Париж — не Вільно. Уривок з роману Яцека Денеля “Матінка Макрина”

У книзі Яцека Денеля “Матінка Макрина” з переплетених монологів Макрини-Юльки постають різні версії однієї приватної історії, яка свідчить, що розмежувати побожність і глум, святість і божевілля іноді майже неможливо, а часто – просто нікому не потрібно. Ми ж завжди віримо в те, у що хочемо вірити.


Видатні містифікації, жертвами яких стають тисячі людей, навіть незгірш освічених і цілком статечних, – не винахід «епохи постправди». У матінки Макрини Мечиславської, святої мучениці за католицьку віру, запобігали ласки сановники й аристократи, вона мала аудієнції в Папи й зналася з Адамом Міцкевичем, про неї писали Юліуш Словацький та Станіслав Висп’янський.


Яцек Денель – польський поет, перекладач, письменник і художник. Народився 1 травня 1980 року у Гданську. Закінчив загальноосвітній ліцей ім. Стефана Жеромського, а згодом навчався на міждисциплінарних індивідуальних гуманітарних курсах Варшавського університету.

Пише вірші, прозові твори, перекладає з англійської та російської. Є лауреатом багатьох літературних конкурсів. Працював деякий час на телебаченні, де вів культурну програму, пише статті для відомих польських ЗМІ. А також входить до Програмної Ради Галереї Захента (Національна Галерея Мистецтв). Мешкає у Варшаві. Українською переклали три його романи: “Сатурн, “Ляля” та “Матінка Макрина”.

InkedMakryna_LIУривок з роману

“Матінка Макрина”


Париж — не Вільно, Париж — не Мінськ, Париж — не Мядель, і не про бруківку тут мова, не про високі будинки, палаци, багатства, кришталеві дзеркала, шелесткі шовки, а про людську спритність, про море франтів, про швидкість, із якою газети розносять чутки. Що одного дня надрукують у Парижі, у Москві прочитають десь днів за десять, а відповідь пришлють ще за тиждень; тут той, хто одного дня славний, на другий — уже забутий; у вівторок у палацах і салонах говорять тільки про співачку або про якогось промовця, або про знаменитого капелюшника, що винайшов нову форму циліндра, у середу те саме повторюють міщанки, у четвер — біднота, а в п’ятницю навіть жебрак про колишню знаменитість не пам’ятає; співачка, чия вилизана парсуна прикрашала перші сторінки газет, тепер із великим носом і каправим оком лякає на останній сторінці в рубриці карикатури. Тут я не могла дозволити собі помилки, фальшивого руху, тут не було місця для нудних історій; треба постійно хмиз у вогонь підкидати, піти з візитом до тієї дами, до іншої, то до поляків, то до французів, розмовляти з журналістом, заморським послом, княгинею, єпископом із провінції; провести весь вечір, обходячи найшанованіших осіб або, навпаки, сидіти в кутку й невтомно та безпомильно відповідати на запитання, бо вже один за другим чигають дженджики, щоби зробити з помилок жарти, щоб поглумитися навіть із найбільших святинь.

Я ввійшла як твердий, загартований ключ у механізм величезного годинника, де непоступливо обертаються зубчаті шестерні, а потім мусила так усе накрутити, щоб ані пружина не розірвалась, ані шестерні мене не розчавили.

Спочатку було польське товариство, де всі змагалися з усіма: вони неодноразово просиджували до ночі, зводячи дріб’язкові порахунки, хто п’ятнадцять років тому добре ходив у бій, а хто гірше, хто зрадник і ходить на поводу в москалів, хто точно срібні рублики бере в російського посла, а хто — це завжди про себе самого — щирий патріот; одні горлають про свободу для селян, другі — про преображення в ангелів; одні — побожні, другі — ображені. Панує над усім цим князь, якого дехто називає польським королем. Я бачила його зблизька та навіть розмовляла, бо у вересні він влаштував бенкет на мою честь у своєму палаці Отелямберт на острові: я сиділа під розмальованою стелею, наді мною висіли голі п’яти якоїсь поганської богині, а я всім розповідала про Семашка та про білий труп, що плив під моїми ногами в мядельському озері. Князь — худий і кощавий, як шматок сушеного м’яса, вбраний у чорний сурдут — мешкає в цьому стародавньому палаці, до нього ходять хороводами і з вискоками, перед ним плазують, змовляються одне проти одного, немовби тут справжній двір, немовби те, що він скаже, що-небудь означає, немовби він може одним наморщенням брови заслати цього на Сибір, того зробити губернатором, але він не може нічогісінько, тільки влаштовувати прийняття, кілька годин посидіти із суворою міною на стільці з високим бильцем; начебто він приймає французьких депутатів і заморських дипломатів, хоче підписати союз із турецьким султаном проти Росії, а може, ще з китайським імператором й американським королем — досить, що він щось замишляє. Зрештою, тут кожен, один за другим щось замишляє, планує, снує прожекти з воскресіння Польщі. Та все це пусте, все це від нудьги, бо вони сидять тут — змарнілі, виснажені, одні п’ятнадцять років, другі ще більше — є й такі, що від часів імператора й московського походу; майже всі без жінок, бо як може шляхтич оженитися з дочкою французького бондаря або кравця? А жоден багатший не прийме голодранця, хоч і з гербом. Вони навіть французької не вчать, бо це немовби образа Польщі, мовляв, про неї вже забув, не повернешся, закинув і зневажив; є й такі, що мову вивчили, але перед іншими соромляться й розмовляють французькою тільки коли переконані, що жоден земляк їх не чує. Якщо котрийсь врешті пошлюбить дівчину, то вони по кутках шепчуться, мовляв, ганьба, що вдома батьки б його вигнали за таку наречену, що це найгірша партія в цілому Парижі, хоч самі вони останній гріш віддадуть найдешевшим хвойдам; а якщо ще, не дай Боже, на роботу піде, як почне франки заробляти — о, тоді нема для них гіршої образи! Загризуть, зацькують.


ЧитатиЧарівна історія розпадання
ЧитатиНалаштовуємось на літо. Уривок із “Літньої книжки” Туве Янссон
ЧитатиНеаполь і Roma. Уривок з роману «№ 2» Остапа Дроздова

(Visited 35 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com