Михед і «Транзишн»: 10 історій про гріхи і навіть про тебе

Досить зазирнути глибоко у себе, щоб побачити гріхи цілого світу – саме ці десять слів спали мені на думку після останньої сторінки крайньої книги Олександра Михеда «Транзишн».


На обкладинці знімок пацієнта під час операції, в анотації переважають образи темряви та самотності і жодного слова про конкретні сюжетні лінії. У змісті назви десятьох оповідань, а перед тим звернення автора, яке він сам називає попередженням перед мандрівкою. Чи купила б ви таку книгу, якби просто без особливої мети блукали між стелажами затишної книгарні? Погодьтесь, що такі книги розраховані на «свого» читача.


Олександр Михед вже знайомий українській аудиторії як куратор мистецьких проектів і автори п’яти книг. Також він літературознавець і кандидат філологічних наук. До речі, зростав у родині філологів і змалечку знав, що таке література, кому вона потрібна і так далі. Проте геть упередження! Пише Михед далеко не про науки, класиків та інші масово-немасові поняття.

«Це десять оповідань, які ставлять питання: чи може бути щось страшніше за вигадку?», – коментує письменник. То що ж таке «Транзишн» і у яких світах блукають його герої?


Коли ви прокидаєтесь, то чекаєте побачити світ звичним, а кімнату німою. Але що буде, коли прокинеться світ, і кожна річ у ньому, від громіздких будинків до шнурівок на ваших кросівках, почне жити власним життям, у якому вам не будуть раді? Крокуючи абзацами першого оповідання, ви думатимете саме про це. Або ж уявіть, що вам до рук випадково потрапив чорновик книги, у якій повністю описується ваше життя і навіть ті деталі, про які ніхто окрім вас не знає. Ви хочете прочитати фінал, ви вірите у хеппі енд, ви бажаєте його усім своїм єством і стаєте одержимі ним. Що відбудеться тоді? Саме ці дві сюжетні лінії розпочинають ваш шлях «Транзишном».

На 47 сторінці ви зайдете у «Ліфт». Там ви усвідомите, що не уявляєте, яких форм може набувати самотність. Коли життя ставить на паузу простір і час, ми лишаємось безпомічними наодинці з собою. Як знайти вихід там, де є лише стіни?

Наступні історії розповідають про те, що помста – це дорога, якою неможливо повернутись назад. Але чи можна пройти дорогою помсти іншої людини, щоб зрозуміти, чому вона перетворилась на монстра? І чи можна стати месником, не заробивши власних гріхів?

На наступних сторінках мандрівки треба бути вкрай обережним, адже там «Віруси любові». Любов це вбивча штука. Особливо, коли вона є для тебе чимось недосяжним і, більш того, штучним. Людина потребує ніжності і бодай миттєвого відчуття щастя. Але чи є альтернативи у світі, в якому люди пішли проти своєї внутрішньої суті та потреб? Всюди привиди минулого, мороки та цілковита самотність… Чим ви пожертвуєте заради любові? Здоров’ям? Роботою? Чи тілом, як герої ключового оповідання книги, чиї фізичні оболонки перетворились для них на справжні в’язниці? І для них права на амністію немає.

Фінальні оповідання збірки зав’язані навколо понять великого і маленького життя й питання, чи можна їх розрізняти. Людина і тварина – вічне питання, відповідь на яке людство не озвучить ніколи. І нарешті «Онан». Історія про демонів, вирощених з наших власних вчинків. Озирнувшись навколо, ви їх ніколи не побачите. Але закривши очі, зможете розгледіти найменші деталі.

Михед пише легко. Всі 220 сторінок можна проковтнути за один раз. Ці десять історій пов’язані між собою спільною темою змін і переходу цілого світу і конкретних особистостей з одного стану в інший. Символічно, що завершила читання книги я саме на межі двох діб, коли на годиннику було 23:59. Мабуть, в такий час найпростіше відчути всі ідеї книг на кшталт цієї.

Окреслити аудиторію, на яку розрахована ця збірка, просто нереально. Хоча саме це запитання я поставила Олександру Михеду під час його туру Україною. Письменник трохи завагався, а згодом відповів, що обкладинки всіх його книг слугують своєрідним фільтром, для читачів. Тобто, кому сподобається чорно-біла обкладинка зі знімком людини на операційному столі, той відкриється і для основного тексту. До речі, художнє оформлення книги заслуговує особливої уваги. Кожне нове оповідання починається з окремої фотографії, зробленої Владиславом Краснощоком, професійним лікарем та, як можна переконатись, взявши книгу до рук, винахідливим фотографом. Фото не є постановочними і цей факт додає моторошних настроїв книзі загалом.

Ця книга навряд сподобається прихильникам класичних любовних романів та ванільних історій зі щасливим фіналом. Проте, якщо вам хочеться чогось більш ніж дорослого, «Транзишн» написаний саме для вас. Головною особливістю цієї книги є те, що попри певну містифікацію та антиутопійність вона показує справжню реальність, де той, хто перестає вдавати святого, починає бачити світ таким, яким він є.

Купити книгу в Yakaboo


Читати: Мала проза — велике задоволення. 10 українських та перекладних новинок

(Visited 102 times, 1 visits today)
Марія Смик
Марія Смик
Літературозалежна людина з синдромом маніакальної любові до глибинного аналізу книг. Вивчаю журналістику та видавничу справу. Якщо у книзі є треш, психоделіка чи щось, що розуміють далеко не всі, вона приречена зайняти місце на моїй полиці. Живу у ритмі хард-року і часом творю абсолютний хардкор
https://www.facebook.com/mary.smyk.3