Uber vs безпілотні авто: уривок із книжки «Дика гонка»

«Дика гонка. Як Uber підкорював світ» історія блискавичного злету компанії Uber загалом та її засновника, Тревіса Каланіка зокрема, є тим цікавішою, що американське видання світ побачив буквально за кілька місяців до гучного звільнення Каланіка з посади й зливи драматичних новин у медіа. Хоча Uber і раніше не сходив зі сторінок світової преси, ця книжка — перша вичерпна історія багатомільярдної компанії, що започаткувала нове явище — «уберизацію».

Адам Лашинскі — журналіст, автор бестселера «Apple зсередини», виконавчий редактор журналу Fortune, — кілька років працював над книжкою, і впродовж цього часу не лише проводив численні інтерв’ю, подорожував із Тревісом Каланіком у Китаї, а й сам став водієм Ubera. Як і у випадку Ешлі Венса та його роботи над біографією Ілона Маска, Лашинскі спочатку зустрів опір головного героя: Каланік погрожував, що випустить авторизовану біографію раніше, проте врешті погодився на співпрацю. В Україні раніше виходив попередній бестселер Лашинскі — «Apple зсередини» (2012).


uber_cov_05

Автономне майбутнє

уривок із книжки


Одне із найважливіших завдань будь-якого керівника компанії — бути в курсі всіх чинників, що можуть зруйнувати його комфортний статус-кво. Це можуть бути нові конкуренти. Чи нові сегменти ринку, які поки що не обслуговує його компанія. Непередбачувані зміни у ставленні чи поведінці клієнтів інколи мають руйнівні наслідки. Будь-який із цих чинників здатен знищити компанію чи галузь, які вже давно існують на ринку. Але жоден не спроможний підірвати статус-кво сильніше, ніж технології. Інновації призводять до занепаду цілі індустрії — і давно вже існують навіть метафори, які описують цей вплив. Двигун внутрішнього згорання дощенту розгромив кінні перевезення. Це стало попередженням для будь-якої компанії, в існуванні якої от-от зникне потреба. Uber, звичайно, одразу намірився перетворити таксі на допотопний сервіс . Цей стартап — можемо тут вжити ще одне технологічне кліше — збудував ліпшу мишоловку: а саме ту, яка заради виконання своєї найважливішої функції покладалася на машину, а не на людину. Для цього потрібно було розробити досконалу систему замовлення поїздок — на смартфоні з модулем GPS, який перевершив непривітного радіодиспетчера, — а також ефективнішу бізнес-модель. Зрештою, Uber не інвестував ані цента в автомобільний парк. І практично не мав потреби управляти армією водіїв-добровольців — єдиним аспектом його діяльності, де сервіс надає людина.

Улітку 2013 року, коли його успішній компанії виповнилося заледве три роки, Тревіс Каланік постав перед явищем, яке мало всі шанси знищити Uber, — перед самокерованими автомобілями, також відомими як безпілотні машини. Ця нова розробка мала всі шанси кардинально змінити правила гри й знищити той єдиний аспект, у якому Uber досі покладався на людей. Завдяки новітнім розробкам сенсорів і штучного інтелекту, самокеровані автомобілі «бачать» усі перешкоди й стовпи, які водіям потрібно об’їхати.

Теоретично самокеровані автомобілі будуть набагато безпечнішими, адже рóботи не можуть задрімати чи відволіктися від дороги. Ця технологія виглядає революційною, але насправді в неї вдосталь попередників. Автопілот десятиліттями відіграє важливу роль у авіаційній галузі — завдяки йому вдалося суттєво скоротити смертність унаслідок авіакатастроф. Крім того, рóботи мають ще одну перевагу — вони дешевші за людей. Uber платить водіям 75 центів з кожного долара. Але ці непокірні постійно нарікають, часом дуже голосно, зупиняються поїсти й втамувати інші біологічні потреби, а ще частенько хамлять клієнтам, які приносять гроші. От якби Uber зміг позбутися надокучливої людської робочої сили — його справи одразу пішли б угору.

