На нелюдській землі. Уривок із книжки

Юзеф Чапський (1896, Прага – 1993, Мезон-Ляфіт) – видатний польський художник і письменник, довголітній співробітник паризького часопису «Культура», редагованого Єжи Ґедройцем. Життя Чапського було сповнене важких випробувань і значних творчих звершень. У спогадах «На нелюдській землі» він описує один із найдраматичніших його періодів, від 1939 до 1945 року, коли митцеві довелося зазнати совєтського полону й таборів, а відтак брати участь у організації Польської армії генерала Андерса, її евакуації на Близький Схід і битві при Монте-Кассіно. Важливим завданням Чапського в Польській армії був пошук пропалих безвісти більш як 10000 польських офіцерів, як потім з’ясувалося, – розстріляних без суду і слідства совєтами в Катині. Фільм «Катинь» Анджея Вайди значною мірою став творчим переосмисленням розмов режисера з Юзефом Чапським.

Придбати книжку в Yakaboo


Фрагмент


ГУЛАГ

(уривок із розділу)

Мене ввічливо прийняли під тим самим, зазвичай «ручної роботи», величезним портретом Сталіна в робочій куртці, і запевнили, що тут жодного ГУЛАГу немає, ручалися, що мене, мабуть, ввели в оману. Я не здаюся, повертаючись назад, захожу в інші установи з тим самим питанням. Несподівано якийсь вахтер спокійнісінько дає мені адресу того ГУЛАГу. Я відразу ж поспішаю туди.

Скромний будинок без таблички, холодні сіни з кам’яними сходами, потім вузькі сходи на третій поверх. За добре ізольованими волосінню і клейонкою дверима тепле просторе мешкання, де розташоване бюро начальника ГУЛАГу генерала Насєдкіна, господаря життя і смерті не мало й не багато – двадцяти мільйонів людей. Тут дуже тепло, добре одягнена секретарка розподіляє енкаведистські пайки. Є закордонні консерви, якісь пляшки і, здається, навіть шоколад. Я недовго чекав, передав листа – і за деякий час мене запросили до кабінету начальника.

Генерал Насєдкін дуже огрядний, одягнений у мундир з якісної тканини, приймає мене з ввічливою усмішкою на виголеному обличчі. Він нагадує генерала з царських часів. На столі перед ним лежить лист генерала Андерса. Делікатно витиснений білий орел. Нам прислали з Лондона кілька пачок такого паперу, в Росії ми забули, що існує папір такої якості.

Перше речення листа: «За наказом Сталіна…», його ошелешення від мого несподіваного візиту дозволяє мені легше почати розмову. Над генералом висить велика мапа всієї Росії, на яку я жадібно і якомога непомітніше кидаю оком. На ній позначені крапками всі пункти, де розташовані табори із в’язнями, найбільші скупчення позначені великими зірками, інші – меншими, крім того, є ще кола і колечка. Я встиг зауважити, що найбільші скупчення – на Кольському півострові, в Комі і на Колимі.

Крім того, ще одна велика зірка була в районі Якутська і Верхоянська; Верхоянськ – це найхолодніше місто в Сибіру, воно розташоване, як мені казали, на «полюсі холоду». Зірка у Верхоянську була такою ж завбільшки, як зірка на Магадані. Про Магадан же я знав, що це найбільший вантажний порт для Колими. Я знав, що через цей порт проходить більшість із сотень тисяч ув’язнених, яких перевозять на колимські шахти, на будівництво аеродромів.

Я описую Насєдкіну всю справу трьох таборів. Генерал товстою рукою гладить добре виголене підборіддя і вдає, що справді нічого про цю справу не знає. Дивлячись на нього на тлі сузір’їв, які позначають табори, я розумію, якою дрібною мала видаватися йому ця справа. Генерал каже, що навесні 1940 року, тобто під час ліквідації цих таборів, він іще не був начальником ГУЛАГу, не пригадує собі, щоб ці люди були у нього, оскільки не має під собою ніяких військовополонених, а лише рабочие, трудовые лагеря, тобто людей, засуджених за ті чи інші правопорушення.

– Навіть якби там були польські офіцери, – сказав мені генерал, – вони працюють у мене не як офіцери, а як засуджені за ті чи інші злочини.

Я намагаюся говорити переконливим, «совєтським» тоном, кажу ввічливо, наскільки це можливо, що неповернення ув’язнених, нехтування наказом Сталіна, «пахне саботажем». Генерал бере телефон і дзвонить у бюро свого підлеглого, говорить, що по приказу товарища Сталина треба з’ясувати, чи у підлеглих йому таборах перебувають вищезгадані ув’язнені.

Я намагаюся з’ясувати, чи не слід шукати наших колег на Землі Франца-Йосифа. Про висилання на Нову Землю і Землю Франца-Йосифа я тоді чув з кількох джерел, але завжди з третіх уст. Генерал ручався мені, що на ці острови нікого не висилав. Однак обережно додав: якщо там є табори, то це, можливо, табори полонених у строгому сенсі цього слова, які не входять до його компетенції.

Я хотів під час свого візиту також дізнатися долю товаришів, про яких до нас дуже звивистими шляхами доходили чутки, що вони живі. Зокрема про доктора Левіту, видатного варшавського хірурга, який був разом зі мною у Старобільську і пропав разом з іншими товаришами з того табору. Саме прийшла до мене звістка через Америку і Лондон, що він нібито перебував у Верхоянську.

Його енергійно шукав брат, який через кілька років під час наступу союзників на узбережжі Франції загинув, будучи начальником штабу першої дивізії. Генерал Насєдкін обіцяв зателеграфувати до Верхоянська і при мені віддав наказ про це. Отож я отримав підтвердження, що у Верхоянську також можуть бути польські табори, хоча ніхто звідти до нас не прибував.

Я не отримав ніякої відповіді ні про доктора Левіту, ні про інших поляків, чиї прізвища я тоді назвав.

Прощаючись зі мною і щиро стискаючи мою руку своєю пухкою долонею, генерал запросив мене прийти наступного дня, сподіваючись, що тоді вже зможе сказати щось конкретне.

Того самого дня я пішов до коменданта НКВД у Чкаловському округу – Бзирова. Мав і до нього рекомендаційний лист від генерала Андерса. Мені призначили аудієнцію на 11 годину вечора. Я прибув вчасно. Тротуарами і дорогами сніжним порохом з усіх завулків дув різкий морозний вітер. Перед великою будівлею НКВД стояв розкішний блискучий чорний лімузин…


Читати: Люди – найбільша подія

Читати: Новинки лютого. 90 книжок від українських видавництв

Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 218 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)