Нобелівська промова Боба Ділана. «У мене не було часу запитати себе: “А мої пісні – це література?”»

Фото: Mario Anzuoni / Reuters / Scanpix / LETA

10 грудня в Стокгольмі нагородили Нобелівською премією з літератури за 2016 рік – Боба Ділана, одного з найважливіших людей в історії рок-музики. Сам Ділан на церемонію вручення премії приїхати не зміг (його пісню «A Hard Rain’s A-Gonna Fall» заспівала Патті Сміт), але надіслав лист зі своєю Нобелівської промовою. «Медуза» публікує її повний переклад.


“Усім доброго вечора. Я гаряче вітаю всіх членів Шведської Академії та всіх інших шанованих гостей сьогоднішньої церемонії.

Я шкодую, що не можу бути сьогодні разом з вами, але, будь ласка, знайте, що душею я з вами й що для мене отримати таку престижну нагороду – величезна честь. Я ніколи не міг уявити або припустити, що мені вручать Нобелівську премію з літератури. З самого дитинства я читав і вбирав твори тих, хто був раніше визнаний гідним цієї регалії: [Редьярда] Кіплінга, [Бернарда] Шоу, Томаса Манна, Перла Бака, Альбера Камю, [Ернеста] Хемінгуея. Ці гіганти літератури, чиї книги тепер вивчають у школах, зберігають в бібліотеках по всьому світу та обговорюють з шанобливістю, завжди справляли на мене глибоке враження. Те, що тепер моє ім’я буде з ними в одному списку, по-справжньому неймовірно.

Я не знаю, чи думали ці чоловіки й жінки про Нобелівську премію. Але я думаю, що кожен, хто десь на планеті пише книгу, вірш або п’єсу, може в глибині душі таємно мріяти про неї. Можливо, ця мрія захована так глибоко всередині, що вони й самі не знають про неї.

Якби хтось колись сказав мені, що у мене є хоч найменший шанс виграти Нобелівську премію, я б вирішив, що ймовірність цього приблизно така ж, як опинитися на Місяці. Щиро кажучи: в рік, коли я народився, і ще кілька років після цього не було людини в світі, яку б визнали гідною Нобелівської премії (з 1940 до 1943 року Нобелівська премія не вручалася; Ділан народився в 1941-му – Прим. «Медузи »). Загалом, я розумію, що я у виключній компанії – м’яко кажучи.

Коли я отримав цю дивну новину, я був в дорозі, і мені знадобилося більше, ніж кілька хвилин, щоб належним чином осмислити її. Я почав думати про великого письменника Вільяма Шекспіра. Гадаю, він вважав себе драматургом. Думка про те, що він займається літературою, навряд чи приходила йому в голову. Його слова писалися для сцени. Їх потрібно було вимовляти вголос, а не читати. Коли він складав «Гамлета», я впевнений, що він думав про те, що: «Які актори підходять для цих ролей?» «Як це ставити?» «Дія точно має відбуватися в Данії?» Його творче бачення та амбіції, безумовно, більше всього турбували його, але існували й буденні проблеми, з якими треба було розібратися. «Чи вистачає у нас грошей?» «У нас достатньо хороші місця для спонсорів?» «Де взяти череп?» Готовий посперечатися, що останнє, про що думав Шекспір, було питання: «А це література?»

Коли я підлітком почав писати пісні, і навіть коли мої здібності стали отримувати певне визнання, я не мріяв про якусь особливу долю для цих пісень. Я думав, що вони можуть звучати в кав’ярнях чи барах, коли-небудь, можливо, в залах на зразок Карнегі-холу [в Нью-Йорку] і «Лондон Палладіум». У найсміливіших мріях я уявляв, що записую альбом і чую свої пісні по радіо. Такий поворот подій уявлявся мені по-справжньому великою нагородою. Записувати платівки та чути себе по радіо означає, що тебе слухають багато людей і що у тебе може з’явитися можливість продовжувати робити те, що почав.

Що ж, я роблю те, що почав, вже дуже довго. Я записав десятки альбомів і зіграв тисячі концертів по всьому світу. Але життєвий центр всього, що я роблю, – це мої пісні. Схоже, вони знайшли своє місце в житті багатьох людей у багатьох різних культурах. Я вдячний їм за це.

Але є одна річ, яку я повинен сказати. Я грав живцем для 50 тисяч чоловік і для 50 осіб, і я можу сказати вам, що для 50 осіб грати важче. 50 тисяч осіб перетворюються в єдиний організм, а п’ятдесят – ні. У кожного слухача своя, окрема особистість, свій власний світ. Вони можуть сприймати речі більш ясно. Твоя щирість і те, як вона співвідноситься з твоїм талантом, дійсно проходять випробування. Я усвідомлюю те, що зовсім небагато людей входять до Нобелівського комітету.

Але, як це було й у Шекспіра, моя голова занадто часто зайнята моїми творчими амбіціями та намаганнями розібратися з різними життєвими справами. «Хто з музикантів краще зіграє ці пісні?» «Чи записую я їх у правильній студії?» «Чи правильно обрана тональність для пісні?» Деякі речі не змінюються навіть за чотириста років.

І ніколи в житті у мене не було часу запитати себе: «А мої пісні – це література?»

Так що, я говорю величезне спасибі Шведській Академії – і за те, що вона витратила час на те, щоб відповісти на це питання, і за те, що ця відповідь виявилася такою прекрасною.

Бажаю вам всього найкращого,

Боб Ділан»

Джерело: «Медуза»


Читати: 10 найцікавіших фактів про Боба Ділана

Читати: Тест: Чи вгадаєте ви твір нобелівського лауреата за цитатою?

(Visited 293 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com