Проте рóботи були для Uber чимось більшим, ніж можливістю заощадити. З огляду на глобальну інфраструктуру, що її компанія збудувала довкола своїх водіїв, самокеровані машини становили для неї екзистенційну загрозу. Якщо інші компанії першими розроблять цю технологію і запропонують свої послуги, ставши конкурентами Uber, або заправлять космічну ціну на ліцензію, компанію чекатиме така сама трагічна доля, яка спіткала таксі після появи Uber. У 2013 році все це здавалося химерним і футуристичним. Однак та єдина компанія, яка могла знищити Uber, створивши схожий на таксі сервіс, уже розробляла безпілотний автомобіль — начебто просто задля розваги. Йдеться про потужного технологічного гіганта, який на той час уже розробив найкращу в світі цифрову картографічну систему. І компанія та — а це, звісно, Google — збиралася от-от інвестувати в Uber чималу суму. Втім, на той час концепція безпілотних автомобілів тільки-но з’явилася й існувала здебільшого у лабораторіях на кафедрах робототехніки в технічних вишах. Коли Каланік вперше зазирнув під капот безпілотної програми Google, то не побачив там нічого, що б його вразило. Напередодні зустрічі з генеральним директором Google Леррі Пейджем Каланіка запросили проїхатися в одному з автономних автомобілів Google, що кружляли довкола офісу компанії у Маунтін-В’ю, штат Каліфорнія. Такі поїздки стали обов’язковим пунктом програми для поважних гостей компанії — наче мандрівка до Великої китайської стіни чи прогулянка порожньою вулицею серед декорацій якогось фільму. Якщо ви досить шановані, вас запрошують проїхатися безпілотною автівкою від Google. Але щоб вразити Каланіка, цього видовища було замало, і попри всі свої сенсаційні перспективи, сміливий технологічний експеримент Google його не вразив.

