«Інтернат» Сергія Жадана. «Живих, принаймні, можна порятувати»

Я дуже чекала на цю книжку. Підійшла до читання «Інтернату» дуже свідомо: спершу прочитала «Ворошиловгад», бо до того толком не читала прозу Жадана, хоча дуже люблю поезію.

Цей направду довгоочікуваний роман придбала одразу, бо це ж не хтось там пише про нашу війну, яка триває, про цю відкриту рану. Про неї пише авторитетний письменник, який родом з Донбасу й досі часто там буває, допомагає.

Із обережністю починала читати – надто вже багато очікувань. На щастя, я не була розчарована. Роман лишив по собі сильні враження і емоції, глибоко зачепив.


Про що


У книжці йде мова лише про три післясвяткові дні в січні 2015-го. Увесь цей час читач пересувається оточеним, а згодом захопленим містом з вчителем Пашею. Доволі швидко ми розуміємо, що вчителем української мови, який спілкується російською. Так само швидко розуміємо, що кажучи про місто, де все життя вирує навколо станції, мається на увазі Дебальцево.

Роман – це притча про дорогу додому, шлях до себе самого.

Дія починається з того, як Паша погоджується поїхати й забрати племінника Сашу з інтернату. Обравши для цього найменш сприятливий час.

Паралельно з основним сюжетом автор повсякчас у думках Паші повертає його до минулого – від прогулянки сніговим ранком Нового року в підлітковий час до відмінених канікул в санаторії, від співжиття з дівчиною до ганебного не втручання в побиття учнями однокласника. За яке йому соромно. Як і за багато інших речей.


Про двох головних героїв: Пашу і Сашу


На захист дядька Саші можна сказати, що він жодного разу не відступається від рішення забрати племінника, не повертає додому попри обстріли, холод, голод і щохвилинну загрозу смерті.

Ні, він не егоїст. Він не погана людина, просто – типова. Яка нізащо не наразиться на небезпеку, яка живе тихенько, у своїй хаті скраю. Але інколи небезпека знаходить навіть таких.

Усередині, в серці Паша знає відповіді на всі питання, однак рідко туди зазирає. І вже точно нікого не пускає – навіть найдорожчих.

Це та сама «маленька людина», з яких складається суспільство. Не лише наше. І сама така людина – найбільш важлива.

Ця книжка – також вірш. Стрункий і водночас живий, гострий і ніжний, безжальний і неймовірно гуманний. Найбільше підкуповує чесність автора щодо свого героя. Він любить його й водночас чесно говорить про недоліки характеру Паші. Його слабкі сторони і взагалі – слабкість. Нерішучість, страх, бажання уникнути прийняття рішення, типову позицію «ні вашим, ні нашим». Відсутність волі визначитися, за кого він і проти чого. Хоча все, як і говорить йому тринадцятирічний племінник Саша, просто.

Автор зовсім не зневажає Пашу, хоча він помітно приязніший до молодшого Саші – який не знає радянського союзу й завданих ним травм, який прогресивніший, однак не оптимістичніший. Який швидко розібрався в своєму ставленні до того, що коїться. Який просто підліток – не важливо, що в епіцентрі війни.

Сам персонаж Саші – хворого, колючого підлітка, який проте в усе «врубає» і читає книжки (хоча й каже, що вони для самокруток), вселяє оптимізм. З першого ж моменту, коли він з’являться в романі. Автор пише останній розділ від імені Саші, що також підсилює ефект від «хеппі-енду» й разюче контрастує з початком книжки.

Із спогадів Паші про минуле ми бачимо, що його сформувало. Яким викликом для нього став навіть переїзд до міста на навчання. Він пішов шляхом найменшого спротиву й ось куди його це привело – в обстрілюваний інтернат до племінника, який врешті виведе його додому й дасть нагоду відповісти на критично важливі питання.


Як


Інші персонажі: принципова вчителька Майя, фізрук, який сумує за щасливим життям в СРСР, строката компанія, з якою Паша виходив з вокзалу, проститутка Аня – живі й типові українці, описані просто й водночас точно. А ще у романі є два блискучі персонажі: таксист-Ігуана та іноземний журналіст Пітер.

Мені сподобалася, що ця історія дуже людяна і те, що попри відсутність чорно-білих полюсів в романі є чітка позиція автора про єдиний правильний прапор над школою.

«Інтернат» – роман про нашу дійсність. Неприкрашену, за змістом майже репортажно описану. Проте за формою, звісно, поетично, а як могло б бути інакше в Сергія Жадана? Автор відвертий щодо настроїв, щодо бруду та крові, страху в очах та розпачу, а часом і байдужості людей до того, що відбувається навколо, навіть до того, чи вдасться зберегти власне життя.

Комусь ця книжка вона може здатися занадто наївною, а в кінці неприродно оптимістичною. Але, чесно кажучи, нам усім дуже потрібна саме така візія. Щоб і досі вірити в можливість кінця цієї страшної війни.

Це історія дорослішання, самоусвідомлення й врешті катарсису. Катарсису в стихійній операційній.

На мою думку, найбільша знахідка автора – окрім прекрасного стилю, що особливо вражає в описі найстрашніших подій, – це сам образ вчителя з «сірої зони». Про цю війну, мабуть, найважливіше зараз говорити від його імені. Цікаво, що у Паші є реальний прототип, із яким листувався автор.

Це роман про щоденні турботи цивільного населення під час загострення війни. Тут нічого немає про російську й київську влади, про чиновників. Це роман про самоуправління. Про рішення тут і тепер. Втому й спрагу світлого й доброго.

Насправді Паша – це певною мірою кожен з нас, кожен, хто далекий від війни (навіть якщо й територіально близько) й не хоче повірити в саме її існування. Кожен, хто закривається від неї усіма способами: роблячи модну стрижку, красиву фотку для Інстаграму, незадоволено крокуючи вранці на роботу. Єдина різниця – це що ми ж тут усі знаємо, хто правий, а хто винний, хто хороший, а хто поганий. Але не факт, що ми б так само це усвідомлювали, живучи в Дебальцево, де робота на станції зупинилася, місто замело снігом й щодня раз по раз лунають постріли, розтрощуючи чиїсь оселі та життя.


Кому читати: всім, але в першу чергу тим, кого війна на Донбасі не торкнулася й тим, хто ніколи там не був (хоча це все і не про мене).


Купити книжку в Yakaboo

(Visited 150 times, 1 visits today)
Катерина Толокольнікова
Катерина Толокольнікова
Київська журналістка, книголюбка та авторка блогу про читання What are you reading?. Для свого блогу запитую у незнайомців із книгами у руках, що саме вони читають і які враження у них викликає книжка. Обожнюю подорожувати по Україні та світу. Тому й героїв блогу знаходжу в різних містах та країнах.
http://what-are-u-reading.blogspot.com