Поліна Кулакова: «Я пишу те, що мені подобається читати»

З кожним роком книги у жанрі трилер та горор стають все популярнішими серед українських читачів. Безперечно, секретом такого успіху є захоплюючий сюжет, який не відпускає до останньої сторінки. Письменницею, що розвиває жанр трилера в українському літпроцесі, є Поліна Кулакова – авторка двох романів «Я пам’ятатиму твоє обличчя» та «Корсо». В інтерв’ю письменниця розповіла чому обрала для себе саме такий тип літератури, як працювала над двома романами та що лягло у їхню основу.

Поліно, як давно ви пишете і чому виникла потреба звернутися до письма?

Зацікавленість до літературної творчості в мене з’явилася ще в школі, в 5 класі. Спочатку це було віршування. Справа в тому, що моя вчителька з української мови та літератури давала учням нашого класу різноманітні поетичні завдання. Комусь вдавалося, комусь ні. А от в мене саме тоді зародилось тяжіння до вираження думок на папері і я опинилася серед тих, чиї вірші друкували у місцевих газетах.

Згодом, у підлітковому віці я почала писати невеликі оповідання, в яких фантазувала про вампірів, привидів та іншу нечисть, яку люблять підлітки.

Два ваших романи «Я пам’ятаю твоє обличчя» і новий «Корсо» написані у жанрі трилер. Чому обрали для себе саме такий жанр літератури?

Відповідь на поверхні – я пишу те, що мені подобається читати. Я страшенно люблю книги з напруженим динамічним сюжетом, люблю розплутувати таємниці та отримувати дозу адреналіну під час читання. Та і окрім цього, трилерів серед сучасної української літератури дещо бракує.

Часто автори, які пишуть романи-трилери, в першу чергу роблять «ставку» на захоплюючий і напружений сюжет. Проте чи потрібно, на вашу думку, порушувати у таких книгах і важливі суспільні проблеми?

Поняття трилеру для мене є багатошаровим. Він може бути детективним, психологічним, соціальним, містичним і навіть гібридом перерахованого. На мою думку, це є дуже добре, коли попри динамічний сюжет та отриманий адреналін, читач має ще й над чим задуматися. В таких творах можна і треба органічно розповідати про гострі проблеми.

Хіба не найкраще проявляється людська сутність саме в екстремальних ситуаціях?

Хіба мало є в реальному житті ситуацій, які штовхають людей на злочини? Ось про це можна поговорити з читачем в трилері.

Чи мають ваші герої та історії прототипів? Розкажіть, будь ласка, як виникли задуми ваших двох книг.

«Я пам’ятатиму твоє обличчя» не має реального підґрунтя. Всі герої вигадані мною, хоча місцевість, яку я там описувала, частково взята з дитячих спогадів про село Мар’ямпіль Галицького району Івано-Франківської області. А сама ідея першої книги мені якось наснилася.

З «Корсо» трохи складніше. В основі книги лежить згадка про породу собак кане-корсо. Моя мама та вітчим колись мали стосунок до кінологічного клубу в Івано-Франківську. В нас вдома завжди були тварини й собаки зокрема. Батьки багато розповідали про цікаві породи, і з тих розмов одного дня я дізналася про існування кане-корсо. Вже в дорослому віці якось мені випала нагода зустрітись з таким песиком у Львові. І все, образ собаки героя книги заволодів мною! Окрім цього, тут ще описані епізоди, на які надихнув мене мій власний досвід.

Що найперше хочеться донести до своїх читачів?

Що читання – це цікаве й корисне заняття.

Чи можете уявити свого ідеального читача? Кому ви б із сміливістю могли порекомендувати почитати власні книги?

Під час писання першої книги я не дуже замислювалася над тим, для якого читача я це роблю. Я взагалі писала без будь-якої певності, чи книжка потрапить комусь в руки. А вже зараз, опираючись на досвід створення двох книг, я можу радити їх до читання тим, хто любить детективи, трилери, містику. Коло читачів моїх історій доволі широке – це і підлітки, і молодь, і навіть старше покоління. Дуже часто отримую зворотній зв’язок від людей за 50, і їм подобається.

Чи маєте ви своїх літературних вчителів? Які книги читаєте і що би порекомендували іншим?

Найбільшому впливу з боку художньої літератури я піддалася в старшій школі. Зараз я можу назвати три книги, котрі направили мене в те русло, в якому я зараз і перебуваю: це «Кері» Стівена Кінга, «Парфуми» Патріка Зюскінда та «Історик» Елізабет Костової. Але хочу зазначити, що в мене немає жодного автора, на якого мені хотілося б бути схожою. Ось чому я намагаюся поєднувати різні жанри в своїх текстах, додавати детективу, містики та соціальні питання.

Зараз я не обмежую своє читання якимсь конкретним жанром. Намагаюся чергувати перекладну і українську літературу, міняти напрямки від улюблених детективів до драм, історії, психології. Так би і радила іншим – пробувати читати якомога більше різного.

Читати: Ґіліян Флінн. Загублена: історія божевільного шлюбу
Читати: Літо детективів: новинки + класика 
Читати: «Загублена» vs «Мовчазна дружина»
Читати: #ДвіДумки про другий роман Поли Гоукінз «Глибоко під водою»

Розмовляла Мар’яна Зеленюк
Усі фото надані Поліною Кулаковою