Іван Андрусяк для #ПроЧитання: «Читаю скрізь, у будь-який час і як завгодно – коли тільки випадає вільна хвилина»

Іван Андрусяк – один з найулюбленіших письменників сучасних дітей. Автор прозових і поетичних книжок – «Стефа і Чакалка», «28 днів із життя Бурундука», «Усе солодший сад. Чупакабра та інші зайчики», «Магазин невидимих речей», «Третій сніг» тощо. Кілька творів письменника увійшли до шкільної програми і вивчаються на уроках в школі. Його книжки здобувають не лише прихильність читачів, а й літературні відзнаки. Зокрема, нещодавно поетична книжка Івана Андрусяка «Лякація» здобула перемогу в книжковому рейтингу «ЛітАкцент року-2017» у номінації «Поезія і проза для дітей». А ще Іван Андрусяк став «Дитячим поетом року» за версією Топу Барабуки-2017 – рейтингу Простору сучасної української дитячої книги БараБука. Працює головним редактором дитячого видавництва Фонтан казок.

Читати: БараБука назвала найкращі дитячі, підліткові та родинні книжки 2017 року


23_3_02

Іван Андрусяк: головне, чим я в житті займався, відколи себе пам’ятаю, так чи так оберталося довкола книжки як тексту: читання, обмислювання, редаґування, рецензування, перекладання, нарешті – писання, точніше творення, бо книжка спершу народжується в душі, тоді в голові виформульовується в слова, а вже відтак записується.

Природно, що рано чи пізно я мусив визріти до того, щоб розширити овиди, вийти за межі тексту – до книжки як цілості, яку можливо створити, лише очоливши команду однодумців і співтворців, кожен з яких вкладає в цю цілість свою часточку душі. Так народився «Фонтан казок», де я – головний редактор, який передовсім за цю цілість і відповідає.

А поза цим я й далі роблю те саме з художніми текстами: читаю, обмислюю, редаґую, витворюю… Тільки в останні роки вже не рецензую – бо в якийсь момент мені це перестало бути цікаво, і не перекладаю – бо на це зараз просто немає часу.


Що ви зараз читаєте? Розкажіть про три останні найцікавіші прочитані книжки.

«Ловитва невловного птаха» – інтелектуальна біографія Григорія Сковороди від професора Леоніда Ушкалова.

«Травам не можна помирати» – психоаналітичний роман Степана Процюка про 1970-і роки 20 століття.

«Антологія української поезії ХХ ст.: від Тичини до Жадана» – чудовезна «бомба» від Івана Малковича.

Це для мене три головні книжки минулого року.

Леонід Володимирович незмінно вражає колосальним інтелектом і дивовижною майстерністю оповідача, завдяки якій поважна літературознавча і філософська студія читається як пригодницький роман.

Степан, мій давній і близький друг, створив дуже важливу книжку про вкрай непростий час, який досі в нашій літературі не був притомно прописаний. При тому тут не втрачено фірмового процюківського «нерва» оповіді, хоча цей роман вийшов зовсім не «камерний», навпаки – потенційно здатний «узяти за зябра» значно ширше читацьке коло, ніж попередні Степанові книжки.

І, нарешті, моєму доброму земляку Іванові Малковичу я щиро вдячний за можливість насолодитися тяглістю розвою нашої живої поезії.


Де, коли і як ви читаєте?

Скрізь, у будь-який час і як завгодно – коли тільки випадає вільна хвилина ?


Які книжки до вподоби більше – електронні чи паперові?

Поезія – винятково на папері. Дитяча книжка, передовсім «малявська», де робота художника важить не менше, а нерідко й більше, ніж робота письменника, – винятково на папері. Все інше – несуттєво, папір чи «цифра».


Чи є у вас певна система для читання? (наприклад, зранку тільки нон-фікшн, або не менш як 50 сторінок на день тощо)

Моя система полягає в іншому: як головний редактор дитячого видавництва я маю бути «в дискурсі» – себто знайомий з усім цікавим чи принаймні помітним із того, що роблять колеги. А в читанні «для душі» системи немає – чиста інтуїція ? Головне, щоб книжка приносила задоволення. Дуже радію, коли задоволення приносить котрась із «обов’язкових» книжок, «із дискурсу» – але це буває, на жаль, не завжди…


У вас є домашня бібліотека? Скільки у ній книжок?

