Про книжку “33 митці у трьох актах” Сари Торнтон

Фото автора: Дмитро Ларін

Ця книжка неймовірно важлива для розуміння того, що зараз відбувається із сучасним мистецтвом, і як поводяться сучасні митці. Адже Україна досі перебуває у культурному гетто, де великий суспільний резонанс викликають новини про концерти Наташі Корольової та свіжі висловлювання якоїсь радянської кінозірки 1970-х років. Сучасне ж мистецтво вважається збоченням пересичених мільярдерів, які наповнюють свої колекції напіврозкладеними коровами та розрізаними акулами для привертання уваги преси. Йдеться, звісно, про епатажні роботи Деміена Хьорста, які викликали серед вітчизняних поціновувачів мистецтва багато суперечок, але небагато з них мали для фахової розмови достатню аргументацію.

Збірка інтерв’ю та спостережень Сари Торнтон «33 митці в трьох актах» є певним дороговказом, який зовсім ненав’язливо дозволяє роззирнутися навколо і побачити, чим викликані ті чи інші тенденції у сучасному мистецтві і на чому ґрунтуються критерії його якості. Цінність цієї книжки в тому, що вона не формує світогляду, а лише пропонує багато версій, які можуть дати враження та приклади.

Книжка справляє враження, що більшість сучасних митців першого світу, тобто країн ліберального капіталізму, наслідують принцип французького модерніста Марселя Дюшана: “мистецтво – це не створення предметів, а насамперед – стиль життя”. Саме тому сучасні художники часто навіть не вміють малювати: вони створюють лише певну ідею, втілення якої вони довіряють спеціалістам. Найуспішніші митці, такі як американець Джеф Кунс, керують цілим офісом із ста двадцяти менеджерів та спеціалістів найширшого профілю, які здатні виготовити, розрекламувати та продати що завгодно. Продати – тут ключове слово, адже раніше Джеф Кунс працював брокером на біржі, і він добре володіє мистецтвом продажів. Одну з його робіт перепродували багато разів, поки її вартість не зросла з десятків тисяч до декількох мільйонів доларів. Йдеться про примітивну геометричну скульптуру, схожу на дитячу іграшку-зайчика. Китайський художник Ай Вейвей для створення одної зі своїх робіт винайняв 1600 робітників, які працювали над її створенням два з половиною роки. Весь цей час вони отримували непогану зарплату. Що ж вони створили? Сто мільйонів фарфорових копій звичайного соняшникового насіння, яке помічники Ай Вейвея розсипали по підлозі лондонської галереї Тейт Модерн. Кожна насіннинка, за словами митця, символізувала тринадцять китайців. Інша робота Ай Вейвея – це башта, складена з двох тисяч велосипедів.

Багато хто спитає: та хіба ж це мистецтво? Хіба можна вважати мистецтвом абсурдні витівки на кшталт розрізаної навпіл акули Хьорста? Це саме той випадок, коли треба відповідати питанням на питання: чи ті, хто не вважають це мистецтвом, є арт-дилерами, кураторами виставок, багатими покупцями або хоча би відвідувачами галереї Тейт Модерн? Ми можемо як завгодно критикувати світ сучасного мистецтва, але не можемо його ігнорувати, оскільки він має величезний економічний, соціальний та семантичний потенціал. У його створенні та споживанні задіяна величезна кількість людей, багато з робіт, що викликають у скептиків зневажливу посмішку вже встигли стати класикою жанру і породили цілу низку наслідувань.

Одне з вкрай важливих питань, які ставляться у цій книжці: як відрізнити справжнього митця від того, хто лише користується цим визначенням, грає роль митця? Виявляється, що це питання належить до далекого минулого, адже сьогодні мистецтво втратило чіткі визначення, більше ніхто не може із впевненістю сказати: це – мистецтво, а це – ні. Торнтон наводить цікавий приклад із парою геїв, які ще у 1970-ті роки проголосили себе живим твором мистецтва і з’являлися у галереях із самопрезентаціями. Очевидно, у тих, хто збереться сперечатися із ними, щоб довести хибність самої ідеї, що вони можуть бути мистецьким експонатом, просто забракне аргументів. Але якщо потрібні аргументи навіть і знайдуться, то що вони можуть спричинити? Заборону називати себе твором мистецтва через суд? Заборону на вхід до галерей?

Торнтон ще на початку книжки справедливо зауважує: єдиним критерієм якості сучасного мистецтва є його переконливість. Якщо митець достатньо переконливий для того, щоб зацікавити кураторів виставкових залів, арт-дилерів, арт-журналістів та багатих покупців, то його вважатимуть митцем, як би дивно та абсурдно не виглядали його твори. Автор книжки досліджує сучасні митецькі стратегії переконливості і, знайомлячись із ними, читачі розуміють, що значить бути переконливим сьогодні. Торнтон ніколи прямо не каже про шахрайство, але у розмові з деякими митцями часто виникає враження певної спекуляції, коли певним творам приписується надзначення, яке надає їм надвартість – як ринкову, так і семантичну. Цими спекуляціями займаються як самі митці, так і їхні піар-менеджери і чисельні агенти. Коли йдеться про химерне та іраціональне, то немає нічого дивного, що визначити його точну вартість неможливо. Покупці часто реагують на славу, моду, авторитет, а їх формує арт-ринок. Це окремий світ, потрапити в який ми можемо лише тоді, коли погодимось грати за його правилами.


Олег Шинкаренко – автор парадоксальних романів “Перші Українські Роботи” та “Кагарлик”, про які пишуть “The Guargian”, “The Economist”, “Index of Censorship”, і який, на думку критиків, являє собою “літературний Кубік Рубіка”, “претендує на цілковиту оригінальність” та має “насичену, густу, мов борщ, мову”. “Найпослідовніший абсурдист в сучасній українській літературі” створює легендарний подкаст “Філософський Барабан” для Громадського Радіо, в якому встигли взяти участь багато наших та закордонних інтелектуалів. Шинкаренко пише статті і літературну критику для декількох українських видань, а також для для The Daily Beast (Нью-Йорк), Institute for War & Peace Reporting (Лондон) та Future Challenges (Гамбург).

(Visited 149 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com