Після третього дзвінка вхід до зали забороняється. Уривок із нової книжки Оксани Забужко

Фото: uzhgorod.net.ua/ Валентин Кузан

Зібрання найяскравіших зразків малої прози за три десятиліття — від найуспішнішої української авторки. Читач знайде тут як визнані шедеври, перекладені багатьма мовами та поставлені на численних європейських сценах («Інопланетянка», «Дівчатка», «Казка про калинову сопілку»), так і маловідомі юнацькі спроби письменниці в різних прозових жанрах.


Завершує книжку нова, щойно дописана повість, у якій драма непорозуміння між матір’ю й дочкою стає своєрідним підсумком історії цілого покоління — «покоління відкладеної війни». Книжка нещодавно вийшла у видавництві Комора. Незабаром у продажу.

Читати: Топ-10 книжок Оксани Забужко до Дня народження письменниці


Zabuzhko_Dzvinok_3 (1)

Уривок із повісті «Книга буття»


Вони сиділи на березі річки на підстеленому пластиковому простирадлі. Заходило сонце, і каламутно-жовті води горіли бентежним багряним відсвітом.

Авель проковтнув клубок у горлі. Щось із ним діялося о цій порі — колись він навіть консультувався був у Психоконтролера, але, крім звичайних і абсолютно ялових стимрацактів (1), той так і не потрапив нічого порадити. Втім, Авелеві вже віддавна подобалися ці нефункціональні емоційні збурення — коли перед лицем навзахіднього сонця і таємничої вселенської тиші, такої, наче світ переводить подих між днем і вечором, на очі навертаються сльози, і хочеться… хочеться… хочеться…
Чого? Він не знав. Не було таких слів у мові.

Авель простягнув руку й обережно торкнувся оголеного коліна дівчини. Ада повернула до нього обличчя, всміхнулася повільними губами, і він мов перейнявся її затамованим віддихом, відчув, як вона тремтить од внутрішнього жару. Гладенькі, з синювато-воронованим переливом чорні коси обливали її до пояса, залишаючи відкритою тільки затінену ніжну шию, — дивлячись на делікатну темно-шовкову западинку між ключицями, Авель переживав щось цілком незрозуміле, несхоже на нормальне функціональне бажання мужчини: це був щемкий острах завдати Аді болю і водночас — прагнення цілим єством затулити її від будь-якого болю, будь-яких ураз… Цьому теж не було назви, але він не став би розповідати про це навіть Психоконтролерові.

Рука його посунулася вище по дівочому стегну, відчуваючи, як воно напружується. Крізь гупання крові під черепом Авель почув глибоке Адине зітхання — вона потяглася до нього, і в голові хлопцеві заоберталися, зашпортуючись зубцями, незримі шестірні, викрешуючи з свідомости ритуальну фразу, що її кожен мужчина Цивілізації мусить вимовити, вступаючи в Шлюбний Зв’язок з Цивілізованою жінкою:

— Я тебе хочу!..

Хотілося додати ще щось, але він не вмів. Даючи згоду на Шлюбний Зв’язок, Ада відкинулася на простирадло, очі їй вогко блищали, волосся розметалося по пластику, як по лабораторному склу… Авель, задихаючись од надміру того, чому не було назви, нахилився над дівчиною, Адині руки гарячими звірятками побігли йому по грудях, сторожко обмацали стан, перетягнутий ременем із важкою кобурою, спустилися нижче… І тут до Авеля долинув її схвильований грудний шепіт:

— А ти вже вбив людину?

Триста рентген вам у печінки!..

Авель підвівся і сів, немов оглушений.

Як він міг забути? І як узагалі забував з Адою про свою соціальну неповноцінність, хоч уже сам вигляд цієї дівчини, надто коли вона в сріблястому трико виходить із мобіля, мав би витвережувати його, як ляпас, мав би нагадувати, що він, Авель, — всього-на-всього переросток, який досі не пройшов Ініціації, а отже, жодна дітородна жінка в цілій Цивілізації не вступить із ним навіть ув одноразовий Шлюбний Зв’язок, фізіологічні ж потреби він, мов той каліка — ПДП (2), мусить в борделі з біороботами!.. Біороботи випускалися двох серій — блондинки й брюнетки, але в ліжку всі функціонували за тією самою програмою: однаково пригорталися, однаково дрижали, однаково стогнали й скрикували, — якось, заблукавши в коридорах борделю, він прочинив двері не в ту кімнату і вгледів там, серед лікарняної білості та нікельованого блиску, подобу операційного столу з напіврозібраною брюнеткою на ньому: щось нестерпно яскраве, м’ясно-червоно-жовте, як грубо розмальований анатомічний препарат, обпекло йому зір, одна нога була хтиво вивернута, лоно розверзте і розтяте, наче ґвалтівник витяг із безголового тіла нутрощі… Авель прожогом вискочив у коридор і виблював у найближчий пластиковий кошик. Більше він до борделю не заходив.