Гадаю, близько тисячі. Головно це поезія – зокрема кілька десятків тепер уже раритетних видань, як-то перші збірки наших найкращих сучасних поетів, чимало з автографами; деякі з цих книжок зі мною ще зі школи, не кажучи вже про університет. Інша важлива частина бібліотеки: все, що тільки можливо було знайти в останні десятиліття, пов’язане зі старожитньою українською літературою, насамперед бароковою, – це «парафія» моєї дружини, літературознавця Катерини Борисенко, але і я там частенько «пасуся».


У чию б домашню бібліотеку вам було б цікаво зазирнути, і чому?

У бібліотеку й архів Алєксєя Мусіна-Пушкіна – з тим, щоб усе-таки спробувати з’ясувати, хто з його протеже чи підлеглих (без сумніву, українець) невдало намагався змайструвати історичну фальсифікацію, а натомість створив геніальну поему ?


Розкажіть про декілька книжок, які стали ключовими у вашому житті, які щось змінили?

Моя те́та Васю́та (себто тітка Василина, якщо перекласти з гуцульської на літературну українську), молодша дідусева сестра, мала дуже складне життя (чоловік загинув в УПА, її з маленьким сином вивезли в Сибір, де під час епідемії вона якимось дивом зуміла вижити в тифозному бараці, а хлопчик помер; відтак вона знову ж таки дивом зуміла повернутися в рідне село, якийсь час навіть жила там нелеґально), яке врешті привело її до свідків Єгови. Це зараз їх багато хто сприймає з гумором, – а тоді, в 1970-80-і роки, був зовсім інший час, і люди були дещо інші…

Для мене головне було те, що завдяки свідкам Єгови тета мала унікальну книжку, яку вона залюбки давала мені почитати так часто, як тільки була змога: одне з перших повних українських видань Біблії в перекладі Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та Івана Пулюя.

Нехай богослови мають претензії щодо точності – це природно для першого перекладу, – але в сенсі мовному і в сенсі поетичному це колосальна книжка! ТАКОЇ української мови і ТАКОГО звучання живої поезії українською мовою я, хлопчик із віддаленого карпатського села в добу глибокого совєцького застою, не міг знайти більше ніде. Не кажучи вже про те, що Нечуй – один із дуже небагатьох світлих авторів у загалом майже безпросвітно темній шкільній програмі, – виявляється, перекладав Біблію! Це було для мене перше справжнє відкриття того, що, крім тупої й дурної офіційної, існує інша українська література й культура – справжня! Ясна річ, я тоді поняття не мав, хто такий Куліш, і поруч не було абсолютно нікого, хто міг би мене просвітити, – але зерно вже просіялося, і я почав шукати…

Так, то для мене був справжній світоглядний переворот! Дуже добре було б, якби зараз хтось перевидав той переклад, – у мовному й літературному сенсі він аж ніяк не втратив актуальності як одна із засадничих сторінок українського культурного надбання.

І ще одна книжка, яка мала на мене в дитинстві визначальний вплив, – Франкова збірка «З вершин і низин». Трохи навіть містичну історію того, як це трапилось, я розповідав свого часу в книжці есеїв «Дуби і леви», тож не буду тут повторюватись.


Яку із книг востаннє радили другу чи знайомому? І чому?

Буквально вчора порадив Стефі, дочці, «Маніпулянтку» Франка – вона була в захваті від його «Сойчиного крила», хоча від «Перехресних стежок» мала двояке враження. То я їй розповів, що головна героїня «Сойчиного крила», «Перехресних стежок» і «Маніпулянтки» – це фактично один і той само образ, лише щоразу трохи по-іншому проінтерпретований.


Топ-5 книжок на усі випадки життя

На всі випадки життя є священні тексти – для мене як християнина це Біблія, хоча, скажімо, Коран я свого часу так само читав з величезним зацікавленням.

А ще на всі випадки життя є добра поезія – але тут не лише п’ятьма книжками, а й п’ятьма іменами обійтись годі. Для мене це Туптало, Франко, пізній Шевченко, Свідзінський, Герасим’юк, Римарук, ранній і пізній Бажан, Мельничук, Зеров, Еліот, Лорка, Каммінґс, Шимборська, Мандельштам, Фрост, Аполлінер, Бедрик і ще як мінімум два-три десятки імен…


Читати: Галина Ткачук для #ПроЧитання: «Для мене книжка – це портал в комфортні умови»

Читати: Юрій Бедрик для #ПроЧитання: «Вміти читати взагалі і вміти читати конкретний твір – то зовсім різні речі!»

(Visited 422 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)