюся. Більше того, мистецькі книжечки вже анексували кілька сусідніх полиць. Віднедавна я відчуваю серйозну загрозу особистому простору з боку книжок. Це геополітична боротьба за життєвий простір – я чи книжки, і останні поки що ведуть у цій жорстокій грі.


Які книжки до вподоби більше, електронні чи паперові?


Це як запитувати, хто красивіше – брюнетки чи блондинки. Залежно від книжки. Хороша паперова книжка – як добре зрежисована вистава, де все продумано, текст, шрифти, ілюстрації, простір органічно переплітаються і доповнюють одне одного. Дуже комфортно зроблена нова збірка Оксани Забужко “І знов я влізаю в танк”. Микола Ковальчук використав для неї шрифт Андрія Шевченка “Бандера”. Люблю жовтуватий папір, легкий і цупкий. Люблю коштовні ілюстрації, як шекспірівські Гамлет і Ромео та Джульєтта Владислава Єрка. Але я усвідомлюю, що інколи книжка – це тільки текст, і вона залишить мені більше життєвого простору, якщо буде у кіндлі. Колись на форумі у Львові була на чудовій лекції, де йшлося, що зараз відбувається епохальний злам для книг. Востаннє подібний був, коли книжка втратила форму сувою і набула форми кодексу, тобто, звичної нам книжки зі сторінками. Тепер книжка – це цифровий текст, у якому можна здійснювати пошук. Можливо, трохи згодом книжка стане інформаційною хмарою – текст-плетиво внутрішніх та зовнішніх гіперпосилань з інтерактивними ілюстраціями. І на тлі такого напряму розвитку паперова книжка все більше рухатиметься у бік арт-об’єкта – унікального мистецького витвору, що існує у одному чи кількох примірниках. І коштує, відповідно, як твір мистецтва. Володіти яким – перевага.


Розкажи про декілька книжок, які стали ключовими у твоєму житті, які щось змінили?


Кожна книжка змінює щось у тобі. Жартую, що перша прочитана книжка залишає вплив на все життя. У мене це – “Коза-Дереза”, видана у “Веселці”.

Найбільше їх було у студентські роки, коли дірвалася до бібліотеки Києво-Могилянської академії, де я навчалася. Першою ж книжкою я взяла “Улісс” Джойса. Але за 2 тижні її потрібно було повернути, тому цю книжку я дочитала тільки після виходу українського перекладу. Між тим, я вкрала, тобто, символічно “виміняла” Джойса російською на двадцятку книжок, де були Шкляр, Жадан і Кокотюха, у бібліотеці Майдану. Книжка була з обсмаленим корінцем, уже десь пережила пожежу. Я подумала, що принесений мною Шкляр потрібний сільським бібліотекам більше, ніж Джойс, тому книжку не повертала. Цим врятувала її від погрому беркутівцями бібліотеки Майдану.

Сильний вплив мав Майк Йогансен із текстом “Як будується оповідання. Аналіза прозових зразків”. Для тих, хто пише – не тільки прозу, але й просто блоги чи статті – дуже корисно.

На це запитання є безліч відповідей, бо як може не змінити твій світ у юнацтві прочитання романів Андруховича, наприклад. Чи текст Вальтера Беньяміна “Мистецький твір у добу своєї технічної відтворюваності”. Чи вірші Жадана, почуті 15 років тому. Чи вірші Маяковського після нудних шкільних елегій про природу.


У тебе є улюблена цитата?


“Книжечки – це вітамінки для розуму”, (Кіт Інжир).


Ти любила читати в дитинстві? Яка книжка була найулюбленішою?


Дуже. З безлічі найулюбленіших зараз пригадаю ту, якої в мене ніколи не було, але читала уривки й дуже хотіла мати та прочитати повністю: “Тореадори з Васюківки” Всеволода Нестайка. Мрія збулася. Ще “Вибране” Ліни Костенко, які мені подарувала мама. Не знаю, де вона знайшла її тоді, років 20 тому, на жовтуватому папері.


У тебе є книжки, які ти радиш друзям/знайомим найбільше?


Колись навіть вигадувала професію – і-критик, індивідуальний критик і радник з питань книжок. Бо кожна людина вимагає індивідуального підходу, і їй потрібно радити саме ті книжки, які пасують її смакам, потребам, життєвим цінностям. Наприклад, роман Софії Андрухович “Фелікс Австрія” пречудова книжка, але раджу її тільки тим, хто це оцінить. Тому універсальних рецептів немає. Так само як не можна всім радити, наприклад, Чехова, бо це очевидно, що його треба читати, і дивно, якщо хтось цього не зробив досі. Хоча книжки приходять до нас саме в той час, коли нам це потрібно. Але є якісь поточні книжки, які сподобалися і хочу поділитися щастям прочитання. Торік, наприклад, це були “Дім з вітражем” Жанни Слоньовської – чудовий роман про Львів, який невдовзі вийде англійською, до речі. Також графічний роман “Діра” Сергія Захарова – світового рівня, на мою думку. Як він в арт-групі “Мурзилка” розставляв по окупованому Донецьку карикатури на режим ДНР, як потрапив у полон і зносив катування, як абсурдно його звільнили, а потім знову ув’язнили. Це правда про сучасну Україну, розказана такою мовою, що зрозуміють у світі. Його б рекомендувала іноземцям. А найкраще, що вийшло цьогоріч з короткої прози у нас – “Яйця динозавра” Олеся Ульяненка, воно дуже живе, трохи гнітюче, але насичене і кольорове, всі слова на своєму місці, є сюжети і несподівані теми, глибокі образи, майстерно виписані дуже кількома штрихами – лаконічними і точними.


В чию б домашню бібліотеку тобі було б цікаво було зазирнути, і чому?


До всіх людей, які мені цікаві. Втім, мені взагалі цікаві люди. У їхніх бібліотеках можна знайти несподівані книжки і потрощити собі всі стереотипи. Мені дуже цікаво, що у бібліотеці якогось сільського лікаря, професора вищої математики з КПІ чи домогосподарки з Горішніх Плавнів. Так ми дізнаємося про життя, про те, що насправді відбувається в головах людей. Чи справді у нашого уявного “масового читача” стоїть Андрій Кокотюха, чи все-таки досі Дарія Донцова? Чи читали нинішні старшокласниці Жадана і Андруховича?

Окремий інтерес, звісно, бібліотеки інтелектуалів, наприклад, Оксани Забужко. У її мові бувають такі вибагливо дібрані старовинні українські слова, цікаво, з яких вони книжок походять.

Усі фото із сторінки Facebook Олени Павлової. 


Читати: Володимир Єрмоленко для #ПроЧитання: “Бібліотека – це ніби квиток на кожен день у будь-яку точку світу”

Читати: #ПроЧитання: читацькі звички та улюблені книжки Тетяни Терен

Читати: #ПроЧитання: що і як читає Ірина Славінська

Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com

36 thoughts on “Олена Павлова для #ПроЧитання: “Моя бібліотека нагадує готель для книжок”

    Залишити відповідь