Ще в початковій школі Психоконтролери зафіксували в нього гіпертрофовану емпатичну чутливість. Коли на заняттях із освоєння природи малюки відривали метеликам крильця, маленький Авель щулився, бо йому терпли кінцівки. Згодом, уже підлітком, на стрільбиську, де він уперше навіч побачив живих варварів — їх привезли як навчальні знаряддя, коли діти Цивілізації проходили стрільбу по рухомих мішенях, — Авель ніяк не міг натиснути на гашетку винищувача, а впіймавши на собі погляд Соціалізатора-наставника, пальнув навмання, в повітря. Усі варвари, тільки-но опинившись на волі, відразу кинулися навтікача, геть із загородженого квадрата — до широко відкритої брами, за якою зеленів синтетичний ліс (полігон було спроектовано так, аби вони не могли помітити тих, що засіли зі зброєю в криївці), — і лише один, кремезної селянської статури бородань у картатій сорочці, опустився навколішки там, де стояв, і закляк, склавши долоні докупи. Юний Авель вдивлявся в його порите зморшками обличчя, майже впритул наближене оптичним прицілом: варвар ворушив губами, заплющивши очі, — до кого він примовляв, адже всі його одноплемінці розбіглися?.. Здалось тоді Авелеві, наче в дивному виразі варварського лиця, що розгладжувалося, мов… мов розвиднялося! — поки він ото так, невідомо до кого, промовляв, проступає щось страшно знайоме — щось таке, що часами заполоняло й Авеля — чи то навзаході сонця, чи вдосвіта на злітному майданчику, коли, тремтячи від холоду, дивишся з найвищого даху на розтягнений до обрію, німотний, занурений у неосілі фіолетові дими Центр Цивілізації, званий Едемом — тільки він, Авель, не знав, як це висловити, а цей варвар, що ж, виходить, знав?..

Чи не тоді закралося в свідомість Авелю найабсурдніше з усіх можливих нефункціональних бажань Цивілізованої людини — порозумітися з варваром?.. Того бороданя вбив, здається, Каїн: повітря, розігріте вогненними пірокульками, що наздоганяли розсипаних по полігону втікачів, коливалося, мов при безфокусній зйомці, і бородань підвівся на рівні, обличчя йому червоно пульсувало, осяяне численними безгучними спалахами, і зняв руки до неба, і щось закричав горловим голосом — а що в Правилах значилося: перш ніж убити варвара, треба змусити його побігти, в найгіршому випадку — виявити аґресивність, то варварські дії цілком підпадали під кваліфікацію аґресивних, і Каїн, спритний, тямущий Каїн, певно, так собі й зметикував, бо тої ж миті його винищувач випустив довгу, плавку чергу пірокульок, і бородань, неприродно змахнувши руками, став завалюватися набік — картата сорочка на ньому тліла іржаво-вугільними плямами, що швидко розтікалися, за кілька хвилин перетворивши варвара на суцільну чорну головешку — величезна перевага пірокуль полягала в їхній гігієнічності: поціляння плюс негайне спалення трупа, і от уже — все, тільки розворушена вітром купка попелу темніє на зеленому полігонному моріжку… Авель, покинувши винищувача, вхопивсь обіруч за горло й мляво зчудувався, що — живий: щось-бо, вкупі з цим варваром, згоріло в ньому самому.

Гіпертрофована емпатична чутливість, авжеж. Та ще й ускладнена нефункціональними емоційними збуреннями. І як його з таким комплексом пройти Ініціацію, прилучитися до Фаху, вступати у Шлюбні Зв’язки? Мужчина, який ризикує зачати дитину, не виконавши перед тим річного Нормативу з Убивства, не просто ставить під загрозу демографічний баланс Цивілізації — він порушує одне з Правил, а відтак наражає на знищення не лише себе, а й партнерку. Ада, Ада, Ада…

Дівчина давно вже пішла, а він усе сидів над річкою — в сутінках вона переблискувала так, наче була ще жива і в ній от-от мала скинутися рибина. Ритмічно розгойдуючись, Авель безупинно повторював, приплющивши змучені за день очі: Ада, Ада, Ада, Ада, — аж доки це слово остаточно втратило будь-який сенс.

Дивно, проте від того Авелеві начеб трохи полегшало.

1 Стимрацакти — стимулятори раціональної активности.

2ПДП, педепешник — Позбавлений Дітородного Права


Оксана Забужко. Після третього дзвінка вхід до зали забороняється. Оповідання та повісті.— К.:КОМОРА, 2017.— 416 с.


Купити книжку в Yakaboo

(Visited 206 times, 2 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)