Чому Джон Фаулз створив чи не найкращого злодія у літературі

Жодна книга не змусить цінувати свіже повітря більше, ніж роман Джона Фаулза «Колекціонер».

 Фредерік Клеґґ самотній. Він ізольований від суспільства. Найцікавіше хобі — колекціонування метеликів: він ловить їх у банки і дивиться, як комахи вмирають. Його манять рідкісні, особливі породи. Що красивіший метелик, то більше Фред хоче ним володіти.

Коли він побачив студентку живопису Міранду Ґрей, його захоплення колекціонуванням перейшло на новий рівень: від метеликів до жінок. Міранда — чудовий зразок. Тендітна, прекрасна, обдарована і життєрадісна. Вона достойна зайняти центральне місце у його колекції. Фред усвідомлює несподівану жагу упіймати дівчину, володіти нею, приколоти булавкою серед інших своїх скарбів. Він хоче дивитися крізь її крильця на сонце і вивчати кожну дивовижну деталь.

Як на новачка у такій справі, Клеґґ надзвичайно детально продумує викрадення Міранди. Фред слідкує за нею тижнями, щогодини занотовує її маршрут і дії — немов справжній натураліст. Він купує будинок з погребом, який перетворює у вітальню, і вантажівку з великим багажником — ідеальним, щоб уполювати здобич. Він врізає нові двері і прокладає таємні коридори. Він купує крематорій, щоб спалювати брудний одяг і знищувати будь-які докази про існування гості. Він відмовляється від свого садівника і відгороджується парканом від місцевої сільської спільноти.

Тут вони залишаться удвох. Фред прискіпливий і уважний. Міранда не має проти нього жодних шансів.

Ніщо не видає того факту, що «Колекціонер» — дебютний роман Джона Фаулза, виданий вперше 1963 року. Він ідеально моторошний, темний і уважний до дрібниць. Переклад українською вдало це передає.

Мисливець і його полонянка по черзі розповідають про ув’язнення. Мабуть, чи не вперше в літературі нам дають заглянути у розум чоловіка, чия трансформація у викрадача здавалася неминучою від початку. Фред лякає ще й тому, що, здається, не звертає уваги на свою збоченість і шкоду, яку приносить іншим. Він досконалий психопат. Клеґґ вірить, що Міранда — його гостя, а ніяка не ув’язнена. Він приносить їй усе, що потрібно, крім ключів від підвалу. Чого ж вона така невдячна, чого хоче втекти?

Намагаючись викликати симпатію в читача, Фред виправдовує свої дії класовою несправедливістю. Якби він був освіченим і багатим, то викрадення не знадобилося б. Якби він не обізлився через це, якби не почувався самотнім, то не викрадав би Міранду: вона ж занадто красива, здорова і популярна, щоб звернути на нього увагу. Він «не злий», він — «жертва несправедливості».

Десь на середині книги ми опиняємося на місці жертви. Голос Міранди змінює ставлення до колекціонера. Вона молода, ще зовсім дитина, наївна. Міранда протистоїть йому, бунтує проти обмежень. Однак вона боїться, і не дарма.

Розділ Міранди складається з хаотичних записів щоденника і спогадів про минуле життя, з якого її вирвали. Їй бракує друзів, коледжу, мистецтва, стосунків, а перед усім — свободи. Як і метелики Фреда, вона повільно задихається у підземній клітці. Дівчина згадує сестру, коханого, минулі вихідні, сплав річкою, сонячне світло, свіже повітря, аромат з яблуневого саду. Міранда усвідомлює, що життя минає повз неї, і не може цього витримати.

Історія Міранди — це добре знайоме нам протистояння кота і миші, але Фаулз представляє його у видозміненому сенсі. Клаустрофобія виливається на нас зі сторінок. Коли Міранда дихає, ми дихаємо з нею, коли задихається вона — нам також бракує повітря. Такий ефект зумисний, він пронизує суть роману. Коли Міранда бачить світ, трава здається зеленішою, а небо — блакитнішим. Свобода ще ніколи так вишукано не смакувала.

Ця книга показує, що ми дарма вважаємо усе навколо, як саме собою зрозуміле, і недостатньо цінуємо свободу. Ми забуваємо, яке щастя — відчувати сонячне тепло. Як чудово знати, що у будь-яку мить можна піти, куди хочеться. Озирнутися — і бачити стільки простору. Зрештою, якби у нас не було свободи, що б у нас залишилося?

Нічого. І, мабуть, саме тому Фредерік Клеґґ — один з «найкращих» найгірших персонажів світової літератури.

Наостанок поаплодуємо Фаулзу за два моменти: за вдалу відсилку до творчості Шекспіра (п’єса «Буря») і за небанальний фінал. Гадаю, він вас не розчарує. А екранізація роману здобула дві нагороди Каннського кінофестивалю, Золотий глобус і три номінації на Оскар.

Схожі книги: «Кімната» Емми Доног’ю, «Милі кості» Еліс Сіболд, «Мізері» Стівена Кінґа, «Парфуми» Патріка Зюскінда.

Катерина Кролевська

Купити книжку в Yakaboo.ua

(Visited 201 times, 1 visits today)