Користь і шкода «крутих компаній». Уривок із книжки Надії Білої

Що таке «крутизна» – гламурні джинси й айфони чи алкоголь-сигарети-секс і позірна незалежність? Серед героїв книжки Надії Білої «Крута компанія» – молодь, яка об’єднується в «круті» й за першою, і за другою ознакою компанії. Розумниці-відмінниці і стильні штучки тусуються з непевними хлопцями з неблагополучних родин, і на перетині цих двох світів народжується не лише кохання, а й уміння протистояти спокусам. Останнє, втім, вдається не всім.

Жвава, цікава, написана живою українською мовою на українських же реаліях, ця книга не лише відверто й без купюр говорить про речі, про які зазвичай не говорять із підлітками батьки, але і спокійно й без моралізаторства демонструє як «користь», так і «шкоду» «крутих компаній». Пропонуючи читачам самотужки робити висновки.


Придбати книжку в Yakaboo


Фрагмент


Приперлася! Чогось такого він очікував. Або чекав? У вузькій шкіряній курточці, у джинсах — тих, в обліпку, над щиколотками — блискавки. Мілчині гомілки тонкі, якщо придивитися — у дрібних веснянках. Але краще не придивлятися. Він уже зрозумів. Затягує. У неї вся шкіра така, присипана золотим пилом. І виріз на білому светрі — стрілою вниз…

Світланка їх бачила. Жінки таке завжди помічають.

— Одна з ваших школярок? — запитала.
— Та ну тебе, мала, — відмахнувся Дімка.

Уночі Світланка не заснула, а сіла на ліжку, поки він одягався: «Наче малий прокинувся?». Але Світланчин малий по ночах спить — гарматою не розбудиш. Дімка приготувався.

— У тебе із цією малоліткою щось намічається?
— Мала-а-а, — завив Дімка, але пошепки. Раптом малий справді за стінкою крутиться?
— Ти тільки голову мені не мороч, га? Я вас знаю. Ви всі спочатку не при ділах, а потім: «Ой, я не знаю, як це сталося». А у нас серце в бинтах.

— А я шо? Це ти мені втираєш на роботі не афішувати.

— Я на п’ять років за тебе старша.
— А мені пофіг. Хоч на двадцять п’ять, блін! — Дімка сердиться. — Досить тикати мені під ніс цими

роками.

Раз на тиждень вона обов’язково заведе про різницю у віці. Задовбала, чесне слово! Він ривком натягує джинси, пряжка на ремені дзвенить. Ліктем не вписується в кут шафи. Боляче!

— Хочеш, залишайся до ранку, — каже Світланка й посувається ближче до краю, ковдра сповзає, вона підтягує її до плечей.

— А малий? — Дімка думає, чи гладитиме вона його зараз. Він, у принципі, не проти.
— Ну, врешті-решт він здогадається. У шість вони вже такі дорослі, жах.

Світланка піднімає руки. Ковдра падає їй на коліна. Вона зав’язує волосся у вузол на маківці. Місячне світло з вулиці осяює волосинки. Дімка навіть бачить, як крутяться в сяйві порошинки. Задивляється, завмирає.

— Іншим разом, — каже він і тягнеться за футболкою, — зубну щітку візьму, шкарпетки.

Він виходить з під’їзду. Північ. До свого будинку йти хвилин п’ятнадцять. На п’ятій хвилині він дістає з кишені телефон і пише Мілі:

— Спиш уже?
— Ні, фізику вчу.

Мілка розказувала, як їм там цифрові слайди показують, відео з ютубу. У нього в школі нічого такого не водилося. Він згадує кабінет фізики. Бачить себе за партою, ворсинки на чорній тканині брюк, сторінку підручника з портретом якогось Вата (Джеймса) чи Ома (Георга) над рядками їхніх біографій. Дивно, як він досі пам’ятає їхні смішні лялькові перуки й хустки на шиях, заправлені в жилетний комір. Знов пише:

— Виходь, посидимо надворі.

І відразу отримує відповідь:

— Спробую, за півгодини.

Діма, щиро кажучи, офігів. Він просто ляпнув не подумавши. Як вона проскочить повз родаків? З бал кона стрибне чи що? У нього шалено калатає серце. Він поспішає.

Вони сидять на лавці під акацією, у темряві. Та хіба на міських вулицях буває по-справжньому темно? Міла в картатій сорочці, у куртці з капюшоном і в зелених широченних штанях. Чорні конверси витерті майже до дірок. Дімка бачить її крізь одяг: її тіло просвічує через тканину сорочки, крізь кишені потворних штанів.

Це йому не подобається. Його приваблюють інші дівчата. Наприклад, Світланка завжди на підборах, по вихідних — у сукнях. У неї нігті — гладкі виноградини, акуратно нафарбовані. Мілчині нігті стрижені, у плямах синього лаку. Або чорного. Чи ось ці штани. Ну це ж піпець! У таких механіки ремонтують тачки.

А ще Міла лізе йому в душу: «Усе життя збираєшся провести між рядами з їжею?».

І йому хочеться відшити її якомога жорсткіше, але він мимрить щось дурне, точніше всю правду, що з математикою в нього були лади, а з фізикою так взагалі — не придратися. Але якось не склалося — блату не було, а він же ж не вундеркінд, щоб нахабно пертися на бюджет.

— Та й коли мені вчитися, працювати треба, — він підтягує коліно до підборіддя.

Його такі теми до сказу доводять.

— А на заочне? — питає Міла, ще й з викликом, наче вона все про життя знає.
— А ти вже вирішила куди? — питає він.
— Змінюєш тему? — вона штовхає його в плече. Вінне втримується й трохи не падає. От блін!
— Вибач! — хихотить Мілка. — Не знала, що тебеодним пальцем можна вкласти.

Він дивиться на неї і думає, що був би первісною людиною — вже б розтрощив їй череп. Вона облізлими синіми кігтиками лізе йому крізь ребра і впивається в серце, місить його як тісто. І хихотить.

Але жінок кривдити не можна.

У нього в грудях закипає гнів. Будь-яку малолітку він би давно поставив на місце. А цю не може. Сидить, язик запхав у дупу і чекає невідомо чого.

(с. 40–43)


Читати: Закохані, круті і відчайдушні: 10 книжок українських авторів про і для підлітків

Читати: БараБука назвала найкращі дитячі, підліткові та родинні книжки 2017 року


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 330 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)