Музей Орхана Памука: що робити з речами, які не відпускають?

Хоч як би нас, часом, не дивували лауреати Нобелівських премій, все ж ми прислуховуємося до вибору, починаємо позаочі поважати відзначеного та частіше згадувати його в розмовах та дискусіях.

Премія з літератури веде свій початок з далекого 1901 року, і ось сьогодні ми віншуємо Боба Ділана, а десятком років раніше її отримав турецький письменник, Орхан Памук: “Який у пошуках меланхолійної душі рідного міста знайшов нові символи для зіткнення і переплетення культур.”

pamuk

Яскрава особистість сучасного літературного простору. Інженерно-будівельну освіту кинув заради письменництва, закінчив журналістський факультет. Викладав порівняльну літературу в Колумбійському університеті.

Забороняли, переслідували за відверті висловлювання про геноцид вірмен та курдів. Наразі на Батьківщині не живе.
Пише з 1974 року (“Темрява та світло”), один із найновіших його романів “Музей невинності” увінчався створенням нового визначного місця на старих вулицях Стамбула – музею, облаштованого по книзі, чи то книги, що стала музеєм. Щодо останнього, то визначитися складно.

Читати: Як не заблукати у лабіринті-цвинтарі забутих книжок


Атмосферно і в дусі турецького кіно


Головний герой, Кемаль веде цілком успішне, вихолощене родинними традиціями та сучасним ритмом, життя. Його спіткає кохання. Саме “спіткає”, бо зустріччю його не нагородила доля.

Кохання як почуття, як життєва подія, як обтяжуюча обставина до твоєї повсякденної поведінки. Кохання крізь почуття чоловіка, крізь його суть. Саме з “чоловічої сторони” лунає його суть на сторінках, написаних Памуком. Інша головна героїня, Фюсун, біда всіх бід, що звалилася на підвалини турецького заможного роду, досить стримано відкриває читачеві свої переживання, проте, відчуття “оголеного нерва” все-таки з’явиться потім.

Серед героїнь з вами познайомиться також урівноважуюча Сібель – жінка, яка мріє просто жити. Вихована дочка, розумна подруга, для котрої – вивчитися, заручитися, одружитися, народити, піклуватися: то все суть жінки і її життя. Під крилом та за спиною надійного чоловіка. Проте, з власною харизмою, правилами та силою терпіти та чекати до останнього.

Сюжетна лінія – як дорога, кермуючи якою ти заїжджаєш до друга, до ресторану, в кінотеатр, в магазин, на побачення, і всюди свої погляди, церемонії, правила, і спробуй не зачепити…

Читати: Олівія Кіттеридж як лакмусовий папірець


Старий Стамбул і відносне життя


Чомусь іще в лінії головних героїв хочеться назвати Тарика Бея. Як сам Стамбул. Старий, як місто, і мудрий, як небо, з його висоти. І тут напишу про головне, що криється у романі. Життя-відносна річ. За часом і за відчуттями. За зробленим та пережитим. Відносно мрій і думок. Відносно щастя. А може ви віднайдете в роботі більше ніж ці риторизми?

“Тарык-бей и советовал нам забыть о Времени — о линии, что объединяет мгновения настоящего, никто из нас, кроме дураков и сумасшедших, как бы ни старался, никогда не сможет забыть о времени. Мы все лишь пытаемся забыть о нем, когда счастливы.”*

Історія Тарика Бея першою занурює читача в глибокі роздуми про те, що є щастям, і коли воно закінчується, міняючись з іншим. Пані Елліна Циховська нарекла «Музей невинності» Орхана Памука у своїй статті історією кожного, і в цьому я з авторкою згодна.

Читати: Великі міста: історії Лондона, Парижа, Нью-Йорка, Барселони і Стамбула


Чому музей?


Історія ж Кемаля та Фюсун, по-справжньому ж могла відбутився тільки в Музеї.
Це не Музей імені Її. Не музей Кохання. І, навіть Невинність, не передасть змісту тією думки, про яку нам пише Орхан.
Кожен експонат, який вживається спочатку в свідомість зі сторінок, потім з поличок Музею – окреме пережите щасливе життя.


