Чи готові ви повернутися у минуле і прожити час, коли батьки були молодими?
Репортажі Вітольда Шабловського — якісна література для тих, хто цікавиться цим жанром. Тому кожна його книга, перекладена українською, — must read для мене.
Сам Вітольд працює у «Gazeta Wyborcza», для якої пише тексти з різних куточків світу. Українською у видавництві «Темпора» виходили його книги «Убивця з міста абрикосів» про Туреччину та «Танечні ведмеді» про трансформаційні процеси у колишніх соціалістичних республіках. А також книжка про Волинську трагедію у Видавництві Старого Лева «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині».
Читати: Танцюючі ведмеді, якими є всі ми
«Наша маленька ПНР» незвична як мінімум з двох причин. По-перше, Шабловський написав її не сам, а з дружиною — теж журналісткою Ізабелою Мейзою. А, по-друге, центральні герої тексту — самі автори.
Ця книга — зразок доволі рідкісного навіть у світовій літературі жанру перевтілення. Шабловський і Мейза вирішили на півроку «переїхати» до Польської Народної Республіки зразка 1981 року. І прожити цей час максимально наближеного до того як це було з їхніми батьками.
Обоє авторів зі скурпульозністю описують перебіг експерименту і різні його складові: як вони шукали потрібне помешкання, як змінили машину, раціон, відпочивали, працювали, спілкувалися з друзями. Якби хтось з читачів захотів повторити їхній виклик, «Наша маленька ПНР» була б йому за інструкцію.
Хоч Шабловський і Мейза описують свій досвід, книга містить багато зрізів тієї доби. Це і свідчення відомих людей щодо побуту, цитування журналів тих років та свідчення сучасників, які ще пам’ятають ту країну.
Деколи розповіді доходять до абсурду. Так, багато чого у сучасній капіталістичній Польщі важко відтворити. Наприклад, продаж продукції за талонами чи стояння у чергах заради якогось товару. Тому журналісти доходили до лайфхаків: пропонували в магазинах талони разом з грошима за товар, а чергу створювали самі, повільно підходячи до торгової точки.
Але багато в чому це і сумний досвід. Особливо розчулює лист Вітольда до вже вмираючого від раку колишнього диктатора Ярузельського. Написаний він 30-річчя від дня проголошення військового стану і це дуже емоційний текст, де Шабловський підсумовує п’ять місяців перебування у державі генерала.
Хочеться відзначити як події в Україні за останні три роки змінили відношення до назви книги. Якщо у 2013-ому, коли вона вийшла друком, ніхто б і не звернув увагу на абревіатуру, то зараз «ПНР» — це щось вороже і незрозуміле. Тому мої сусіди по вагону з насторогою поглядали на мене і обкладинку цієї репортажистики.
Не знаю, чи може бути подібна книга в Україні. Чи передадуть старі журнали та очевидці 80-х років побут радянського українця, який ще реально відтворити? Та і чи варто це робити? Шабловський і Мейза «повернулися» у капіталістичну Польщу з полегшенням. Наврядчи вони захочуть ще раз повторювати свій експеримент. А тим, хто не готовий до подібного екстріму, можна просто прочитати їхню книгу. Ефект присутності гарантований.
Для кого: любителів репортажистики, істориків, та тим, хто сумує за радянським минулим.
Схожі книги: «Убивця з міста абрикосів», «Танечні ведмеді» та новинка від Вітольда Шабловського «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині».
377 thoughts on “Подорож на 36 років тому до Польщі без «ДеЛоріан» і Марті Макфлая”