Мабуть, усі бачили дуже стильний однойменний фільм із Одрі Хепберн у головній ролі. Якби не прочитана колись інформація про те, що книжка Трумена Капоте, яка давно стала класикою, за сюжетом дуже відрізняється від фільму, може, я б і не планувала її прочитати, оскільки в прозових текстах найбільше люблю спостерігати саме за розвитком сюжету, а коли він наперед відомий – ця магія відсутня.
Якось навіть задивлялась на російське видання з «Азбуки класика» з кадром із фільму на обкладинці, та щось мені завадило купити (може, тонка обкладинка, яка швидко затреться, а тексти, які пройшли випробування часом, хочеться зберегти у своїй бібліотеці в гарному стані якнайдовше). Аж тут «Комубук» оприлюднив список книг другої черги – і я вирішила дочекатись українського видання.
Спокуслива коробочка
Мабуть, не всі жінки люблять коштовності (побутують навіть афоризми Шанель про те, що стильна жінка надає перевагу біжутерії, натомість жінки без смаку носять дорогоцінності). Проте будь-які узагальнення будуть лише узагальненнями, і таки добрий відсоток (…підбираю гендерно коректний синонім до слова жінка, більшість відкидаю, хоча так хочеться вжити у реченні про коштовності словосполучення «прекрасна половина людства») жінок із замилуванням та зачудуванням розглядатиме вітрини ювелірних магазинів, навіть якщо не планує найближчим часом купувати щось нове. І ще менше дівчат і дам не радітимуть і не мріятимуть, щоб їм подарували до пам’ятної дати, а то й без приводу коробочку із прикрасою.
У стилістиці цієї спокусливої для нас коробочки і оформлена книжка «Сніданок у „Тіффані”», яка вийшла нещодавно в українському перекладі. Завжди відчуваю трепет від того, що вперше читаю якийсь знаковий твір, бо наступні прочитання будуть не такими «чистими», з не настільки свіжими враженнями.
Труман Капоте та його Голлі Ґолайтлі
«Сніданок у „Тіффані”» – найвідоміший твір Трумена Капоте. Письменник вважається класиком американської післявоєнної літератури, одним із найголовніших представників «південної готики», разом із Гарпер Лі, Вільямом Фолкнером, Карсоном Маккаллерсом та Теннесі Вільямсом. Писав він у жанрі так званої «нової журналістики».
Повість «Сніданок у „Тіффані”» була написана у 50-их роках ХХ століття, видана – у 1958 р. Ключові події твору відбуваються в Нью-Йорку під час Другої світової війни протягом року – з осені 1943 до осені 1944 року. У центрі «Сніданку» – дружба між безіменним оповідачем, молодим письменником, та юною неординарною дівчиною Голлі Ґолайтлі.
Не знаю, чи це самонавіювання, чи міцний образ акторки Одрі Хепберн, чи це таки голе враження від стилю письма автора, але вже перші прочитані сторінки налаштовують на те, що тримаєш цю книжку, як скриньку із коштовностями – ніжно, із завмиранням, як пам’ять про щось важливе, як приватну цінність. І невипадково: вже на перших сторінках присутня інтрига і автор вустами оповідача викликає у нас теплі почуття до героїні повісті Голлі Ґолайтлі.
Жарт, який став назвою
Назва повісті відсилає до жарту, який був популярним серед друзів Капоте, про малообізнаного, але заможного провінціала. Коли він приїжджає в Нью-Йорк і його запитують, який із фешенебельних нью-йоркських ресторанів він хотів би відвідати, той відповідає: «Чому б нам не поснідати у „Тіффані”?». Та в самому тексті магазин є образом глибшим, багатограннішим, для Голлі він – уособлення мрії та, водночас, символ місця, де вона почувається, як вдома.
За настроєм повість «Сніданок у „Тіффані”» нагадала «Великого Гетсбі» Ф. С. Фіцджеральда – давня історія, яка трапилась з головним героєм ще у молодості і який згадує її, коли все вже позаду, коли, можна сказати, вже прожите ціле життя. Тому і в анотації повість охарактеризована як ностальгійна – ця характеристика їй добре пасує. Неспішна розповідь, спогади про молоді роки, знайомство із незвичайною дівчиною, до того ж красивою, – деталі розповіді інтригують, і ми в очікуванні – а що ж там трапиться далі. Трапляється, частково сподівано, те, що окреслено на початку повісті, частково – те, чого передбачити не можемо.
Помірна розважливість, помірне кокетство, відчуття стилю і хороші манери, вдавана відкритість і наївність, водночас поєднані з проникливістю і цілеспрямованістю, – дещо із тих рис, якими наділили автор та оповідач головну героїну повісті. Молода дівчина із невловимою вдачею приваблює та завойовує увагу чоловіків, якими вдало маніпулює, виманюючи, окрім уваги, кошти «на жіночий туалет». Натомість вона має свою філософію життя і виправдання своїх вчинків: «Не можна дикій істоті віддавати свою душу: що більше віддаєте, то сильнішою вона стає. Аж поки не набереться сили, аби втекти до лісу. Або злетіти на дерево. Потім на ще одне – вище. А тоді на небо». І Голлі теж тікає – в прямому чи переносному сенсах: уникає відвертості чи не відповідає на листи, переїздить чи «подорожує».
Пряма мова
«Видно, нічого нового не скажу, але тобі добре тільки тоді, коли ти сам добрий. Добрий? Ні. «Чесний» буде точнішим словом. Чесний не перед законом – я пограбую могилу, заберу мідяки з очей небіжчика, лишень би потім день розвагою вдався – але чесний перед собою. Будь ким-завгодно, тільки не боягузом і не лицеміром, не продажною душею, не хвойдою: ліпше мати рак, ніж нечесне серце. І це не святенництво. Звичайна практична доцільність. Від раку не одразу помреш, а з нечесним серцем – ти труп ще за життя».
За вдаваною легкістю стилю оповіді криється глибоке почуття героя до Голлі Ґолайтлі. Напевно, проживши життя, він так і не зустрів іншу, з якою можна було б звити родинне гніздечко, тому ці спогади такі важливі і дорогі для нього.
Натомість читач має 150 сторінок читацької насолоди, хороший переклад українською і, на диво – велика приємність філологу – книжку без помилок.
Мар’яна Хемій
31 thoughts on “Коштовності від Капоте”