Речі у вашому життя. Не за Марі Кондо


Ставлення до речей, після прочитання “Музею невинності” змінюється кардинально. Речі, що нас оточують – зображають наше життя: бажання, мрії, стан, настрій. Речі – ще один сувій, на який пишеться щоденна історія.

Експозицією речей можна передати й різне, і подібне. Традиційне і сучасне. Дух і епоху. Переживання та стан душі.

“Мне захотелось поместить в своем музее схему строения человека с рекламы обезболивающего средства «парадизон», продававшегося в те дни в стамбульских аптеках, чтобы посетители понимали, где возникала, обострялась и как распространялась по моему телу любовная боль. Появляется она (и в тот момент терпеть её особенно трудно) слева, над желудком..”

Створенням Музею Памук вистрелив дублетом – на полицях застигла історія життя та ожила душевна книжка. Це ж треба було стільки зібрати речей? Мабуть, стільки, скільки, що і Кондо не впоралася б. Бо то не мотлох, а частинки душі.
Я досі питаю себе, чи Орхан це і є Кемаль? І хто насправді веде монолог. От так атмосферно він вводить героя-Орхана в роман, що не можеш отямитися.


Квиток в роздуми


Маленький квиток в книжці – дійсно дає право на безкоштовні відвідини новинки в Стамбулі, проте, найголовніше – нагадує, що життя – це квиток в один бік, без права повторно його почати, а ще, про кінцеві слова автора роману на його останній сторінці. “…прожив цілком щасливе життя”. Хто? Читайте в Памука.


Музейникам, кіно- і книгоманам 


Кому читати: тим, хто любить Туреччину за її багатогранність, за поєднання в ній різних культур. Тим, хто планує вибратися в Музей до Стамбула. Тим, хто цікавиться музеєзнавством, мистецтвом, статусом жінки, історією Стамбулу. Тим, хто цінує і вивчає турецьке кіно – бо Памук приділяє йому не мало уваги.

Дівчатам, які дивляться турецькі серіали про кохання, для того, щоб відчули поруч з переживаннями й почуттями героїв ще й інтелектуальну насолоду.

Тревелблогерам, щоб цитували Памуком свої відвідини Стамбула. Продавчиням з бутіків – бо про них пишуть романи Нобеліанти.

Книгоманам, врешті, Орхан Памук – достойний, колекційний автор, і починати його читати непогано “з кінця”.

Читати: 13 нобелівських лауреатів, яких варто прочитати


Памука багато не буває


Схожі роботи: все ж рекомендуватиму «Памука в комплекті»: “Стамбул, місто спогадів”.

*P.S.: Прочитано було переклад видавництва “Фоліо”, а цитати наводжу з російськомовного видання (для наочності великих накладів робіт автора, а ще просто тому, що до кінця року фолієвський примірник я повернула до бібліотеки, та не встигла вписати рядочки до цитатника. І так! Такі книги є в бібліотеках, навіть у сільських!)

“Я не замечал счастье не потому, что хотел сберечь, а потому, что боялся его утратить.”


Ірина Варламова

(Visited 116 times, 1 visits today)
Ірина Варламова
Ірина Варламова
Десь два роки тому в моїх профайлах можна було побачити: юрисконсульт, депутат, помічник керівника... Усе так, певною мірою, і залишається, та зараз моя найголовніша роль - мама. А найбільшим хобі завжди було читання. То ж я заснувала спільноту про читання дітям "Читата: читає мама і тато". Зі своїми дописами можу трапитись вам ще на Барабуці та в блозі Видавництва Старого Лева, у рубриці "Книготерапія" в сумській студентській газеті "Academix". Допомагаю бібліотеці в рідному селі поповнювати фонд та триматися сучасності. Просто так. Мрію відкрити книгарню-кав’ярню з дитячою кімнатою. Мотиваційна література для батьків, дитліт; книги для бізнесу та саморозвитку, історичні романи завжди знайдуться на моїх поличках і сторінках блогу.