Прочитати світ. По книжці із кожної із 196 країн

Письменниця Енн Морган поставила собі за мету прочитати книжки із усіх країн світу за один рік. Вона розповіла про досвід такого читання, та що завдяки ньому дізналась.

Я звикла себе сприймати, як космополітичну особистість, але мої книжкові полиці говорили про інше. Крім індійських романів та дивних австралійських і південноафриканських книжок, моя літературна колекція складалась лише із британських та американських творів. Гірше того, у мене навіть нічого не було із перекладів. Моє читання обмежувалось лише читанням англомовних авторів.

Тож, на початку 2012 року, я вирішила спробувати прочитати по книжці із кожної країни (195 держав, визнаних ООН, і ще один колишній член ООН – Тайвань) за рік, та зрозуміти, що я втрачаю.

У мене виникла підозра, що навряд чи книжки представників усіх країн я зможу знайти у місцевій книгарні, тож вирішила звернутись за допомогою до інших. Для цього створина блог A Year of Reading the World, і запитала в читачів: які книжки із різних країн світу я можу прочитати англійською.

Відповідей було багацько. Люди щиро захопились цією ідеєю і запропонували допомогу. Деякі радили книжки із рідних країн. Інші витрачали власний час, щоб знайти потрібні мені книжки. До того ж, декілька письменників із Туркменістану – Ак Велсапар та з Панами Хуан Давид Морган надіслали мені ще неопубліковані переклади своїх книжок, та надали можливість прочитати їхні роботи, недоступні для 62% британців, які володіють лише англійською. Але навіть із такою командою бібліофілів цей пошук був не таким легким. Для початку, лише 4,5% перекладів на англійську видані у Великій Британії та Ірландії, тож отримання англомовних версій потребувало надзвичайних умінь.

Маленькі держави

Найбільше це стосується франкомовних та португаломовних африканських країн. Щодо Коморських островів, Мадагаскару, Гвінеї-Бісау та Мозамбіку – я покладалась лише на неопубліковані рукописи. А коли справа дійшла до маленького острову Сан-Томе і Принсіпі, прийшлось долучити групу волонтерів з Європи та США, які переклали збірку оповідань письменниці Олінди Бежи, щоб я змогла її прочитати.

Також є багато місць, де історії не пишуться. На Маршаллових островах, для прикладу, вам скоріш за все буде потрібен дозвіл, щоб послухати історії місцевих оповідачів, замість того, щоб придбати книжку. У Нігері легенди є справою народу гріот. Їх вчать місцевій історії, легендам, музиці із семирічного віку. Письмових версій цих легенд дуже мало, і вони знаходяться далеко один від одного. Тож, єдине, що залишається – слухати.

А крім того, палки в колеса мені вставляла політика. Наприклад, заснована 9 липня 2011 року держава Південний Судан – на щастя місцевим громадянам, які жили роками у стані громадянської війни – теж стала для мене викликом.  Без доріг, лікарень, шкіл та елементарної інфраструктури, щойно заснована держава не мала жодної опублікованої книжки. Якби не випадкове знайомство із письменницею Джулією Дуані, яка написала на замовлення оповідання, мені прийшлось би летіти до столиці Південного Судану – Джуби, щоб знайти когось, хто б міг би мені розповісти історію він-на-віч.

Більш того, такі завдання забирали більше часу, ніж саме читання та писання про нього. І призводили до того, що не одну ніч, я сиділа і думала про те, що вляпалась і не встигаю читати одну книжку за 1,87 дні.

Література робить світ реальним

Але зусилля були варті того. Після того, як я пройшла шлях крізь планетарні літературні ландшафти, дивні речі почали ставатись в моєму житті. Крім моєї диванної подорожі, я зрозуміла, що відвідала ще  й ментальний простір оповідачів. Із письменником із Бутану – Кунзангом Чоденом, я не лише відвідала екзотичні храми, але й подивилась на світ очима місцевих буддистів. Подорожуючи фантазіями Галсана Чинага, я блукала із стурбованим хлопчиком-пастухом в Алтайських горах в Монголії. Із гідом Ню Ню Ї я відвідала релігійний фестиваль в М’янмі, але із перспективи медіуму трансгендерного середовища.

Завдяки талановитим письменникам, я відкрила для себе, те, що рідко який мандрівник міг би для себе відкрити. Це читання перенесло мене в думки людей, які живуть дуже далеко, і показало мені світ їхніми очима. Це набагато потужніше, ніж тисячі новин. Ці історії не лише відкрили мені очі на спосіб життя в різних країнах, але відкрили моє серце до їх відчуттів.

А це в свою чергу змінило спосіб мого мислення. Через читаня історій разом із шанувальниками моєї ідеї, я зрозуміла, що не є ізольованою особистістю, а на противагу є частиною мережі, яка охоплює усю планету.

Одна за одною, країни в списку ставали інтелектуальними вправами, тож початок року перетворився на період життя, сміху, любові, люті, надії та страху. Місця, які були для мене екзотичними та віддаленими – стали для мене близькими. Місцями, з якими тепер я можу себе ідентифікувати. І найважливіше, що я вивчила – це те, що художня література робить світ реальним.

Усі книжки, які прочитала Енн Морган можна переглянути за посиланням.

Джерело: bbc.com