«Лампа Мафусаила, или Крайняя битва чекистов с масонами»: Пелевін повертається

Прочитавши останню книгу автора після«Омона Ра» і «Ананасной воды для прекрасной дамы», Ігор Кирієнко вважає, що у шанувальників письменника нарешті є привід для оптимізму.


Письменницька траєкторія Пелевіна останніх десяти років так вичерпно описувалася словом «піке», що великі надії на його нову річ – спробу «великого поліфонічного наративу» в чотирьох частинах з, як ніколи, обурливою обкладинкою – покладали, ймовірно, тільки найбільш невибагливі фани автора. Прозаїк привчив публіку до того, що раз на рік її з великим («Empire V») або меншим («S.N.U.F.F.») артистизмом висікають перед повним аншлагом, але коли підійшов термін чергової екзекуції, в колись струнких рядах, здається (тираж «Лампы Мафусаила» – 55 000 примірників), з’явилися прогалини.


Тим часом Пелевін випустив свою найвдалішу річ з часів «ананасної води для прекрасної дами»: першу і кращу її частину, повість «Золотий жук», таку собі «Гру на пониження» з більш зубастими жартами й радикальними висновками, яку цілком прийнятно поставити поруч з «Операцією «Burning Bush», а її оповідача, тямущого трейдера Крімпая Можайського, який втратив на біржових спекуляціях чекістський общак, помістити поряд Семена Левітана, А Хулі або Омона Кривомазова – мабуть, найбільш відчутних і вразливих протагоністів пелевінських текстів. Тематичний вузол циклу – диктатура долара й культури, яка його обслуговує – також повертає читача до творів, несправедливо розташованих на узбіччі письменницького канону, – «Числа» та «Пространства Фридмана». Пам’ятаючи про гидливість, з якою автор почав ставитися до белетристики, розмову про архітектоніку збірника можна було б звести нанівець, але пристрій «Лампи», її похила, але зі спогадами про колишню гармонію будівля вимагає трішки більш серйозного, ніж зазвичай, прочитання.

Читати: Сучасна російська література: Що читати зі списку «Великої книги»


Книга пропонує читачеві обох Пелевінів, яких він колись полюбив: реінтерпретатора радянських і російських мемів, які раз по раз висмикують з-під стрічки конспірологічну підкладку, і меланхоліка який, за втомленими насмішками на адресу лібералів і вати, попів і геїв, банкірів і феміністок ховає душу, яка скучила за золотими бронзовками і жовтому небу, яке гуде, як безкінечне поле цикад. Оптимальний баланс між сатирою та елегією, знайдений колись в «Священной книге оборотня», навряд чи можна знайти знову (дається взнаки немилосердний робочий графік), але активні – після сомнамбулічних «Бетмена Аполло» і «Смотрителя» – спроби його намацати видають в авторові все ще амбітного письменника, не цілком байдужого до поточної вітчизняної словесності: скільки курсових буде присвячено порівнянню «Обителі» Прилєпіна і квазіісторичного нарису «Храмлаг», який пов’язує між собою сталінські репресії, масонів і хіпуючі 1960-і.

Читати: Фрагмент роману “Смотритель. Орден желтого флага” Віктора Пєлєвіна


Пелевін запізнюється: герої «Лампи» обговорюють Павленського, останні «Зоряні війни» і Сирію, але промахуються з вейпом, покемонами й допінговим скандалом. Письменницький монокль, безумовно, затьмарений, а його скальпель, який справно розкривав дійсність протягом багатьох років, майже затуплений, але Пелевін, нехай бочком і накульгуючи, безумовно повертається – і може бути, саме так звучить головна новина російської літератури 2016 року.

Джерело: daily.afisha.ru

(Visited 74 times, 1 visits today)
Ксеня Різник
Ксеня Різник
Редакторка blog.yakaboo.ua, блогерка в Етажерка. 10 років пишу про книжки (OpenStudy, газета День, gazeta.ua, MediaOsvita, власний блог та блог Yakaboo). Природний для мене стан: читати, розповідати та писати про книжки. Трішки схиблена на сучасній британській літературі, шпигую за лауреатами усіляких премій, найкращих додаю у список "читати негайно"). У вільний від книжок час знайомлюсь із птахами, марную фарби та олівці.
http://ksenyak.wordpress.com