«Коханці Юстиції»: вісім з половиною майже казок для дорослих

У грудні вийшов друком роман «Коханці Юстиції» Юрія Андруховича. Прихильники творчості Патріарха чекали на книгу 5 років.


Що ви знайдете в книзі


Вдаватись у довгий опис «послужного списку» Юрія Андруховича не варто, адже  його ім’я культове для сучасної української літератури. Представник «станіславського феномену», Патріарх літературного угруповання «Бу-Ба-Бу» писав цей роман протягом 27 років.

Перед нами вісім історій і одна напівісторія, яка об’єднує всі попередні саме в роман і дає певні ключі для розуміння читачу.

Місце подій – Галичина, час – від ХVI до ХХ століття.

Вісім історій пов’язує між собою статус героїв – усі вони в той чи інших момент стають так чи інакше злочинцями в сприйнятті суспільства, і стати їм чи ні каторжанами вирішує доля. Та чи завжди вирок справедливий? У Юстиції особливе ставлення до кожного свого коханця.

Більшість персонажів мали реальних прототипів, або ж десь згадувались у «міських легендах» (Мирослав Січинський, Богдан Сташинський, Самійло Немирич), проте це певно і все, що пов’язує книгу із достовірністю. Автор грається із версіями, вправно жонглює фактами і вигадкою, підкидаючи читачу різноманітні можливості перебігу подій та один із можливих варіантів правди.

«Крім того, тут багато початого й незавершеного. Ви вже зауважили критичним оком не одне деталь чи лінію, з яких нічого не розвинулось. І навіть велику літеру F Оповідач не витатуював собі на грудях у фіналі. Бо фіналу немає.

Незавершена історія перестає бути історією. Але здебільшого історії цього світу саме незавершені. Тобто ні, не об’єктивно незавершені. Вони незавершені для нас. Ми не можемо охопити ні початків, ні кінців, завжди перебуваючи десь поміж, на якомусь випадковому відтинку,» – йдеться в останньому розділі.

І хоча фантастичні елементи знайдемо хіба в одному творі, певною мірою тексти нагадують казки для вдумливих дорослих.

Традиційно текст перегукується із попередніми прозовими й поетичними творами автора. Також тут ви знайдете авторські «фішки» у вигляді риторичних запитань до читачів, нашарувань довгих переліків, словесних ігор, які нагадують, що не дарма критики як одну із визначальних рис творчості ЮА відзначають «карнавальний світогляд». Іронії в тексті не бракує.

Не забуваючи про бурлеск, балаган і буфонаду, у кожному з текстів незалежно від часу присутній бродячий цирк, як символ циклічності історії й натяк на те, що show must go on.

«У місті С. назву «Ваґабундо» знали вже протягом кількох сторіч. Цирк був доволі сумнівний, хоч і вельми галасливий. Його артисти здавалися вічними, а номери являли собою щось, наче неперервний розвиток одних і тих самих прийомів та сюжетів.  Мешканці С. та багатьох поселень Центрально-Східної Європи вже давно звикли до майже неминучих гастролей «Ваґабундо», як звикають загалом до всього систематичного й повторюваного. А проте дирекція цирку підозріло легко знаходила спільну мову з кожною черговою владою, а грошові потоки, задіяні в цирковій діяльності, чомусь нітрохи не мілішали навіть у скрутні часи великих воєн,» – зазначається в одній з оповідей.

Варто зазначити й оформлення. Видно, що видавництво Meridian Czernowitz не гналося за здешевленням книги. Якісний папір, малюнки Артем Колядинського, які займають часом дві сторінки, суперобкладинка. Є все, щоб читач між отримати ще й естетичну насолоду від книг.


Кому НЕ ТРЕБА читати книгу


Одразу й наперед розчарую тих, хто ( ну, а раптом такі були?) чекали історію про любовні пригоди певної панянки. І пригод, і любові в тексті не бракує, але якщо ви чомусь вирішили шукати «любовних пригод Анжеліки» в Андруховича – одразу відкладіть книгу й не засмучуйтесь.

Також, книжка вам не підійде, якщо ви категорично не приймаєте іронію й тяжієте до реалістичного письма. Якщо ви вважаєте, що сюжет який розгортається в певну історичну епоху має достеменно відображали реалії того часу, й 16 століття не можна описувати згадуючи флешмоб #MeToo, а жартувати про Ютуб у ті часи взагалі недопустимо – не беріть книжку в руки.

Якщо вас здатне засмутити одне слово «п*зда» на 300 сторінок тексту, також не травмуйте свою психіку.

Зрештою, якщо ви викладач/викладачка філфаку, який вважає, що після Шевченка ніхто нічого достойного не писав, ця книжка теж не для вас.


Кому ТРЕБА читати


Книжку варто читати всім, хто цікавиться сучукрлітом і хоче бути «в темі» та не червоніти, коли її обговорюватимуть усі.

Роман треба читати тим, хто давно вже чекав нового від ЮА, скучив за фірмовим стилем автора, або не читав ще нічого авторства Патріарха, і лише хоче знайомитись із його текстами.

Однозначно, читати книгу треба тим, хто готовий отримати філологічний оргазм від дотепно підібраних нашарувань однорідних членів речень, гри слів і підтекстів.


Якщо ж раптом це стало першим, що ви прочитали з Андруховича, вам сподобалось, тоді не забувайте читати також його «Рекреації», «Перверзії», «Дванадцять обручів», «Таємницю», «Диявол ховається в сирі» та книжку-розмову з письменником «Нам усім пощастило».

Читати: Нам усім пощастило. Уривок із книжки-розмови із Юрієм Андруховичем


Придбати книжку в Yakaboo

(Visited 197 times, 1 visits today)
Настя Дзюбак
Настя Дзюбак
Книжковий шопоголік. Не можу обійти паперову книжку. Гримуча суміш журналіста і філолога. Час від часу організовую у Кропивницькому зустрічі з письменниками. Лише з тими, яких люблю сама. У вільний від читання час готую і їм.
https://www.facebook.com/nastia.dziubak