Неповторна магія старенького кладовища

В житті практично кожної дитини (ну, принаймі таких більшість) настає момент, коли їй починає подобатись боятись. В мене, наприклад, таке відчуття з’явилось в тринадцять (зрештою, з часом воно зникло і я тепер зовсім не хочу боятись), в моєї сестри – в одинадцять. Саме тоді й виникає нестримне бажання знайти будь-які жаскі фільми чи книги, щоб побоятись в своє задоволення. Проте тут треба знати межу, адже психіка підлітка занадто вразлива і він може в певний момент перестати контролювати свій уявний страх. Якими ж тоді повинні бути лякачки для дітей?


Як на мене, для цього чудово підходять книги Ніла Ґеймана, написані ним для його ж дітей. Вони в міру страшні, повчальні та добрі водночас. Це стосується зокрема його роману «Книга кладовища», за який письменник отримав у 2009 році Медаль Ньюбері – престижну американську премію в галузі дитячої літератури.


Заворожує неповторною атмосферою затишку та таємниці


Ніл Ґейман в своїй «Книзі кладовища» в захопливій формі розповідає про маленького хлопчика Ніхто Овенса, родину якого жорстоко вбили, а йому самому загрожує смертельна небезпека від рук загадкового вбивці на ім’я Джек. Тієї зловісної ночі, коли сталося це жахливе вбивство, провидіння приводить дворічного хлопчика на кладовище, де його мертві жителі беруть беззахисного малюка під свій захист і оточують такою турботою та любов’ю, на яку здатен не кожен живий.

Взагалі я не люблю кладовищ. Мені там дуже незатишно. Особливо це стосується нових місць захоронень, яким лише декілька десятків років. Проте в книзі Ніла Ґеймана кладовище мене заворожило своєю давньою історією, неповторною атмосферою затишку та таємниці, де кожен наступний день схожий на попередній, а його жителі – добрі, порядні та розумні. Вони ніколи не розчарують вас, адже приречені на незмінність. Можливо, саме тому вони щиро полюбили маленького Ніхто, бо в їхньому царстві постійності цей хлопчик може їх ще дивувати, розчаровувати, вражати та забавляти, даючи саме цим змогу відчути себе не такими мертвими, якими вони є насправді, та комусь потрібними.

Ідея сюжету книги запозичена із «Книги джунглів» Редьярда Кіплінґа, яку Ґейман в дитинстві особливо полюбляв перечитувати. Складається роман із коротких закінчених історій з життя Ніхто Овенса, тобто певних етапів його життя, протягом яких він набирається досвіду та навчається життєвої мудрості.


Бракує майстерності довести до кінця захоплюючі сюжетні моменти


Як на мене, ідеальний вік для читання «Книги кладовища» – 12-15 років, бо насправді для дорослого ця книга може виявитися дещо за слабенькою. В основному вона передбачувана, але від неї все-таки віє свіжістю. Хоч не хоч, але мушу визнати, що, попри крутезні сюжети, Нілу Ґейману бракує елементарної майстерності довести до кінця певні захоплюючі сюжетні моменти, про що він сам натякає в післямові до роману. Саме тому книга в цілому є зовсім нестрашною, навряд чи діти будуть нею сильно (або взагалі чи будуть) налякані.

Читати: Книга кладовища. П’ять книг Ніла Ґеймана вийдуть українською (уривок із першого видання)

Проте, на мою скромну думку, її цінність полягає в іншому, вона покликана доступно та захопливо пояснити підліткам ті буденні поняття, з якими вони зіштовхуються мало не щодня. Тому, з огляду на це, «Книгу кладовища» можна вважати ще й повчальною. Тут, зокрема, можна принаймі спробувати навчитись не боятись мертвих, адже, як виявляється, живі люди є значно небезпечнішими та жахливішими, зрозуміти всю безглуздість самогубства, тому що мертвий вже нічого не може змінити в своєму житті, а також можна несподівано виявити для себе якими часом важливими і потрібними бувають здавалось непотрібні тобі знання.


Не хочеться продовження, щоб не зруйнувати її чарівність


Завдяки незвичному сюжету та теплим стосункам між персонажами роману, мені це стареньке кладовище та його жителі дуже полюбились, тому зовсім не хотілось прощатися з ними, коли книга закінчилася. Але, як і кожна казка, вона повинна була закінчитись, і перед головним героєм постали нескінченні невідомі обрії, які ще доведеться йому здолати.

Читати: Yakaboo з’явився на Youtube! Перші відео від буктюберів Люди Дмитрук та Книги Ейбона

Проте я вважаю, що «Книга кладовища» – це одна з тих книг, коли такого здавалось би бажаного продовження насправді зовсім й не хочеться, щоб не зруйнувати всю її попередню чарівність непотрібною нікому життєвою банальністю. І хоч я зовсім не люблю лякачок, ця книга стала для мене дійсно новим та цікавим читацьким досвідом та незабутньою чарівною пригодою.


Мар’яна Глинка

(Visited 109 times, 1 visits today)
Мар'яна Глинка
Мар'яна Глинка
Фейсбучний блогер, запекла книголюбка з самого малечку. Обожнюю похмурі дощові дні, бо вони ідеально пасують для вдумливого читання. Люблю рекомендувати книги незнайомим людям та відкривати для себе нові літературні шедеври. Затятий книжковий шопоголік. Хобі: читання, випікання та вишивання.
https://www.facebook.com/profile.php?id=100008334193205