— Машина ледве їхала, — описує свої враження Каланік. — Часом вона робила те, що мала робити. Часом ні. Все було ще сирим. Нашвидкуруч зроблена автівка нагадала Каланіку — суворому критику, який водночас пильно вивчав історію розвитку технологій, — про попередню революційну розробку, свідком якої він був. Десять років тому його запросили взяти участь у панельній дискусії на тему софту для розпізнавання голосу, що відбувалася під час технологічної виставки. — Перш ніж піти на ту дискусію, я ретельно занурився у тему розпізнавання голосу, — каже він. — Потім поїхав на ту виставку й познайомився з хлопцями з усіх компаній, які цим займаються. Виявилося, що всі вони покладають великі надії на цю технологію, але вона ще в зародковому стані. І то був 2000 рік. Машина без водія мала в 2013 році схожий статус. Я подумав, що про неї ще зарано говорити. За його словами, ніщо не підказувало йому на той час, що технологія від Google може якось зачепити Uber. — Так, вона була цікавою і крутою, — каже він, та не більше. І додає. — Але сьогодні все рухається швидше. Однак демонстрація авто в Google таки зачепила Каланіка, бо він завів із друзями й колегами мову про те, як швидко цю технологію можна розвинути. У Каланіка був один приятель, який краще за всіх інших міг пояснити, чому Uber варто серйозно поставитися до самокерованих автомобілів. Цього чоловіка звали Себастьян Трун — німецький робототехнік, який запустив у Google програму розробки самокерованого автомобіля. Трун викладав робототехніку в Університеті Карнеґі-Меллон, де здійснювали найглибші дослідження з машинного навчання й штучного інтелекту, коли дослідницький інститут Пентагону оголосив конкурс на розробку самокерованого автомобіля. Агентство передових оборонних дослідницьких проектів США (DARPA) своїм проектом під назвою DARPA Grand Challenge закликало науковців долучитися до розробки озброєння, яке б менше наражало солдат на небезпеку. У проміжку між першим і третім конкурсом, оголошеним у 2005 році, Трун покинув Університет Карнеґі-Меллон у Піттсбурґу заради сонячного клімату в серці Кремнієвої долини — у Стенфордському університеті. Його наукова команда виграла конкурс від DARPA, здобувши перемогу над командою з Університету Карнеґі-Меллон, що посіла друге місце. Засновники Google — у минулому теж фахівці з комп’ютерних наук, тільки без дисертацій — належали до вузького кола технарів із Кремнієвої долини, які обожнювали такі змагання. Як-от, конкурс XPRIZE на розробку космічного корабля, профінансованого з приватних джерел. (Згодом Леррі Пейдж увійде до опікунської ради фонду XPRIZE). Історію розвитку технологій вони теж знали. Саме Агентство передових дослідницьких проектів (ARPA) — попередник DARPA — спонсорувала дослідження, які увінчалися створенням інтернету — фундаменту, на якому вони збудували свої статки. Тому не дивно, що вони уважно спостерігали за науковими конкурсами, які залучали дослідників із факультетів комп’ютерних наук, де шукали собі працівників і вони самі, і урядові агенства, що спонсорували такі змагання. Через кілька років після конкурсу DARPA Grand Challenge Леррі Пейдж і Сєрґєй Брін вирішили створити безпілотний автомобіль. Байдуже, що це не мало жодного стосунку до головної місії Google — пошуку інформації. То була «космічна» технологія, яку вони хотіли розвинути. Вони вмовили Труна покинути Стенфорд у 2010 році й стати співзасновником внутрішнього дослідницького підрозділу компанії під назвою Google X. Відтоді його команда розробить найрізноманітніші технології, зокрема препарати проти старіння й комп’ютери, які можна надрукувати на окуляри і контактні лінзи. Але першим проектом цього підрозділу було безпілотне авто. Трун допоміг розробити софт Street View й відправив автомобілі з інженерами Google за кермом на вулиці міста, щоб позначати на карті абсолютно все — від дорожніх знаків до парканів. Крім того, Google придбав невелику компанію 510 Systems, яку заснував Ентоні Левандовскі, що спеціалізувалася на технології автономного управління автомобілем. Проект Google був класичним прикладом лабораторного проекту — на перший погляд, чудернацького, внутрішнього наукового експерименту, що його Google час від часу демонстрував публіці, аби назбирати схвальних відгуків і коментарів. Однак у 2013 році Трун вийшов з цієї гри — звільнився з Google і заснував проект геть іншого штибу: освітню компанію Udacity. Він зобов’язався ще впродовж двох років залишатися консультантом Google, що, по суті, не давало йому права працювати на будь-яку іншу фірму, що розробляла самокеровані автомобілі. Водночас він часто зустрічався з Каланіком на різних збіговиськах, і безпілотні машини регулярно ставали темою їхніх розмов. — Тревіс почав мене про це розпитувати, — каже Трун. — Він розхвилювався, що самокеровані таксі можуть стати загрозою для Uber. Він був наче той параноїк. І Каланік мав усі підстави для параної. Кілька автомобільних компаній розглядали можливість додати функцію автопілота у звичайні пасажирські машини, а Google вирішив, що аварій на дорогах поменшає, лише коли в машині взагалі не буде керма. (Якщо людина матиме змогу в критичній ситуації перебрати управління на себе, це зведе нанівець усю безпеку, яку гарантує робот). На відміну від інших компаній Google не докладав особливих зусиль, щоб приховати свої розробки. У середині 2014 року компанія випустила відео про свій проект автономного автомобіля, давши чітко зрозуміти, що хоча венчурний фонд Google інвестував в Uber понад 250 мільйонів доларів, а один із керівників компанії увійшов до його ради директорів, Google націлився саме на Uber. Компанія розповіла про один зі способів використання повністю автоматизованого автомобіля — за допомогою додатка для смартфону можна буде викликати й скористатися таксі без водія. На той час Тревіс Каланік уже пильно стежив за діяльністю Google.


Купити книжку в Yakaboo

(Visited 87 times, 1 visits today)
Yakaboo
Yakaboo
Найбільша online-книгарня України. Любимо книжки понад усе:)