Діана Мельникова перемогла в конкурсі «Напишіть про мене книжку!» у 2016 році. А вже цього року вона сама сіла до лав суддів конкурсу, бо авторка з точністю олімпійського стрільця розкрила образи сучасних школярів у своєму «Розбишацькому детективі». Зуміла підкреслити в характерах та звичках героїв саме те, що зараз віддзеркалює наша епоха – діти народилися в час, коли Інтернет уже був, коли третя рука – то твій смартфон, коли вроджена додаткова мова для спілкування – то смайли, і по-іншому – просто неможливо. Але їхня спраглість до пригод не всохла, бо батьківські гени прищепили допитливість, відкритість, цінність дружби, справжність живого спілкування та почуття честі за «своє», будь-то друг, ідея, справа, чи навіть... кримінальна справа.
Авторка викладає мову та літературу в школі. Кажуть, щоденні контакти з дітьми дозволяють залишатися молодим дуже довгий час, а Діані свій вчительський досвід вдалося винести ще і під час побудови психологічних портретів Лесі Дикої та Сергія Василевського у своїй переможній повісті.
Семен і Одарочка – зовсім не парочка
Рудоволоса, безвідмовна до цікавих активностей Леся грає на скрипці, проте охоче прогулює заняття заради спільних із Сером справ.
Затятий знавець історії та музейних артефактів, мученик додаткових занять з англійської. Сер – не нудний розумник, а відкритий, товариський і веселий хлопчина.
Їхня дружба – на перший погляд незвичайна, бо наче ж мають у такому віці стверджуватися завдяки відповідному оточенню: хлопці з хлопцями, дівчата з дівчатами, бо там свої інтереси, плітки та розваги. Та чому ж тоді майже кожен із нас може згадати зі свого школярства й найкращого друга, і подругу? І хай навіть із нотками закоханості чи братерства. Леся й Сер хвилюються одне за одного, часто пишуть оте підтримуюче: «Як ти?», «А твої що сказали?». І непогано було б підвести під сюжетну лінію який-небудь хвилюючий серпанок відносин і між Сером та Лесею… Але ж тут не до почуттів – швидше питання життя і смерті! Бо ж до героїв, через їхню шалену невгамовність, але неспинну жагу до розкриття злочинів, приставляють стежити й охороняти поліцейських!
Локації – пригод серйозні декорації
Темна, височенна недобудова торгового центру в місті – це відчуття недомовок, таємниць і пекуче бажання пригоди. Точно в ціль – якщо така пригода відбувається з ліпшим другом, якому теж 12, усе потай від батьків, і пліч-о-пліч, так поруч зі справжнісінькими професіональними злочинцями.
Розбишаки Сер та Леся лізуть до тієї чорної, як вбрання монаха, «бетонки» не лише за покликом. Звичайно ж, із невеличкою брехнею, що захищає від суворих заклопотаних і вічно чогось нерозуміючих батьків, ці двоє самі, замість обіцяного візиту на дебютну виставу подруги, вирішують їхати декілька станцій метро в протилежному напрямку із чистим помислом – захищати… кажана, музейного меча й кинджал. А ще більше – через почуття підлітково-гарячого обов’язку відіграти вирішальну роль у допомозі найближчим – мамі, другові-вчителю, однодумцеві-екскурсоводу. Й ось тут уже виринають справжні детективні зав’язки: випадкова зустріч, непересічна професія мами Сера, влучні знання музики та фішок користування пошуковими системами. Читачі поступово, у потрібному контексті знайомляться з поняттями свідків, алібі, підозри та цінності вчасного обміну інформацією.
Як у справжній пригоді, навколо голосної кримінальної справи є миттєвості, що взагалі пасують до екрану:
Ці двоє від страху аж попадали на підлогу, а кажани літали просто над їхніми головами.
До речі, кажан у повісті – харизматичний символ і передвісник, частково винуватець усіх пригод. Отож, його симпатично-зубастими зображеннями художниця Марія Гермашева оздобила текст захопливої пригоди.
Історично-патріотичний прийом: княжими слідами
Центральним об’єктом повісті є меч Святослава. Відстань у понад тисячу років – між сучасними підлітками та імовірним моментом втрати меча князем – скорочена авторкою в симпатичну ідею його презентування після реставрації в сучасному музеї. Гуглити після прочитаного будуть? Будуть. Бо зберігається аура таємниці, невідомого, нерозкритого. Чи дійсно є в музеї, чи таки він Святославів… А, отже, сьогоднішній епідемічний інфоголізм наших дітей та підлітків Діана Мельникова скерувала в потрібному руслі – на вивчення археологічних цінностей, знайдених на Батьківщині, якими може пишатися світ. Так тримати! Побільше б таких мотивуючих до ширшого пізнання, інтерактивних і стимулюючих вкраплень у сучасному дитліті.
Отож, кому вигідно?
Меч Святослава, колекційний кинджал – їх поцупили.
Якщо про зникнення першого об’єкта герої дізнаються від інших, то викрадення кинджала здійснюють фактично на їхніх очах. Кульмінація загострює почуття, і, як у справжньому блокбастері, далі події в повісті можуть відбуватися лише швидко і феєрично. Так і є, як порівняти з другою частиною, початок таки був розтягнутим. Та смакувати є чим упродовж усього твору.
А в розв’язці, здається, промальовані найсентиментальніші переживання, і чудовий матеріал для роздумів, сімейних читань та обговорень. Коло підозрюваних звужується, та аж ніяк не відходить від рідних і знайомих…
Дружба й хороші стосунки тісно переплітаються із зовсім не рожевими митями справжнього життя. Якщо Арістотель говорив, що Платон йому друг, та істина дорожча. То в дітей же, навпаки, весь світ! І саме в цій повісті відчувається, що для дітей дружба головне, а потім – істина..
– Але ж це не доводить…
– Не доводить, – відповів Сер, ніби прочитавши мої думки, – та ми ж нічого не знаємо про її дідуся.
Повість, що матиме продовження, або «наших» місць ще багато
Читачам трішки забракне густіших портретів головних героїв, а сюжет місцями зависає на неосновних лініях – про подругу Маруську та її захоплення. Хоча її досить антагоністичний щодо Лесі Дикої тип особистості додає в розповідь контрасту й широти. Не вистачило детальних описів закинутого торговельного центру, щоб аж мурашки по тілу. Та використання цієї локації таки підійме цунамі відчуттів у тих, хто знає місця, які друзі називають «нашими».
Дивна та щира дружба хлопця та дівчини – тут впізнають себе молодші підлітки, бо так прагнуть самостійності, і завжди впевнені, що проста зустріч із кимось може стати доленосною, а найменша допомога – ключовою.
Однозначно, поява цієї книжки на полицях наших дітей стимулюватиме їх більше гуляти на вулиці, хоч іноді копирсатися в довідниках, вивчати музику, мистецтво чи історію, бути сміливими й чесними, і, найголовніше – цінувати добру, живу й щиру дружбу, іноді всупереч стереотипам.
Читати: 7 дитячих історій про монстрів
Читати: Мріяти щодня, або Нагадування про головне від Енн Ширлі. Частина друга
12 thoughts on “Коли дружба цінніша за істину: «Розбишацький детектив» Діани Мельникової”